Бійці 48-ї окремої артилерійської бригади ЗСУ розповіли, чому нині на фронті стріляє переважно вона – українська самохідна артилерійська установка "Богдана"

Від ідеї до зброї НАТО: як народилась українська САУ калібру 155 мм

Автором ідеї створення вітчизняної гармати був генерал-лейтенант В'ячеслав Горбильов. У 2014-2022 роках він командував ракетними військами та артилерією. Він був переконаний, якщо Україна планує йти в НАТО, то треба, аби у нас були натовські боєприпаси калібром 155 мм. З росією вже тоді перебували у стані війни, тож не могли купляти в неї боєприпаси 152-го калібру, щоб воювати ними проти рф.

Про це розповів генерал-майор Іван Лісовий, який відновлював ракетні війська та артилерію у 2014 та 2022 роках.

– Десь 2017-го нам пропонували виготовляти САУ на заводі КРАЗ. Я тоді був проти, бо сама пускова важить 29 тонн і КРАЗ таку вагу не потягне. Тоді нас запевнили, що вони зроблять такий автомобіль, що потягне загальну вагу. І завод взявся бути основним виробником цієї гармати. І скажу: вони для мене молодці, герої. Тому що вперше в Україні був зроблений ствол. Хоча ми починали над ним працювати ще з 1994-1995 років.

Ці стволи мали виготовляти в місті Суми. Там був полігон, де їх випробовували. 

– Ствол робили під радянську гаубицю 2С3 "Акація", 2С1 "Гвоздика", танкові стволи. Їх "зліпили", а для артилерійських систем не зробили. Ті, хто їх мали виготовляти, я скажу грубо: взяли бабло, а на виході ми не отримали нічого. Власником був росіянин. Ця вся каца*ня викупила у нас практично всю промисловість. І ми залишилися без оборонної галузі. А цей завод за такий короткий термін зробив вітчизняний ствол. І це велике досягнення! Причому не простий ствол, а далекобійний, що дозволяв стріляти на велику відстань.

"Богдана" – класна машина. Розрахунок називає її "нашою дівчинкою"

"Богдана" для своїх розрахунків – не просто гармата. Її називають "дівчинкою", а дехто навіть дає їй власне ім'я. Військовослужбовець з позивним "Фермер" – навідник самохідної артилерійської установки. Чоловік зізнався, що називає САУ "своєю Анею" – так звати його дружину.

– Коли ми виїжджаємо стріляти, я лізу на своє місце і поки машина розгортається, я їй кажу: "Давай, Аня! Не підведи, кохана!" І вона працює вправно: виручає, молодець!

"Елдер" – командир батареї 48-ї ОАБр – переконаний, що коли озброєння вітчизняне, то це краще.

– Якщо були недоліки, то нині почали виготовляти нове озброєння. Я бачив, що на останніх моделях конструктори врахували пропозиції військових з фронту. Мої хлопці працюють і кажуть, що стало набагато зручніше, зокрема – навіднику.

А генерал Лісовий впевнений, що від власного виробництва зброї Україна має самі плюси.

– У першу чергу, це робочі місця. Не треба купувати зброю за кордоном, тож кошти з бюджету залишаються в країні. Гроші, які йдуть на оборону, потім поступають людям у якості зарплатні для утримання їхніх сімей. А від прибутку кошти знову повертаються до державного бюджету. 

"Дивна" історія "Богдани" та скільки таких установок на передовій

Генерал розповів, що бойові маршрути цієї САУ пролягали від Зміїного до Кривого Рогу.

– Ми стріляли по Антонівському мосту. А це відстань у 142 кілометри. І по Зміїному – 42 кілометри. Я вперше зустрів "Богдану" вже на стрільбі по ворогу на Криворізькому напрямку. Там, на південь від Кривого Рогу, за 50 км була лінія фронту. Товариш Пашинський зібрав цю "Богдану" до купи, тому що до цього була команда її розібрати. 

– Коли? 

– У 2022-му році, коли почалася війна, САУ розібрали.

– А чому? 

– Ну, така команда надійшла, я не знаю. Потім її знову зібрали і відправили на фронт.

– Тоді в нас була лише одна "Богдана" – та, що на параді ходила. Ми почали її випробовувати, щоб побачити в дії, бо хотіли її запустити у виробництво для подальшого бойового застосування. В той час нам дали трохи західного озброєння, але цього було замало для артилерії. До того ж, звідти потрібно було отримувати й запчастини. А так, як "Богдана" – наша, виробляється у нас, то немає проблем. Сьогодні ми вже маємо хороший комплект. Нормально працювали на багатьох напрямках: у Донецькій і Харківській областях, нині – на Херсонщині і під Сумами. "Туристичний" маршрут САУ проходить всією Україною. В основному зараз потік боєприпасів випускає "Богдана".

– Чому?

– Тому, що кількість "Богдан" вже перевищує той 155-й калібр, що нам дали західні партнери.

Таємниці виживання: полювання ворога на "Богдану" та ноу-хау артилеристів

– Коли надходить команда: "До бою!", я першим ділом біжу на вогневу позицію і вмикаю точку наведення. Це невеличкий ліхтарик зеленого або червоного кольору. Там чекаю: машина під'їжджає і розгортається. Я слухаю команди командира: виставляю панораму в бойове положення на приціл 270. І ствол сам піднімається на цей приціл. Все, гармата знаходиться в бойовому стані. Далі наш розрахунок чекає на установки командира. Я раніше думав, що буде набагато важче. Просто треба звикнути до механізмів, педалі та гідравліки.

"Крек" – командир САУ "Богдана" – розповів про свою роботу.

– Бувають дні, коли ми дуже багато працюємо, а буває, що роботи поменше. Звичайно, все залежить від поставлених цілей. Ну, буває, що з першого разу потрапляємо, якщо гарно дають коригування. Зазвичай з другого-третього попадаємо, бо перший – завжди пристрілочний. Пам'ятаю, на Донеччині було таке: до нас просуваються вороги, треба дуже швидко працювати. На тому відрізку, що перед нами, не було піхоти. Тобто саме ми й тримали фронт. Працювали 24/7: знищували ворожі танчики та склади. Вони так гарно вибухають й дуже довго палають. Враховуючи, що ми стріляємо досить далеко, то в тилу окупантів, у першу чергу, ми намагаємося знищити далекобійну зброю ворога.

Артилеристи знають з радіоперехоплень, що на тому боці цікавляться українською САУ. 

– Ураховуючи досвід роботи на Херсонщині, я знаю, що вони полюють за такими машинами, як наша "Богдана". Їхня пріоритетна ціль: знайти її та знищити. Оскільки в неї калібр великий, то достає вона далеко. Влучає точно в ціль і доставляє ворогу багатенько неприємностей. У херсонських степах лісів немає, тож ми ховали її від ворога під землею.

Військовослужбовець розповів, що коли приїжджала техніка – закопували її.  

– Це наше ноу-хау, бо не було де сховатися. Тому викопали капонір у 26 метрів з виїздом зверху. А ще ця схованка була накрита маскувальною сіткою, листям, гілками… Загалом на вигляд, як сміттєзвалище. Коли треба, то ми виїжджали з укриття, відпрацьовували по окупантах і так само назад – на 4 метри під землю. Вони довго нас шукали і не знайшли.

Аби з "Богдани" зробити воїна, потрібно 20 років

На САУ "Богдана" артилеристи нарікань не мають. Водночас, хлопці зауважують, що над маскуванням треба попрацювати, бо це надважливо для машини, яка має такі великі розміри. 

– Основне – це зробити їй захист ззовні, трохи прикрити механізми керування та гідравліку. Кабіна – наче бронекапсула і скло нормальне там встановлене. Я не кажу, що це броня, як у танку, але для цієї машини бронекапсула своє завдання виконує. А загалом, ремонтники в нас є, запчастини є. Сервіс теж є, бо машина нашого виробництва і перебуває на обслуговуванні. Коли, щось не можемо самотужки полагодити, то викликаємо сервіс і він робить все достатньо швидко.

Генерал Лісовий про вдосконалення "Богдани" каже: це як дитина.  

– Так, народилося дитя. Але, щоб його зробити воїном, треба 20 років. Аби зразок озброєння довести до ладу потрібен час. Ми почали цю машину запускати разом з війною, у 2022 році. Коли було підписано контракт, то завод взяв все на себе, хоча був практично приватним підприємством. Треба було купити боєприпаси, бо без них зривається випробування, потім відтягується термін побудови машини – завод  штрафують. Державні посадовці не дуже допомагають: дають гроші, потім забирають. А має бути так: якщо армія замовила зброю, то вона повинна слідкувати і контролювати, як це виконують. Там цивільні люди, не військові. Тож, їм треба надати свої зразки озброєння, а не чекати, коли вам зроблять танк чи гармату, а вони не такі як треба війську. Наразі ситуація зовсім інша: вже видно, які обсяги нашого озброєння перебувають на фронті та воюють. І це від травня 23-го року! Ми переробили "Гіацинти" на 155-й калібр. У січні була перша партія, в лютому – друга. Це вже п'ята партія: доробили недоліки, які були на "самоході". Стало нормально, навіть добре. Це називається "Богдана" буксируєма.

Генерал-майор впевнений: своя САУ у нас є, а держави НАТО мають дати калібр 155 мм, бо там заводи побудовані давно, тож ЗСУ розраховують на їхню допомогу. Наразі Україна не в змозі накопичити стільки озброєння, бо зазвичай країни готуються до війни не рік-два, а десятиліттями, аби відстоювати свою незалежність.

"Забила памороки" менеджеру, фермеру і кадровому військовому

– Що б ви особисто покращили в "Богдані"? 

– Захист ззовні, дроти управління та гідравліку. Вони йдуть поверху: місцями закриті, місцями ні. САУ – легко броньована машина. Потрібно приховати все, що можуть пошкодити FPV-дрони чи уламки.

– Бувало, ми працюємо, а прилітає ворожа "пташка". Вона нас засікла, то ми мусили кататися, кружляти, ховатися, поки вона нас загубила. Потім ми вже відхідними шляхами рухалися в укриття. Бо головна цінність війни – це людське життя. Метал можна виправити, відремонтувати. Але дивитися матерям в очі важко.

– "Богдана" – дуже гарна, швидка й прицільна. Коли нам передають по рації: "Молодці, хлопці, влучили точно в ціль!", то це додає наснаги працювати і мотивацію. Хочеться ще, ще, ще. Стріляти й влучати.

Батарея працює злагоджено, як єдиний механізм. Розрахунки спрацювалися, хоч військовослужбовці прийшли різні.

– До війни я працював, в принципі, теж з людьми – був менеджером з сантехніки і плитки. Мене мобілізували.   

– Я на "гражданці" займався фермерством. Прийшов на передову за контрактом. Воюю трішки більше року. Йшов з наміром попасти тільки в артилерію, так як мій дід воював у Другу світову: був навідником причепної гармати Д-20. Тому я свідомо вибрав цей шлях – навідника.

– А я – кадровий  військовий. Працював з гарматами 2С5 "Гіацинт". Вони з "Богданою" дуже схожі: тільки там на гусеничній базі, а тут – на колісній. Там 152-й калібр, а тут 155 мм. Принцип роботи теж схожий.

Усі хлопці зізналися, що закохані у свою "Богдану". І службу без неї не уявляють.

Боги війни кажуть: "Богдана" – дівчина з характером

Генерал-майор Іван Лісовий зізнався, що серед цілей, по яких гатила "Богдана", йому найдужче запам'яталася стрільба по Зміїному.

– Тоді ми хотіли стріляти гарматою 2С7 і затягти ці 50 тонн на Зміїний. Ми хотіли поставити її на баржу, але виявилося, що такої баржи нема. Порахували: пушка важить 50 тонн, снаряд – 100 кілограмів. Початкова швидкість – тисяча. Сто кілограмів – це 100 тонн енергії, плюс гармата. Загалом 150 тонн: баржа потоне. Обидва французькі "Цезарі" зламалися. То ж ми стріляли з "Богдани".

Артилеристи 48-ї бригади розповіли, що під час служби відбувається дуже багато цікавого: можна писати книжку.

– Так може й напишете?

– Ну, дасть Бог – повернемося з війни, тоді напишемо.

– Як ви називаєте "Богдану"?

– Ну, так, як і всі: "Дівчинка". І ця дівчинка буває різною: і спокійною, і норовливою. Словом, як усі дівчата – з характером.

– Ви – Боги війни?

– Ну, артилеристи називають себе так, правда. Але я вважаю, що кожен воїн –  певною мірою Бог війни. Є піхота, штурмовики, дронщики, які нині роблять велику  справу. Ми, артилерія, дуже залежимо від неба. Ми відпрацьовуємо ідеально, коли чисте небо і хороша коректура. По-своєму, кожен з нас – Бог війни.

Ольга Калиновська, "5 канал"

Як повідомляв 5.UA, влупили по союзнику: 11 липня російська ППО помилково спрацювала по білоруському пасажирському літаку

Дивіться також відео:

• Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
• Підтримайте "5 канал" на "Патреоні".

Друзі, підписуйтеся на  "5 канал" у Telegram . Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі  WhatsApp . Для англомовної аудиторії маємо  WhatsApp англійською.