Головне:

• Чому Росія почала репресії проти азербайджанської діаспори?
• Як на це відповідає Баку і в чому звинувачують "рускій сектор"?
• Хто хоче скинути законний уряд Вірменії та яка роль в цьому місцевої церкви?
• Як Вірменія намагається вирватись із російської зони впливу?

Російські силовики брутально затримують десятки азербайджанців, в Азербайджані жорстко "пакують" російських ФСБшників, Z-блогери закликають до ракетних ударів по Баку і розповідають про "брудних азербайджанських нацистів". Паралельно вірменські священники намагаються скинути діючий уряд, прем'єр-міністр пропонує показати свій статевий орган предстоятелю місцевої церкви, а влада країни хоче закрити російські пропагандистські канали.

Ці бурхливі події протягом буквально кількох останніх днів демонструють, як Росія втрачає свій вплив на Південному Кавказі. До останнього часу вважалося, що справи Москви в регіоні навпаки, виглядають дуже непогано. Особливо коли минулого року Росія змогла закріпити свій вплив у, здавалося б, найбільш недружній з країн – Грузії, де протести проти фальсифікації виборів нічим не завершились.

Водночас відносини Кремля з двома іншими державами регіону, Азербайджаном та Вірменією, завжди виглядали досить міцними. Проте зараз одразу дві паралельні кризи стрімко віддаляють їх від Москви.

Початок конфлікту між Баку та Москвою поклало затримання в Єкатеринбурзі понад 50 громадян Азербайджану за нібито нерозкритою кримінальною справою більш як двадцятирічної давності. Двоє з них незабаром померли. У свідоцтві про смерть одного з чоловіків – Зіяддіна Сафарова, виданому російською владою, була зазначена смерть унаслідок гострої серцево-легеневої недостатності. Однак судмедекспертиза Азербайджану встановила, що Сафаров помер внаслідок численних переломів і важкого травматичного шоку.

Азербайджанська влада різко засудила дії Росії. Ба більше, усі культурні заходи, які планували проводити російські державні та приватні організації, було скасовано.

Пізніше в Баку затримали двох агентів ФСБ Росії, які діяли під прикриттям у пропагандистському агентстві "Sputnik Азербайджан". Крім того, прокуратура країни порушила кримінальну справу проти російських силовиків за фактом катувань і вбивств. Сама ця стаття є безпрецедентною для Азербайджану - її намагалися раніше не використовувати, адже і до самого Баку в цьому контексті є чимало претензій у правозахисників.

Події в Єкатеринбурзі можна було б віднести до ексцесу виконавця – недолугих дій місцевих російських силовиків. І саме такий меседж транслює центральна влада з Москви. Однак є кілька деталей, що свідчать про інше.

По-перше, кримінальній справі щодо вбивства, за якою затримали азербайджанців, вже 24 роки. По-друге, миттєвий початок істерії серед російських пропагандистів – від появи "азербайджанських нацистів" до тези про "Баку – російське місто". Крім того, затримання азербайджанців відбуваються і в інших містах Росії. Тож політичний слід у цій справі очевидний.

Раніше Азербайджан намагався балансувати між різними центрами впливу на Південному Кавказі, зокрема, і з Росією. Для цього була ціла низка причин: бажання використати Росію як противагу Туреччині та іншим впливовим силам, і суто економічні міркування. Свого часу навіть розглядалася можливість постачань російського газу в Європу під виглядом азербайджанського. І зрештою, важливим залишається питання діаспори. На території РФ, за різними оцінками, проживає 1,5-2 млн азербайджанців.

Президенти Азербайджану і Туреччини – Ільхам Алієв і Реджеп таїп Ердоган (фото: Getty Images)

"У відносинах з Росією Азербайджан докладав максимум зусиль, щоб уникати якихось ескалацій по тій простій причині, що велика кількість етнічних азербайджанців знаходяться в Росії. І для Москви наявність трудових мігрантів з Азербайджану, з Таджикистану, інших країн – це такий елемент тиску", – сказала РБК-Україна колишня представниця державних установ Азербайджанської Республіки в Україні Марина Гончарук.

Ця ситуація змінилася в міру того, як країна зміцнила свої економічні позиції, насамперед щодо видобування енергоносіїв. А надто – на тлі війни Росії проти України, у яку Москва вкладає більшість своїх ресурсів.

Що стосується Азербайджану, то його влада зацікавлена ​​не у підпорядкуванні Росії, а у проведенні багатовекторної зовнішньої політики, що підкреслює незалежність і наполегливість Азербайджану, сказав РБК-Україна аналітик з питань Південного Кавказу Польського інституту міжнародних відносин Войцех Войтасевич.

Баку може дозволити собі таку позицію завдяки перемозі в Карабаху, сильній армії, а також військовій підтримці Туреччини та Ізраїлю. Тож силовий тиск на Азербайджан малоефективний.

"Через конфлікт в Україні Росія нині надто слабка, щоб здійснювати військове втручання в регіоні Південного Кавказу для тиску на окремі країни. Рано чи пізно Кремль зрозуміє, що закулісні переговори з Ільхамом Алієвим (президентом Азербайджану - ред.) дадуть кращі результати, ніж відкрита конфронтація", – зазначив Войтасевич.

Проте наслідки від цієї конфронтації вже є – щодо можливостей РФ впливати на внутрішню політику Азербайджану.

"Найбільш примітно у кейсах, коли відносини Баку і Москви напружуються і виникають кризові моменти – це те, що в Азербайджані нарешті побачили, наскільки велику загрозу для національної безпеки становить "рускій сектор". Насамперед це мережа російськомовних шкіл та університетів, а ширше – всі, хто працює з Росією. Бо "рускій сектор" – це про виховання лояльності і симпатії в першу чергу до Росії", – підкреслила Гончарук.

Вперше подібне можна було спостерігати після того, як у грудні минулого року російська ППО збила літак "Азербайджанських авіаліній". Тоді загинули 38 людей. Росія офіційно не визнала своєї провини, хоча Путін вибачився перед Алієвим за "трагічний інцидент". Азербайджан, зі свого боку, наполягає на визнанні відповідальності РФ, покаранні винних та виплаті компенсацій.

Збитий Росією азербайджанський літак (фото: Getty Images)

"В Азербайджані є певна суспільна ієрархія і коли адміністрація президента видає якесь розпорядження, або коли в верхівці держави є якесь незадоволення Росією, то суспільство все це підтримує. І коли росіяни збили цей літак, то і президент Алієв був дуже різкий у висловлюваннях, і продержавні експерти та журналісти, але "рускій сектор" не підтримав ось цю лінію державного незадоволення. Навпаки, вони почали виправдовувати Росію", – сказала експертка.

За її словами, в керівництві країни зрозуміли, що відповідні агенти російського впливу у кризових ситуаціях можуть виступити як "п'ята колона". Повністю ліквідувати їх немає можливості – все-таки надто велику частину освітньої системи становлять російськомовні школи та виші, не кажучи вже про значний вплив російського бізнесу всередині Азербайджану. Однак спроби встановити більший контроль над "рускім сектором" точно посиляться.

Та поки що ескалація між обома країнами лише зростає: і Росія, й Азербайджан буквально кожного дня вчиняють нові й нові взаємно недружні кроки.

Прикметно, що паралельно з ескалацією між Росією та Азербайджаном помітно охолоджуються і відносини між РФ та Вірменією. Як і заведено в світовій політиці, принцип "ворог мого ворога – мій друг" працює далеко не завжди.

У Вірменії останніми днями події теж розвиваються дуже драматично. 25 червня в країні провели серію резонансних затримань. Серед заарештованих – кілька священнослужителів панівної в країні Вірменської апостольської церкви (ВАЦ), зокрема архієпископ Баграт (Галстанян), який очолював багатотисячні протести проти уряду минулого року. Також був затриманий російський олігарх вірменського походження Самвел Карапетян.

Водночас прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян розпочав відкритий конфлікт із керівництвом ВАЦ. Серед іншого, він вимагає відставки її предстоятеля Гарегіна II.

Влада країни повідомила про викриття мережі, яка планувала "силове захоплення влади". При цьому близькі до влади вірменські медіа та публічні особи натякають на російський слід. Поки що переконливих доказів цьому немає, але такий сценарій дійсно міг мати місце, зважаючи на ситуацію навколо Вірменії.

Войцех Войтасевич зазначив, що Вірменська церква від початку виступала проти Нікола Пашиняна. Це пояснюється її тісними зв'язками зі старим політичним режимом у Вірменії, який було знесено в ході оксамитової революції 2018 року, а також зв'язками з Росією.

Архієпископ Баграт (Галстанян) на опозиційному мітингу (фото: Getty Images)

В цьому контексті фігура затриманого олігарха – Самвела Карапетяна – є ключовою. Хоча його основний бізнес знаходиться у Росії, він контролює оператора національної енергетичної мережі Вірменії. Саме це, на думку слідства, давало Карапетяну можливість дестабілізувати ситуацію в країні. Крім того, напередодні затримання він виступив з відкритою підтримкою дій церкви проти влади.

"Москва прямо зацікавлена в тому, щоб церква піднялася проти уряду і щоб саме церква стала частиною кампанії, спрямованої на розхитування ситуації всередині країни. І, власне, відрядження Самвела Карапетяна до Єревану викликано саме цими міркуваннями", – додав у коментарі РБК-Україна вірменський політолог Рубен Меграбян.

Вербальна ескалація між владою країни та церквою вийшла на найвищий рівень: один зі священників"запідозрив" Пашиняна в тому, що той пройшов процедуру обрізання, натомість прем'єр запропонував церковникам наочно довести зворотне.

А спікер вірменського парламенту Ален Симонян в контексті поточних подій запропонував взагалі відключити в країні російське телебачення через втручання у внутрішні справи Вірменії.

Вірменія зараз переживає період болючих трансформацій. Після програшу Азербайджану у війні 2020 року та повної втрати у 2023-ому Нагірного Карабаху – невизнаної республіки на території Азербайджану, де абсолютну більшість населення складали вірмени – Єреван намагається остаточно замиритися з Баку. Наразі готується підписання мирної угоди.

Крім того, уряд Пашиняна відновлює відносини з Туреччиною. 18 червня вірменський прем'єр здійснив перший за десятиліття офіційний візит до Анкари. Офіційні контакти з Туреччиною, так само як і з Азербайджаном, фактично припинилися на початку 90-х, коли вірменські війська взяли під контроль Нагірний Карабах.

Одним із наслідків стало те, що кордони Вірменії з двома ключовими сусідами були закриті протягом десятиліть. Єдине наземне сполучення із зовнішнім світом здійснювалось лише через Іран та Грузію. Така напівізоляція не дозволяла ні розвивати економіку, ні інтегруватися у зовнішній світ. Власне, на зняття цієї ізоляції якраз і спрямовані зусилля Пашиняна у відносинах з Азербайджаном і Туреччиною. Одночасно відбувається поступовий вихід країни з російської орбіти (зокрема, фактична зупинка активності в ОДКБ) та посилення співпраці із Євросоюзом – аж до майбутнього референдуму про намір вступити в ЄС.

"Це, зрозуміло, не одноактний процес. Він досить трудомісткий, вимагає переосмислення. Але цей процес, можна сказати, незворотний. Є певна втома від усіх цих конфліктів. Є розуміння того, що формулою вічності вірменської держави є мир з сусідами", – зазначив РБК-Україна Рубен Меграбян.

Експерт підтвердив, що більшість, але не всі, вірмени з цим згодні. Тим паче, що Азербайджан як сильніша сторона може диктувати Єревану свої умови під час остаточного примирення.

Ільхам Алієв, Володимир Путін і Нікол Пашинян під час зустрічі в Сочі, 2021 рік (фото: Getty Images)

Ключовими у цьому плані будуть парламентські вибори у Вірменії наступного року. За словами Войцеха Войтасевича, популярність Пашиняна, його уряду та правлячої партії набагато нижча, ніж під час останніх парламентських виборів у 2021 році, не кажучи вже про 2018 рік і оксамитову революцію.

"Громадянський договір" (партія Пашиняна - ред.) може розраховувати на підтримку у 11-18 %. За інші політичні партії хочуть проголосувати по кілька відсотків вірмен. Пашинян сподівається, що на виборах його підтримають понад 30% виборців, і з огляду на слабкість опозиції це дасть йому понад 50% місць у парламенті, тобто більшість", – зазначив експерт.

За його словами, в ході передвиборчої кампанії Пашинян має намір похвалитися гарною економічною ситуацією в країні, зближенням із Євросоюзом, перспективами отримати безвізовий режим з Європою, зниженням залежності від Росії, встановленням миру з Азербайджаном, а також підписаним стратегічним партнерством із США. Саме тому він так наполегливо домагається підписання мирного договору та нормалізації відносин із Туреччиною.

В Кремлі цьому протиставляють гібридні методи впливу. "Росія готує дестабілізацію, Росія в щоденному режимі здійснює кроки, спрямовані на дискредитацію уряду Вірменії, на дестабілізацію суспільства за допомогою дезінформаційних компаній. І останнім часом ще бачимо, що не цурається і диверсійно-терористичних методів",– підкреслив виданню Рубен Меграбян.

Фактично, це останній шанс для Росії зберегти вплив на регіон за принципом divide et impera – розділяй та володарюй.

"Росія побоюється, що якщо Азербайджан підпише мирний договір з Вірменією, остаточно поклавши край карабахській війні, вона більше не зможе грати на вірмено-азербайджанському конфлікті, щоб розширити свій вплив у регіоні", – наголосив Войтасевич.

За його словами, Кремль прагне змінити політику Азербайджану на більш проросійську, а щодо Вірменії – домогтися усунення Пашиняна та приходу до влади проросійського уряду.

Тож ставки у "великій грі" на Південному Кавказі надзвичайно високі, і від Росії слід очікувати все більш ворожих кроків. Разом із тим, ресурсів для повноцінного втручання у справи регіону вона має все менше. Як не парадоксально, до певної міри Вірменію та Азербайджан рятує Україна, перемелюючи російські сили на своїй території.

При написанні матеріалу використовувались заяви російських, вірменських та азербайджанських політиків, коментарі Войцеха Войтасевича, Марини Гончарук та Рубена Меграбяна.