Враховуючи, що світ цинічний і ми продовжуємо рухаємось по абсолютно цинічних треках поведінки більшості геополітичних гравців, можна дійти до невтішних, втім, очікуваних висновків:

• 1 •

Європа не готова зустрічати війну у себе, тому зацікавлена, щоб Росія буксувала в Україні. При цьому більшість європейських лідерів свідомі, що виграш Москви автоматично означатиме загрозу для них і повернення до Варшавського договору, чого стратегічно прагне Путін. Але продовження війни в Україні – це час, коли європейці можуть пити пиво у Брюсселі і їсти сосиски у Мюнхені. Поки їх генерали розкачуються і четвертий рік перебирають свої арсенали.

• 2 •

Китай не готовий до того, щоб війна зупинялась на цьому етапі, бо «стриже купони» з ситуації, коли РФ готова продавати дешеві енергоносії. Навіщо їм зупинка війни? Хай йде, як йде.

• 3 •

США теж не особливо зацікавлені, щоб війна закінчувалась, бо тоді члени НАТО знову розслабляться і перестануть думати, як збільшити відсоток відрахувань на оборону. А, отже, скоротяться закупівлі у тому числі закупівлі американської зброї. Тут ВПК-лобі мало б навпаки працювати з Білим Домом, аби процес мілітаризації тривав якомога більше.

• 4 •

Росія. З однієї сторони є загроза економічного просідання. З іншого – коли перед тобою замаячила перспектива не просто зʼїсти Україну, але й стати учасником глобального перерозподілу впливу, зупинка війни не виглядає логічною.

Підсумовуючи. Володимир Зеленський абсолютно правильно артикулює, що українці – єдині, хто найбільше хочуть закінчення цієї війни. От тільки питання, що робити у цій ситуації – абсолютної самотності.

В історії є чимало країн, які десятиліттями живуть в оточенні ворогів. Але там основна ставка зроблена на внутрішній ресурс – суспільний консенсус і суспільне бажання елементарного виживання. Можливо, прийшов час все-таки зосередитись у першу чергу на цьому – на новій хвилі суспільної мобілізації, а не на переконаннях і вірі, що хтось інший більше зацікавлений бачити нас живим, а не мертвим?