Отже, чому Віталій Кличко не ініціює встановлення модульних укриттів, що робить командування і що взагалі відбувається із захистом столиці?

Міський бюджет Києва на рік становить 130 млрд грн. З цієї суми на програму «Захисник Києва», якою розпоряджається виключно мер, а не військові структури, спрямовано лише до 10 млрд грн. Фактично на оборону столиці у критичній фазі війни виділено нуль. Усі інші витрати – на непрофільні напрямки в умовах прямої загрози повітряного і наземного терору. У той же час, весь бюджет Київської області – близько 8 млрд грн! 130 млрд у Києві і 8 млрд в області. До прикладу, ще: бюджет Запоріжжя – до 10 млрд і переважно використовується на потреби оборони.

Рада оборони Києва, яка має координувати ключові безпекові рішення, фактично паралізована. Співголовами є Тимур Ткаченко, новий керівник військової адміністрації, та мер Кличко. У разі, якщо мер не з’являється на засідання або не підписує протокол, будь-яке рішення автоматично блокується. На практиці Кличко системно ігнорує засідання та не підписує протоколи. Це створює ситуацію, коли Рада оборони не має змоги офіційно реалізовувати навіть критичні рішення. До Ткаченка призначені Офісом президента були генерали Жирнов і Попко, які зразу домовилися з Кличком і виконували все, що він вказував. Жирнов отримав квартиру, Попко – інші «плюшки», але кримінальних проваджень по них досі немає.

У Києві досі відсутні системи активного спостереження та реагування: автоматизовані турелі, спостережні вежі, додаткові мобільні групи з дронами-перехоплювачами, мережа сенсорів для посекторного виявлення повітряних цілей різного типу. Це дозволяє ворожим дронам проникати у повітряний простір Києва без належної протидії. У столиці немає навіть базової автоматизації повітряного спостереження.

Угруповання ППО в місті, яке підпорядковується Повітряним силам ЗСУ, не реформоване, сповнене пристарілих кадрових офіцерів, а мобільні вогневі групи (МВГ) суттєво ослаблені через масові переведення особового складу у піхотні підрозділи Сирським. У МВГ залишилися переважно обмежено придатні, часто алкоголіки, люди 50+, особи, які не здатні керувати навіть базовим дроном, не говорячи про дрон-перехоплювач. Частина з МВГ має просто зв’язки, завдяки яким уникнули фронту.

Пропозиція створити цивільні додаткові мобільні групи блокується кадровими структурами. ТЦК та СП не мають усталених механізмів опрацювання такої моделі. Спроби добровільного формування на місцях закінчуються або повною відсутністю підтримки, або ризиком використання цих даних для подальшого «відлову» і мобілізації осіб без гарантій. Це створює ситуацію, коли залучення цивільного ресурсу є практично неможливим. ДФТГ (добровільні формування територіальних громад) використовуються обмежено і мають ті ж проблеми. Нерідко ДФТГ – набір людей, які вирішили собі питання мобілізації, числяться добровольцями і просто живуть собі у Києві, як хочуть.

Частина таких груп – взагалі політична. У той же час, у мера є кишенькова громадська організація «Муніципальна варта», де пристроєно своїх, які імітують охоронну діяльність. Паралельно він створив комунальне підприємство «Муніципальна охорона», де пристроєно більш, ніж півтори тисячі (!) людей. Як вважаєте, вони залучені до оборони міста від ворожих дронів? Звісно, що ні. Абсолютна більшість – чоловіки призовного віку. Коли льотчики та дрон-оператори в країні вже мають системи обліку балів, заохочення, і їм нараховуються бонуси за успішну роботу, МВГ таких мотиваційних систем не мають.

Є окремі ініціативи від бізнесу, волонтерів – і це при мільярдах, виділених у Генштаб ЗСУ та 130 млрд київського місцевого бюджету. Проблема не тільки в Києві, а по всій країні. Така ситуація прямо впливає на бойову ефективність: відсутність стимулів призводить до того, що групи зачасту не змінюють позиції вночі, не слідкують за повітряною обстановкою, не оновлюють дані в реальному часі тощо.

Ресурс зенітних установок типу «Гепард» та інших у столиці практично вичерпаний. Ремонти проводяться переважно за кошт самих екіпажів. Поломки можуть бути нескладні, але в межах чинної системи немає простого циклу супроводу, що досі не розроблений Міністерством оборони України та Генеральним штабом ЗСУ. Бойові команди самостійно шукають ресурси для продовження бойової роботи. Зачасту просять у волонтерів транспорт, коли це все могло б легко забезпечити і місто.

Програмне забезпечення, яке дозволяє автоматизувати виявлення повітряних цілей, їх супровід і передачу координат, не прийняте на озброєння і використовується «в сіру». Полковники Генштабу, які звикли «пиляти» гроші на проведенні дослідно-конструкторських робіт (ДКР) десятиліттями, блокують будь-які ініціативи ззовні, навіть коли вони довели свою ефективність у бойових умовах.

На цьому фоні весь місцевий бюджет столиці, з якого можна було б централізовано закупити обладнання, БПЛА, сенсори і створити повноцінну систему протидії на рівні мегаполіса, залишається фактично заблокованим через бездіяльність мера. Жодна локальна ініціатива не має правового і фінансового підкріплення.

У поточному хаосі вдалося зберегти ефективність ППО переважно за рахунок ентузіазму окремих осіб: добровольців, офіцерів середньої ланки, пілотів, які ризикують життям на невиправдано небезпечних місіях, яких би могло не бути в такій кількості за наявності системного підходу. Нагадую знову, Командувача Повітряних сил ЗСУ Володимир Зеленський не призначає вже 308 днів!

Паралельно противник наростив виробництво БПЛА у понад п’ять разів. Ведеться розробка та бойове впровадження координації дронів через штучний інтелект. Протиракетні засоби у нас закінчуються – «завдяки» рішенню США. Росія взяла курс на виснаження наших запасів якнайшвидше.

Що треба зробити прямо зараз:

1. Негайне розблокування коштів 130 млрд (!) бюджету Києва на централізовану програму оборони столиці, включаючи закупівлю модульних укриттів, сенсорних систем, мобільних ППО-платформ, дронів-перехоплювачів, систем координації тощо.
2. Зобов’язання мера брати участь у засіданнях Ради оборони Києва та підписувати протоколи. У разі відмови – ініціювання виключення Кличка з керівництва Радою з одноосібним підписом головою військової адміністрації через Постанову Кабінет Міністрів України. Денис Шмигаль Юлія Свириденко!
3. Запровадження секторного планування оборони столиці – з повним покриттям усіх районів сенсорами, мобільними групами, комунікаційними вузлами, резервними лініями тощо; з урахуванням висот, особливостей місцевості, об'єктів критичної інфраструктури, цивільного захисту населення. За це відповідальний Сирський, Повітряні сили, військова адміністрація і мер.
4. Відновлення повноцінної роботи мобільних вогневих груп, збільшення чисельності. Навчання, забезпечення транспортом, пальним, оснащення експериментальним озброєнням за рахунок коштів міста. Встановлення офіційної системи мотивації на рівні держави, виділення бюджету на державному рівні для усіх регіонів.
5. Запуск програми цивільних добровільних допоміжних мобільних груп з реєстрацією і захистом від ТЦК та СП, гарантіями. Розгляд залучення відмовників тощо до роботи у МВГ, що апріорі буде краще за ситуацію, коли вони не задіяні зовсім.
6. Впровадження програми екстреної технічної підтримки та циклу супроводу для системи ППО, включаючи механізм компенсації витрат за ремонти, логістику, створення складів запасних частин тощо. Більшість із цього можна організувати і фінансово забезпечити на рівні міста вже зараз.
7. Проведення комплексного аудиту всіх наявних укриттів у місті, з інвентаризацією, перевіркою доступності, фактичного стану, оновленням технічної документації, та подальшим приведенням їх у належний стан згідно з єдиними стандартами. Підтримання інтерактивної карти укриттів з відкритим доступом для громадян.
8. Закупівля модульних укриттів для зупинок громадського транспорту, місць масового скупчення людей тощо.

Хоча б це.