Для будь-кого у світі буде дивним назвати нацистом француза, що говорить французькою, чи норвежця, який говорить норвезькою. Поляк говорить польською, італієць — італійською, данець – данською і тільки українців, що говорять українською, Путін називає нацистами. Чому так? Бо саме країна-агресор проводить цілеспрямований геноцид українського народу на окупованих територіях. Московія заборонила викладання української мови на окупованих територіях, де більшість населення складають етнічні українці. Це свідомий акт геноциду українського народу з боку окупаційної адміністрації. Пройде 10 років і українські діти, що вчили Кобзар і співали наш гімн на лінійках, забудуть свою мову, Батьківщину і підуть в російську армію, щоб вбивати своїх братів-українців. Так працює страшна машина примусу та асиміляції в російській імперії. Так зараз воюють проти нас чеченці, чиї батьки вбиті московитами у двох чеченських війнах.Чим відповімо на ці загрози ми? А ми дозволимо Сердючці співати російською мовою, бо ж багатьом нравіцца. Ми будемо підписуватися на Алхім, бо в неї ж*па і губи. І поїб*ть, що вона витягує "русскій мір" зі своєї розкішниці й розносить серед українців, як сифіліс. Головне, що стильно, модно, молодьожно.СБУ думати про стратегічні виклики ніколи. Одна половина служби воює, друга – кришує. І такі дрібниці, як стратегічні виклики, пов'язані з існуванням нашої нації Службу безпеки не хвилюють. Бо поїб*ть на ту безпеку, коли брат Єрмака і Діма Гордон в опасності.Тому українська мова як стрижень української державності, потрібна тільки мовнюкам, упоротим активістам, смішним дядькам, які вперто не хочуть цуратися своєї мови й бути, "як всі". Тому пишуть тут пости про дітей, які в київських школах одні на весь клас говорять українською. Або ці історії про біженців, які втекли з України від нападу Росії, а в Європі швиденько приєдналися до російських комьюніті. Бо ж на общепонятном. Україна потребує притомної державної політики українізації на противагу колоніальній політиці русифікації Путіна. Зараз війна дає вікно можливостей утвердити українську культуру, як панівну культуру в Україні. Такого шансу залишитися українцями у своїй країні може більше ніколи не бути. Війна закінчиться, і знову поїдуть Україною моргенштерни, басти, Ані Лорак та інша нечисть. Українці знову все забудуть, як забули Батурин, різню Муравйова в Києві, Голодомор. Але поки йде війна, є шанс викинути культуру і мову окупантів туди, де їй місце – на смітник історії. Скористаємося цим ШАНСОМ, чи ні, пане президенте Володимире Зеленський?*Публікується зі збереженням стилю автораДжерелоПро автора: Сергій Марченко, експерт ринку праці, блогер, військовослужбовецьРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.