Призупинення американської військової допомоги Україні стало несподіваним ударом – як для Києва, так і для Європи.

Попри емоційний ефект, рішення Пентагону не є безпрецедентним. США вже намагалися перенаправити частину озброєнь до інших регіонів, зокрема на Близький Схід. Один із прикладів – передача 20 тисяч запалів до протидронових ракет. Інші подібні ініціативи були заблоковані Білим домом.

Цього разу дії Пентагону не стали несподіванкою для адміністрації США. Однак остаточного рішення Білий дім ще не озвучив. Ситуація може перетворитися на репутаційний провал – як для Трампа, так і для американського ВПК.

Однак США ще можуть змінити позицію. Вашингтон цілком може заявити: ми провели аналіз і ухвалили рішення продовжити поставки – в інтересах США і відповідно до зобов’язань, зафіксованих у підсумковій декларації Гаазького саміту НАТО. Доцільно також повернутися до схвалення сенатського законопроєкту щодо вторинних санкцій, бодай у пом’якшеній формі.

Однак, якщо пауза у військовій допомозі затягнеться, це поставить під сумнів надійність США як союзника і навіть викличе питання щодо дієвості статті 5 Вашингтонського договору. Так, сьогодні ця стаття не стосується України. Але програш Києва може швидко зробити її актуальною.

То чи варто й надалі поглиблювати залежність від партнера, чия надійність викликає сумніви у критичні моменти? Чи не час зосередитися на розвитку європейського й європейсько-українського оборонного комплексу замість односторонньої орієнтації на трансатлантичну співпрацю у сфері озброєнь?

Негативний резонанс через зупинку американських поставок посилюється слабкою реакцією Вашингтона на чергове демонстративне ігнорування Росією двотижневого американського ультиматуму.

На цьому тлі символічного значення набуває телефонна розмова президента Франції Еммануеля Макрона з Владіміром Путіним – жорстко розкритикована експертами та медіа.

Це – ще одна тріщина в режимі політичної ізоляції Кремля. До того ж безрезультатна щодо припинення війни в Україні. Але після численних «душевних» бесід Трампа з Путіним, які також не принесли результату, ця ініціатива Макрона не дає Москві нових дивідендів.

Ба більше: двогодинна розмова Макрона підважує необґрунтовані претензії Трампа на ексклюзивність у діалозі з Кремлем. Європа здатна самостійно протистояти Росії і має для цього власні важелі – тим більше, з огляду на провалені спроби Трампа ймовірно налагодити «особливі» стосунки з Путіним.

Та головне – що буде далі. Важливо, аби Франція та її європейські союзники сприйняли непоступливість Путіна не як аргумент до нових розмов, а як сигнал до подальших дій: заміщення американських поставок, посилення санкцій та ефективного контролю за їх дотриманням.

Прийняти нові санкції до жовтневого саміту ЄС буде непросто.

Але вже зараз Європа може активізувати виконання чинних. Наприклад:

• закрити порти для підсанкційних суден,
• перевіряти екологічні страхові поліси,
• припинити постачання товарів подвійного призначення до РФ.

Це – реальні кроки, які не потребують нових рішень Європейської Ради.