І на фоні цих подій виникає ідея, що нам треба готуватись до відновлення. Взагалі, сама ідея виникла ще в перший місяць вторгнення коли стало зрозуміло, що ЗСУ зробили чудо. Як зараз памʼятаю, що тоді вийшов закритий документ на рівні Кабміну, і всім державним підприємствам доручили підготувати свої пропозиції щодо відновлення України. Свої пропозиції я надав теж. Всі вони крутились довкола запровадження воєнної економіки, але трохи не вписувались в концепцію повоєнного відновлення.Як там було далі, я не знаю, але наскільки розумію, що потім зі всіх цих пропозицій склеїли документ під назвою "План повоєнного відновлення". Відверто кажучи, то був ніякий не план. А скоріше, люди взяли всі проєкти та ідеї, які колись раніше готувались для інших конференцій. Наприклад, я там бачив проєкти, які в минулому презентувалися США. Тому майже нічого нового там не було. А всі ті сирі проєкти-концепції роками лежали в шухлядах та припадали пилюкою. Потім з цих проєктів здули пилюку і під новою етикеткою презентували як новий план.Читайте також: Зеленський прибув на Конференцію з відновлення України у РиміІ саме це було першою причиною того, чому цей план був поганим. Бо люди, які відповідали за ці плани, потім надіялись, що на тлі зростання популярності теми України, зможуть їх нарешті продати іноземним інвесторам, чого до речі не вдавалось в більш спокійні роки.Хай там як, але перша конференція виявилась фальстартом, бо попри поразку під Києвом, Росія не відмовилась від ідеї війни — просто цілі трохи звузились. Однак сама віра в перемогу не зникла — вона лише посунулася в часі на літо 2023. І до другої конференції, той сирий план був трохи більш причесаний, сама структура плану стала логічнішою. Але по суті нічого не змінилось — зменшилась лише кількість проєктів. І якщо перші дві конференції були повʼязані з реальними очікуваннями й мали хоч якусь логіку, то всі наступні перетворились на фарс. Одні й ті ж люди, з одними тими самими ідеями та проєктами, без якихось практичних результатів продовжують робити те саме.ДжерелоПро автора: Павло Вернівський, економіст, експерт Інституту ім. Олександра ПоляРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.