З кожною хвилиною градус роздратування Трампа щодо Путіна тільки збільшується. Ще добу тому Трамп висловлював сумніви щодо того, що Путін бажає завершення війни, а тепер на засіданні американського у уряду він вже говорить про російського президента як про людину, яка весь час верзе купу нісенітниць.

Що ж відбувається? Чому Трамп пʼять телефонних розмов поспіль готовий був не помічати, що Путін над ним знущається і не йде назустріч жодному з його побажань, а зараз на наших очах перетворився на роздратовану фурію – і це тільки початок?

А тому що Путін наробив помилок у властивому йому стилі.

Напередодні шостої розмови із Путіним Трамп пішов на рішучу поступку російському колезі: припинив постачання зброї Україні. До цього були частково звільнені від санкцій російські фінансові установи. І хоча формально це стосувалося тільки сирійського кейсу, насправді це був реальний сигнал.

Путін у відповідь мав би імітувати конструктивність. Оголосити якесь припинення вогню на 48 годин чи на тиждень, повідомити що готовий до перемовин у Стамбулі хоч завтра, сказати Трампу що готує нові пропозиції у додаток до його меморандуму.

Але Путін вирішив – з незрозумілих причин – що Трамп вже у нього в кишені і можна більше не імітувати нічого. Він ніби не помітив, що після попередніх двох телефонних розмов Трамп вже був роздратований. А може вирішив, що якщо Трамп навіть після цих двох телефонних розмов продовжує йти на поступки, його роздратування немає жодного значення. І прорахувався. Трамп явно був ображений тим, що і ці поступки ні до чого не призвели. Ображений настільки, що вирішив не коментувати розмову із Путіним у соціальних мережах, хоча попередньо саме у соціальних мережах її анонсував. А відсутність коментаря в соціальних мережах – це вже поганий сигнал.

Але найцікавіше відбулося потім. Путін проігнорував і це роздратування Трампа, і відсутність будь-якого коментаря з  Білого дому щодо телефонної розмови президентів. А натомість влаштував показовий масований обстріл України, ніби хизуючись: тепер все можна.

І те, що цей обстріл почався синхронно із завершенням телефонної розмови президентів – тобто був заздалегідь запланований якраз на фінал цієї телефонної розмови – І стало головним подразником для Трампа. Невдалу телефонну розмову він ще б  пережив. Але обстріл відразу після розмови сприйняв як демонстративну неповагу до себе. Адже він весь час просить Путіна щоб той не обстрілював мирні міста. І те що Путін це навмисне робить відразу після розмови із ним є проявом саме особистої неповаги. А особиста неповага – головний комплекс Трампа. Це вже не на політичному рівні, це на рівні підсвідомості. І Путіну вдалося. Він фактично перекреслив місяці залицяння, компліменти, портрети, всю цю фігню. Трамп тепер говорить, що Путін дуже ввічливий, але це абсолютно безглуздо.

При цьому Путіну навіть неможливо пояснити де він помилився, тому що Путін зробив так як він робить завжди. Ба більше: він зробив так як будь-яка «правильна» людина з Росії робить завжди – коли вона бачить що з нею поводяться ввічливо та йдуть на поступки, вона вважає що треба бити по зубах: щоб клієнт чітко зрозумів як  варто поводитись.

І тому Путін навряд чи буде щось виправляти. Він скаже собі що і так достатньо довго мав можливість використовувати Трампа, а тепер треба повертатися до звичної політики конфронтації. Тільки і тут він може помилитися. Бо коли Путін перейшов до звичної політики конфронтації із Байденом, він мав справу із традиційним політиком,  який прораховував наслідки кожного свого кроку.

А у випадку із Трампом так не спрацює. Путін тепер буде мати справу із ображеною дитиною, яка буде захищати свою гідність і доводити, що не можна витирати об неї ноги. Тому що ця дитина – президент Сполучених Штатів Америки. А не вот это вот всё.

І якщо Путін вчасно не усвідомить, що йому варто схаменутися і запропонувати Трампу щось, що продемонструє американському президенту, що російський очільник його поважає і зрозумів, що до  побажань Трампа варто прислуховуватися – ну наприклад зупинитить вогонь на російсько-українському фронті – я не дуже заздрю Путіну. І дуже раджу нам правильно скористатися вікном можливостей, з якого Путін тільки що на наших очах викинувся.