Напередодні Дня Конституції, 27 червня 2025 року, Президент Зеленський призначив Олександра Водяннікова суддею Конституційного Суду України (КСУ). Це стало першим призначенням до КСУ з вересня 2024 року. І вже третім — за новою процедурою — відкритим конкурсом, який проводить Дорадча група експертів (ДГЕ) у складі 3 українських правників та 3 міжнародних експертів. Публічний і ретельний відбір до КСУ, куди не потрапили сумнівні кандидати, лише підтверджує ефективність конкурсних комісій за участі іноземців. 

3 липня 2025 року Олександр Водянніков урочисто склав присягу, що формально відновлює кворум у Великій Палаті КСУ, втрачений із кінця січня 2025 року.

Безумовно, призначення нового судді до КСУ — крок у правильному напрямку. Втім це, на жаль, не вирішує всіх проблем, які безпосередньо впливають на інституційну спроможність Конституційного Суду України. 

Кворум є — рішень немає

Номінально від сьогодні Конституційний Суд повноцінно працює, але його фактична дієздатність залишається під питанням. На папері призначення Олександра Водяннікова, звісно, виглядає добре: тепер у Суді працюватимуть 12 суддів із 18. Цього достатньо для проведення засідань Великої Палати КСУ та його обох Сенатів (Другий сенат був півроку заблокований через брак суддів). Проте, щоб ухвалити повноцінне рішення на рівні Великої Палати КСУ — потрібно мінімум 10 голосів. І це головна проблема, адже зібрати 10 з 12 вкрай складно. 

Це фактично підтвердив і суддя Конституційного Суду Василь Лемак у своєму дописі на Facebook за 29 червня 2025 року: "За роки масштабної війни (з лютого 2022 року) КСУ ухвалив 41 рішення по суті. У 30 рішеннях із цих 41 припис закону було визнано неконституційним. Три чверті! В умовах війни Суд зумів це зробити — на захист Конституції України. Навіть у цьому році, до 27 січня 2025 року, Суд встиг ухвалити три рішення, у двох з яких приписи законів були визнані неконституційними… Покажіть інший Конституційний Суд, який більш активно це робить, тим більше — під час війни, втілюючи принцип поділу влади й поваги до людських прав…". 

Кількість ухвалених рішень не вражає, а от те, що три четвертих — це визнання діючих норм законів неконституційними, — цілком. Тож непрацюючий Конституційний Суд — це свято для тих, хто волів би і далі порушувати Основний Закон. Країна, яка воює, очевидно потребує більшої кількості ухвалених КСУ рішень, зокрема в світлі того, що більшість із них визнаються неконституційними. У більшості європейських країн демократичні режими стикаються з меншою кількістю викликів, ніж нині має Україна, однак розглядають до 60 справ на рік. Тож Конституційному Суду України є куди еволюціонувати.

Нагадаємо, що вакантними і досі залишаються 6 посад суддів КСУ. І як показує практика — навіть одне призначення займає кілька місяців. Наприклад, рейтингові списки кандидатів до КСУ передали Конкурсній комісії при Президентові та Комітету ВРУ з питань правової політики ще в лютому 2025 році. І з того часу — лише одне призначення, хоча кандидатів для заповнення всіх квот Президента та Парламенту — достатньо. 

Стара система в умовах нової реальності

Наступна проблема полягає в тому, що Конституційний Суд у 2025 році продовжує функціонувати за схемою ще 90-х років: суддя-доповідач самотужки збирає голоси під "своє" рішення. Це відкриває шлях до внутрішньої політизації і кругової поруки, коли рішення ухвалюють не з огляду на право, а за принципом "кому що вигідно". Тож судді самі й лобіюють розгляд справ, які їх цікавлять, тоді як інші — залишаються на розгляді роками. Наприклад, у 2024 році Суд працював із 13-14 суддями. Більшість рішень ухвалювали ледь не одноголосно, що в умовах широкої правової дискусії та різних поглядів суддів КСУ трапляється нечасто. За теперішньої кількості суддів кожне рішення "йтиме" ще важче або ж взагалі буде заблокованим через брак голосів.

Мінімальний кворум посилює ще одну проблему: створює можливості впливати на суддів і ставить під загрозу незалежність Конституційного Суду, а його рішення робить політично заангажованими. Відповідно — ніяк не сприяє розбудові довіри суспільства до КСУ. Законопроєкт "Про конституційну процедуру" мав би частково розв’язати бодай частину проблем. Однак він з 2020 року припадає пилом у стінах Парламенту.

Бюрократична зупинка чи безвідповідальність

Наразі двох суддів у КСУ має призначити саме Парламент. Чи підходить Верховній Раді України напів функціонуючий Конституційний Суд зі старими порядками?  З лютого 2025 року ВРУ не розглянула кандидатів до Конституційного Суду, рекомендованих Дорадчою групою експертів. Нюанс в тому, що Комітет з питань правової політики не може порозумітися з ДГЕ щодо надання останньою документів кандидатів. І виглядає дещо дивним, коли дорадчий орган цього не робить. Зволікання ж з призначеннями шкодить не лише репутації КСУ, а й функціонуванню всієї системи стримувань і противаг.

Нагадаємо також, що у 2022 році парламентарі призначили до Конституційного Суду Ольгу Совгирю, яка була постійною представницею Верховної Ради України в КСУ.  Нардепи тоді проігнорували рекомендації Венеційської комісії щодо дотримання відповідних процедур перевірки, а заодно і порушили конституційний принцип політичної нейтральності, якому мають відповідати всі судді Конституційного Суду. Це призначення, м’яко кажучи, не сприяє довірі до інституції, особливо коли мова йде про неупередженість та незалежність судді КСУ. Тому щойно Суд буде максимально укомплектованим, Ользі Совгирі варто пройти перевірку, яка би розвіяла сумніви щодо її професійності та доброчесності — як серед українського суспільства, так і серед міжнародних партнерів. Про це неодноразово говорила Лабораторія законодавчих ініціатив та інші громадські організації. Це, звісно, потребуватиме точкових змін до закону про Конституційний Суд, однак руху в цьому напрямку від ВРУ немає. 

До слова, до призначення в КСУ Ольга Совгиря була народною депутаткою та голосувала за низку законів, які нині перебувають на розгляді Суду. Через це вона повинна заявляти самовідводи у відповідних справах і не може брати участь у їх розгляді. Як наслідок, навіть формально наявний кворум у 12 суддів не гарантує розгляду всіх проваджень — якщо самовідвід заявляє Ольга Совгиря чи хтось інший, частина справ фактично "зависає" до моменту призначення нових суддів.

Повноцінна та справді ефективна діяльність Конституційного Суду України можлива не лише за умови повної комплектації складу Суду, а й впровадження системних змін. Необхідно оновити внутрішні процедури і посилити інституційні гарантії. Парламент, як один із ключових суб’єктів у цьому процесі, має нарешті перейти від пасивного спостереження до активних дій — і виконати свої обов’язки щодо прозорих призначень та очікуваних законодавчих змін. 

Перед самим КСУ теж стоїть чимало завдань — зокрема, громадськість очікує, перш за все, системних підходів у роботі і подолання багаторічних залишків нерозглянутих справ. Насамперед тих, що перебувають у Суді п’ять і більше років. Пріоритетом також має стати якнайшвидший розгляд будь-яких конституційних подань, звернень, скарг у межах шестимісячного строку. Затягування конституційних проваджень не дає змоги Конституційному Суду вчасно реагувати на інституційні конфлікти, що негативно позначається на ефективності всього державного механізму стримувань і противаг, та насамперед — захисту конституційних прав і свобод громадян.

Впровадження у КСУ сучасної організаційної структури, повна діджиталізація усіх процесів, кадрове оновлення та належне фінансування також сприятимуть вирішенню цих проблем.

Для підвищення авторитету Конституційного Суду в суспільстві також потрібно налагодити відповідну комунікацію, в якій Суд зрозуміло пояснюватиме свої рішення. Лише комплексні зміни сприятимуть більшій незалежності та ефективності Конституційного Суду і дозволять йому ухвалювати рішення, які заслуговують на довіру — як в Україні, так і за її межами.

Світлана Матвієнко , виконавча директорка ГО "Лабораторія законодавчих ініціатив"