Огляд. Формат «коротко з різних напрямків», станом на 6 липня 2025 року. Сьогодні будуть Сумський, Куп’янський й трошки Харківського.

1. Сумський напрямок

Судячи з усього, російська Курська група військ зі складу угруповання військ (УВ) «Север», яка раніше активно наступала у прикордонні Сумської області України, на даний момент значною мірою втратила здатність до наступу. Як мінімум за останні кілька днів передовим підрозділам ЗСУ вдалося різко ускладнити її положення кількома своїми контрнаступальними діями на окремих ділянках в західній частині цього тактичного вклинення противника. Зокрема...

• Між Кіндратівкою та Костянтинівкою ЗСУ вклинилися у бойові порядки противника не менше ніж на 2,5 км, обійшовши з півночі Кіндратівку.
• На схід від Олексіївки українські передові підрозділи просунулися щонайменше на 3,2 – 3,4 км, також обходячи її з півночі.
• Крім того, ймовірно, ЗСУ досить успішно просуваються у напрямку Варачине – Новомиколаївка, зумівши знову зайти в останню та просунувшись загалом на 2,2 км з початку своїх контратакуючих дій на цьому напрямку.

Таким чином, передові підрозділи противника, які продовжують утримувати Кіндратівку та Олексіївку, опинилися у досить вразливому становищі. ЗСУ обійшли їх фланги досить глибоко (природно, в тактичному сенсі) і якщо вони продовжать своє просування (відстань між обома вклиненнями ЗСУ становить не більше 5,5 км), то очевидно зможуть їх оточити, якщо ці ворожі підрозділи вчасно не відступлять у північно-східному напрямку.

ЗСУ вдалося цього досягти лише за 4-5 днів минулого тижня. Однак не можна сказати, що передові підрозділи противника вже повністю втратили свою здатність до наступальних дій. Це далеко від істини. Адже противник намагається, своєю чергою, блокувати всі ці вклинення ЗСУ, проводячи наполегливі атаки на їхніх флангах.

Крім того, низка ворожих штурмових підрозділів зі складу Курської групи військ противника намагається атакувати/штурмувати на низці інших ділянок свого «буферного» вклинення у прикордонній смузі Сумської області України. Зокрема...

• У районі Кіндратівки підрозділи морської піхоти РФ зі складу 177-го окремого полку (опмп), 40-ї та 155-ї окремих бригад (обрмп) намагаються одночасно атакувати, як з півдня, з боку села, так і зі сходу, а також з півночі, з боку Костянтинівки, щоб «стиснути» це просування ЗСУ. Поки що їм це не вдалося (ціною значних зусиль їм вдалося лише «посунути» ЗСУ на 50-100 метрів). Більше того, судячи з усього, на противагу цим діям противника українським підрозділам вдалося зайти у саму Кіндратівку, принаймні в її північну частину, і закріпитися там.
• Те ж саме відбувається і на напрямку Яблунівка – Варачине, де штурмові підрозділи 83-ї та 11-ї окремих десантно-штурмових бригад противника (одшбр), посилені підрозділами його 22-го та 1443-го «мобілізаційного» мотострілецьких полків (мсп), намагаються «вивалитися» в тил наших підрозділів, які прорвалися на Новомиколаївку. Їхні успіхи такі самі, як і у морської піхоти – до 150-и метрів, а ЗСУ, своєю чергою, вдалося розширити своє вклинення між Олексіївкою та Новомиколаївкою на 1-1,1 км.
• У напрямку зосередження противником основних зусиль (район Юнаківки, а також на північ від хутора Садки) діє його 76-та десантно-штурмова дивізія (дшд), окремі підрозділи зі складу 137-го парашутного десантного полку (пдп) 106-ї повітряно-десантної дивізії (пдд). Протягом минулого тижня, судячи з усього, російське командування вирішило наростити свої зусилля в цьому районі і остаточно захопити Юнаківку, а також повністю взяти під свій контроль північну частину лісу у районі хутора Садки.

Для цього вони додатково ввели у бій окремі підрозділи (до батальйону) зі складу 810-ї окремої бригади морської піхоти (обрмп). Однак росіянам не вдалося досягти очікуваного результату – вони просунулись лише на схід від Юнаківки на 250 метрів, а від державного кордону, від Олешні, у бік хутора Садки розширити своє вклинення на 150-200 метрів.

Таким чином, противнику, незважаючи на введення в бій додаткових сил і засобів, поки що не вдалося ні захопити Юнаківку повністю, ні прорватися до Садок. Більш того, характерно, що тут діють одні з кращих частин і з'єднань зі складу його повітряно-десантних військ («вдв»), посилені рядом підрозділів зі складу морської піхоти (мп).

2. Куп'янський напрямок

Очевидно, вороже командування, оцінивши «перспективи», що відкрилися перед ним із захопленням плацдарму на річці Оскіл на північ від міста, вирішило спробувати їх реалізувати. Про ці «перспективи» я писав ще навесні цього року – маються на увазі одночасні удари на Великий Бурлук, як з плацдарму, так і з Вовчанського напрямку.

Саме у рамках цього плану командування противника організувало вклинення своїх передових підрозділів у напрямку Великого Бурлука, від кордону, через вже захоплене ними село Мілове, зумівши просунутися від державного кордону не менше ніж на 4,5 км. Разом з тим, сили 6-ї загальновійськової армії (ЗВА) продовжували постійні атаки з плацдарму у напрямку Дворічна – Путникове та Дворічна – Кутьківка, у загальній дирекції – також на Великий Бурлук.

Також, не припиняються і атаки противника з рубежу Кіндрашівка-Голубівка у напрямку Радьківки та північного передмістя Куп'янська, проте поки що вони не принесли йому значних результатів.

Якщо розглядати ситуацію на Сумському, Харківському та Куп'янському напрямках «в цілому», то варто відзначити три важливі фактори.

• 1 •

Командування противника явно намагається «розтягнути» сили та засоби ЗСУ на всіх цих трьох оперативних напрямках і використовує для цього досить ефективну методику – активізує одночасно або через невеликі проміжки часу свої передові підрозділи, які вже (раніше) вторглися в прикордонну зону Сумської та Харківської областей, або організовує низку нових вклинень на інших її ділянках та напрямках.

• 2 •

Очевидно, що наступ противника у Сумській області, який раніше його командування оцінювало як «перспективний», на даний момент зіткнувся з певною кризою, викликаною двома основними причинами – він явно не був абсолютно раптовим для українського командування і тому противнику довелося буквально «вигризати» цю «буферну зону» (відповідно, зазнати дуже значних втрат, що, у підсумку, позначилося на рівні боєздатності передових частин його Курської групи військ), а другою причиною став вибір російським командуванням району для його «кидка на Суми». Це було очевидно не тільки йому, а й, напевно, українському командуванню (з півночі та північного сходу) – найкоротшим від кордону, без необхідності форсувати великі водні перешкоди чи долати значні ліси, чого не скажеш про варіант – зі сходу, де річка Псьол та досить велика лісова зона.

• 3 •

Третім, найбільш тривожним фактором, безсумнівно, є розвиток кризи оборони Збройних Сил України на Куп'янському напрямку. На даний момент командування противника намагається, що називається, «на повну» скористатися своїм успіхом на плацдармі на північ від міста – створити передумови для успішного прориву до Куп'янська обома берегами Осколу з півночі і при цьому розгромити угруповання ЗСУ, що обороняються від Сіверського Дінця до кордону у східній частині Харківської області.

Наскільки я розумію, у даному контексті зовсім не випадково, свого часу, була «переформатована» 6-та загальновійськова армія (ЗВА), де замість двох окремих мотострілецьких бригад (омсбр) було сформовано відразу дві спеціалізовані «штурмові» мотострілецькі дивізії (мсд). Відповідно, її 25-та та 138-ма омсбр були переформовані у 68-му та 69-ту мсд, які вже активно задіяні противником на фронті. Крім того, у зв'язку з цим формування ще одного, нового армійського корпусу в складі УВ «Север» (він же «у миру» – Ленінградський військовий округ) - 44-го АК (у складі 72-ї мсд та 128-ї омсбр) + «розширення» додатковими мотострілецькими полками двох «старих» корпусів цього округу – 11-го і 14-го АК.

Очевидно, що відповідний задум (план) противника в цьому сенсі передбачає «синхронний» наступ 6-ї ЗВА на Куп'янському напрямку та активізацію частин і з'єднань 11-го і 44-го АК на Вовчанському напрямку. І на даний момент він хоч і «зі скрипом», але продовжує успішно реалізовуватися.

Своєрідний «домішок» до нього, у вигляді «кидка на Суми», очевидно, покликаний, між іншим, змусити українське командування безперервно «тасовати» по напрямках на максимально широкому фронті свої резерви, за допомогою яких воно могло б, в іншому випадку, парирувати ці оперативні спроби противника. Відповідно, це збільшує шанси російського командування на загальний успіх його плану, який, очевидно, вже почав реалізовуватись.