Вчора неочікувано вигулькнуло питання, чи всі суспільства готові до демократії. Я вважав цю тему закритою, бо наче очевидно, що демократія є наслідком тривалого процесу суспільного розвитку, як показав, наприклад, Френсіс Фукуяма у фундаментальній праці «Витоки політичного порядку». Природним станом суспільств є кланово-родова структура, а зовсім не демократія.

Власне, якби демократія була природним станом, ми би не бачили такої кількості автократій й такої складності утримання демократичного шляху (на жаль, нині кількість демократій у світі скорочується). Однак оскільки питання виникло, треба про нього написати. Для демократії потрібні принаймні дві передумови – демократичні громадяни й демократичні інституції.

Люди від природи не є демократичними громадянами. Власне, саме поняття громадянина є винаходом модерної епохи, ґрунтованим на уявленні про людину як про індивідуума, що має власні унікальні характеристики й невід’ємні права. Такого уявлення годі було б шукати, наприклад, у домодерних станових суспільствах, не кажучи вже про більш ранні форми.

Уявлення про сукупність громадян як про джерело влади на території, де живе певна нація, потребує формально-логічного мислення, яке формується в ході наукової революції та поширюється у ході Просвітництва. Сама ідея нації є модерним конструктом та не може бути застосована до суспільств, які не розпочали модернізацію.

Демократичні інституції не виникають автоматично, вони формуються поступово і зазвичай зі значними зусиллями. Поділ влади, політичні партії, незалежні медіа, громадські організації, верховенство права та інші подібні інституційні основи демократії у сучасному світі є скоріше виключенням, ніж правилом, і потребують постійних зусиль для свого збереження навіть там, де створені.

Там, де немає відчуття громадянства та культури політичної участі, немає уявлення про спільну долю громадян однієї нації, горизонтальних соціальних зв’язків, мінімального рівня економічного розвитку, демократичних інституцій, – там демократія неможлива. Це твердження є не проявом зверхності, а встановленим фактом, за який чимало людей в Афганістані й Іраку заплатили своїми життями.

А сьогодні українці віддають свої життя за ілюзію можливості демократії у Росії, яка не дозволяє європейським та американським лідерам осягнути імперську, колоніальну природу російської державності, примушуючи думати про путінський режим як про тимчасове відхилення від норми, яке треба просто перечекати.