Якщо більш точно, то гендиректор української приватної компанії-виробника безпілотників Skyeton Роман Княженко звинуватив окремі європейські компанії у спробах викрасти технологічні секрети та фальсифікувати бойові випробування своєї продукції. Зокрема, деякі європейські виробники дронів використовують фіктивні польові випробування та намагаються викрасти секрети українських компаній. Княженко додав, що деякі компанії домовляються про співпрацю, але насправді лише намагаються дізнатися технічні рішення, що успішно працюють в умовах війни. Варто зазначити, що Skyeton – одна із шести провідних компаній України, що виробляє та постачає армії дрони Raybird з 2014 р. Ці безпілотні авіаційні комплекси (БАК) вже здійснили понад 350 тисяч бойових годин; здатні нести різне корисні навантаження для розвідки або далекобійних ударів та перебувати у небі до 28 годин на відстані до 2500 км. Більше того, в липні ц.р. Skyeton створила спільне підприємство з британським Prevail Partners – для спільного виробництва безпілотників Raybird у Великій Британії, із метою забезпечення Сил оборони та також ЗС ВБ та інших країн Заходу. Це оголошення керівника Skyeton свідчить про значне пожвавлення інтересу іноземних держав до українських оборонних технологій. Воно й зрозуміло, бо вже існує низка підтверджень, що українці перевершують на багатьох ділянках. Наприклад, дві українські компанії вже обрані американським замовником (Defense Innovation Unit) для створення прототипів безпілотників для США в рамках проєкту ARTEMIS - українським зброярам вдається створювати й масштабувати досить ефективну сучасну зброю, яка при цьому відчутно дешевша за західні аналоги . Технологічна ретроспектива УкраїниПередусім, технології належать державі, хто б їх не створив. І очевидно, що це правильний постулат. Бо це має пряме відношення до її безпеки. Саме держава й піклується про захист інноваційних рішень, їх застосування для розвитку вітчизняного потенціалу. А також для експорту, в разі політичної чи економічної доцільності.До речі, "надзвичайно пильна увага" до українських технологій, позначена очільником Skyeton, далеко не є єдиний випадок сьогодення. Того ж, минулого тижня, у Києві контррозвідка Служби безпеки України затримала двох громадян Китаю, які намагалися нелегально вивезти до Китаю секретну документацію щодо українського ракетного комплексу РК-360МЦ "Нептун" .Це лише відомі випадки. Можна не сумніватися, що РФ веде безперервну й системну розвідку українських технологій. Тут не зайвим буде пригадати, як за часів президента-зрадника Януковича громадянин РФ Дмитро Саламатін був призначений аж міністром оборони – кожної суботи він особисто викликав розробника ракетного комплексу РК-360МЦ "Нептун" Олега Коростельова щоб розпитати про просування розробки ракети…    Власне технології, як найбільш чутлива частина військово-технічного співробітництва (ВТС) та експорту, завжди використовувалася державами як інструмент зовнішньої політики та спосіб підживлення економіки. Наприклад, в 90-ті роки ХХ століття Україна передавала Ірану технологію будівництва авіаційного заводу та виробництва літаків Ан-140. Була й історія із виробництвом порохового заводу у В’єтнамі. Небезпідставно в 1998 році спеціально для торгівлі технологіями було створено "Спецтехноекспорт". Пізніше, у 2000-х, в РФ та у Китай було передано технології створення газових турбін для військових кораблів, та ще в РФ – технологію виробництва деяких типів авіаційних двигунів. Найбільш критичним у сфері передачі технологій завжди вважалася передача нематеріалізованих технологій (intangible technologies). Україна з цим також зіткнулася, коли китайці ще у 1998 році прикупили у Києва авіаносець за ціною металобрухту – "Варяг" обійшовся Пекіну лише у 20 млн доларів, та 8 мільйонів було сплачено за затримку із передислокацією корабля. Коли КНР стало потрібно створити систему управління, українських вчених почали запрошувати читати лекції… Добре, що в державі усвідомили, що краще це робити організовано – то ж один із провідних інститутів Національної академії наук України легально, хоч і без зайвого афішування, виконав складний контакт. Зрештою, у 2012 році авіаносець було включено до бойового складу ВМС Народно-визвольної армії Китаю як навчальний – з назвою "Ляонін".Що ж, мисливство за технологіями було завжди – в усіх країнах. Як і мисливство за носіями знань – отримання тих intangible technologies. Наприклад, відомий авіаконструктор літаків Дмитро Ківа згадував, що після "виживання" його з ДП "Антонов" РФ пропонувала йому дуже приємні й комфортні умови робити в російському літакобудуванні.    Про відомого ізраїльського бізнесмена та кінопродюсера Арнона Мілчана, який був у 1960-80-х роках співробітником розвідки, ходили легенди. У 1985 році з ним пов’язували поставки з США до Ізраїлю критронів, детонаторів для ядерних зарядів. У ще в середині 1960-х рр. сотні кілограмів високозбагаченого урану зникли з заводу з виробництва ядерного палива NUMEC в Аполло, Пенсильванія (США). Америка мала занепокоєння, що уран потрапив до Ізраїлю через зв'язок між власниками заводу та представниками ізраїльської розвідувальної спільноти.     В Україні також є свої легенди – існує принаймні така. Якось КБ "Луч" якось постачало Азербайджану 180 ракет для бойових вертольотів РК-2В. У відкритих джерелах можна знайти таке: "Так, у 2010 р. "Авіакон" спільно з південноафриканської компанією Advanced Technologies and Engineering і українським ДП "ДККБ "Луч" здійснило модернізацію ударних вертольотів Ми-24 ПС Азербайджану. Вертольоти отримали позначення Ми-24G. Основою для удосконалення став розроблений південноафриканською компанією пакет модернізації Ми-24 Super Hind Mk.4. Компактна гіростабілізована електронно-оптична система цілевказання та спостереження, розроблена підрозділом Denel, була встановлена в носовій частині для забезпечення можливості виконання завдань в нічний час доби і складних метеоумовах" . А після цього контракту в Україні "вдалося створити" власну електронно-оптичну систему цілевказання та спостереження, та інтегрувати її у комплекс керованого озброєння вертольоту. Держави нерідко карають свої підприємства в разі витоку технологій. Найбільш принципові підходи діють в США. Наприклад, у лютому 2024 році Держдепартамент США зобов'язав компанію Boeing виплатити штраф у розмірі 51 млн доларів за порушення експортних обмежень, що стосуються несанкціонованої передачі технічних даних за кордон, у тому числі в Китай. От найбільш страшні – напевно в РФ. З серпня 2022 р. по травень 2023 р. в РФ було заарештовано аж 16 вчених Інституту теоретичної та прикладної механіки. Вони обвинувачувалися у державній зраді — начебто за передачу Китаю даних, пов'язаних із гіперзвуковими технологіями. Щоправда, за деякими ознаками, це може бути й помстою диктатора Путіна за приховані проблеми російської гіперзвукової зброї: адже арешти мали дивний збіг із збиттям гіперзвукових ракет “Кинджал” українським ППО-ПРО – за допомогою ЗРС Patriot. Хоча державі варто враховувати, що стримування носіїв знань ні до чого не призведе – необхідно просто забезпечити їм умови для роботи й життя. Тут є приклад і у новітній історії України: після того, як головний конструктор КБ "Роботікс" (один із трьох перших розробників наземних роботів) із початком широкомасштабної війни залишив Україну, КБ припинило розробку перспективного наземного роботизованого комплексу.Нова хвиля українських технологій. Як організувати торгівлю  Насправді, ще до широкомасштабного вторгнення, система торгівлі технологіями працювала, що називається, "на усіх парах". На жаль, в інтересах іноземних держав, а не України. Гендиректор "Укрспецекспорту" Вадим Ноздря наприкінці 2020 року визнавав, що 8% продажу компанії - ракетні технології. "Є також проєкти безпосередньо з авіабудування. Наприклад, ми для Китаю спільно з ЗМКБ "Івченко-Прогрес" розробляємо двигун для винищувача п’ятого покоління. … Таким прикладом є роботи з поліпшення характеристик авіаційного двигуна для китайського винищувача п’ятого покоління, які виконуються ЗМКБ "Прогрес" ім. О.Г. Івченка. Фактично, йдеться про те, що двигун, який почали розробляти в Китаї, українські розробники доводять до того високого рівню, який потрібен для надсучасного винищувача. Китай може собі дозволити такі закупівлі. Йдеться не тільки про авіаційний двигун для винищувача п’ятого покоління, а й, наприклад, про розробки у військово-морській тематиці. Зокрема, морські радари та двигуни для кораблів, які розробляються миколаївським підприємством "Зоря-Машпроєкт".Це інтерв’ю певною мірою пояснює, що Україна й до широкомасштабного вторгнення була високотехнологічною державою. А "велика війна" надала новий, безпрецедентний поштовх. Залишається визначитися, як правильно діяти з технологічним потенціалом. Перший шлях розвитку технологій – об’єднання із сильними партнерами у спільні підприємства – як згаданий вище Skyeton, що створив СП з британським Prevail Partners.Другий шлях – обмін ліцензіями, закупівля і продаж ліцензій. Україна повільно, але почала рухатися цим шляхом: в активі вже кілька проєктів з опанування наявної західної продукції з певним відсотком локалізації. Але вже є й передача. Наприклад, іспанський виробник спецтехніки Tecnove виготовлятиме для європейського ринку бронеавтомобілі українського НВО "Практика" - в рамках створеного об’єднання Human & Safe Systems, яке здійснюватиме ліцензійне виробництво українських бронемашин на потужностях іспанського виробника та просуватиме на ринках. Але найбільш амбіційний – третій шлях, - через організацію спільних розробок. Певні досягнення є й тут. Наприклад, шведська Saab обрала у партнери для спільних розробок українську приватну компанію Radionix.Не варто побоюватися продажу та обміну технологіями. Просто, ключові високотехнологічні вузли – як правило, їх частка може складати до 5-10%, але не більше, - варто притримувати, не передавати, принаймні певний час. Але сам обмін і спільні роботи мають ефект "мозкових штурмів", дозволяють в рази швидше рухатися до проривних рішень. Головне – зберегти суб’єктність ОПК, не погоджуватися на дешеві поглинання, пропозиції яких також є. Цей принцип підтверджує й досвід тих країн, що вирвалися вперед. Скажімо, А турецький Baykar який продає продукцію майже у чотири десятки країн, спланував завершити будівництво заводу в Україні в 2025: при цьому Україна може обрати як БАК Bayraktar TB2, так і найновіший безпілотник Bayraktar TB3, який перевершує свого попередника в усіх характеристиках. Поки реципієнт технологій опановує їх в дії, їх виробник стрімко рухається далі. Якщо цього принципу позбутися, виробник просто втратить компетенції лідера. Найпоказовіший приклад України: можна було заробити мільярди доларів на передачі  Азербайджану виробництва військово-транспортних літаків Ан-178 та й просунутися далі у розвитку спеціальної авіатехніки. Баку навіть аванс надав – 1 млн доларів. Але некомпетентний та жадібний до корупційних проявів менеджмент справу загубив…  Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.