"Дрони – це як артилерія ХХІ століття: вони дешеві, масові, смертельно ефективні і доступні навіть бідним державам."

Пітер Зайхан

Війна дронів

Будь-яка війна є двигуном технічного прогресу. Своєрідним символом Першої світової війни став британський танк Mark I, який вперше було застосовано під час битви на річці Сомма у Північній Франції. Друга світова спричинила ще більший прорив в технічних засобах ведення війни. Від масового виробництва бронетехніки та літаків до перших прототипів балістичних ракет та радарів, що ознаменувало нову еру радіолокаційної боротьби. Але головним символом технічного прогресу безумовно стало розроблення і застосування атомної бомби, що визначило на століття вперед подальший характер ведення збройних конфліктів.

Російсько-українська війна, як влучно відзначив військовий історик Михайло Жирохов, стала війною дронів. Тобто основним результатом технічного прогресу стало широке використання безпілотних літальних апаратів як засобів ураження та їхня модифікація протягом цієї війни.

Війська агресора з вересня 2022 року почали активно застосовувати проти України дрони-камікадзе типу Shahed-136, які вироблялися в Ірані. З часом росіяни перенесли виробництво цього типу безпілотників на свою територію, масштабувавши його під маркуванням Герань-2. За даними аналітиків, основне виробництво знаходиться в Республіці Татарстан і наразі росія може виготовляти до 70 гвинтових дронів на день. 

При цьому агресор вже модифікував даний тип дрону-камікадзе в реактивний безпілотник Shahed-238 (Герань-3), що розвиває швидкість до 600 км/год. Новий дрон за швидкістю втричі перевищує швидкість гвинтових аналогів. Складно не погодитися з американським військовим аналітиком Френком Гофманом який відзначає, що "дрони змінюють не лише тактику, а й саму логіку війни – вони розмивають межу між солдатом і цивільним, фронтом і тилом".

Таким чином, російські війська за період агресії масштабували власне виробництво гвинтових дронів-камікадзе, змінили тактику їхнього застосування та досягли модифікації цього виду засобу ураження. Це призводить до все більш масованих терористичних атак на тилові міста та об’єкти інфраструктури в Україні. Наприклад, 1 червня 2025 року своєрідним рекордом застосування БПлА під час повітряної атаки було використання агресором 472 дронів, а вже в ніч з 8 на 9 липня 2025 року в одному вильоті російської атаки проти України було застосовано 728 шахедів. Тенденції свідчать про те, що невдовзі росіяни почнуть застосовувати проти України зграї БПлА по 1000 одиниць. Осінь обіцяє бути складною.

Анатолій Амелін відзначає, що перехід від гвинтових до реактивних дронів кардинально змінює тактичне рівняння: українські мобільні групи ППО, що ефективно збивають повільні Shahed-136 з кулеметів та ПЗРК, виявляються практично безсилими проти цілей, які летять на швидкості винищувача часів Другої світової війни.

Також можна констатувати, що ворог постійно адаптується до роботи нашої системи ППО. Останнім часом противник змінив тактику використання ударних БПлА, врахувавши дальність ефективного ведення вогню кулеметів, які використовують мобільні вогневі групи. Противник підняв кромку польоту БПлА до 3,5 км, тим самим знизивши ефективність їх ураження мобільними групами ППО.

Ці обставини вимагають удосконалення вітчизняної системи ППО із застосуванням рішень, які були б ефективними і водночас дешевими. Саме з метою адаптації до викликів сучасної дронової війни вже сьогодні українські військові застосовують дрони-перехоплювачі вітчизняного виробництва. Для розширення арсеналу вітчизняної ППО Кабмін 11 червня 2025 року прийняв постанову про посилення протиповітряної оборони території України шляхом залучення груп протиповітряної оборони. Це має дозволити створити групи протиповітряної оборони на базі ДФТГ шляхом залучення приватних легкомоторних літальних апаратів для боротьби з БПлА.

Жоден різновид активної протиповітряної оборони не здатен забезпечити повноцінне подавлення масованих повітряних ударів. Обсяг випущених повітряних цілей, їхні технічні характеристики вимагають від нашої держави урізноманітнення системи ППО.

В цій війні дивним чином поєднуються старі підходи до ведення війни та новітні технології. Зіштовхується минуле з майбутнім. Прикладом цього є побудова "сіткових тунелів" поблизу лінії бойового зіткнення, що забезпечує захист для техніки від ударів ворожих БПлА. В своєму репортажі про цей феномен New York Times прийшов до важливого висновку: "використання сіток – яскравий прояв парадоксу цієї війни: старі, прості засоби нерідко виявляються кращим захистом від новітніх технологій".

Слідуючи цій логіці ми пропонуємо використати досвід "битви за Британію" в Другій світовій війні, урізноманітнивши вітчизняну ППО пасивним видом захисту – аеростатами загородження.

Роль аеростатів загородження у битві за Британію

Заволодівши європейським континентом в 1940 році Гітлер прийняв рішення про проведення повітряної війни проти Британії гадаючи, що й цієї демонстрації сили буде достатньо, аби змусити британців здатися і піти на компроміси. Розроблена фашистськими військовими воєнна операція "Морський лев" вважалася занадто ризикованою за відсутності повного контролю над повітряним простором Британії та Ла-Маншем.

Для розуміння інтенсивності нальотів фашистських бомбардувальників на Британію достатньо буде лише двох епізодів. Від 7 вересня до 3 листопада 1940 року, протягом 57 ночей, щоночі близько 200 бомбардувальників атакували Лондон. 

Під час нальоту на Ковентрі 14 листопада 1940 року німецькі війська застосували майже 500 літаків, які скинули 600 тонн фугасних і тисячі запалювальних бомб на місто. Тим не менше, завод авіадвигунів та верстатобудівний завод не припинили своєї роботи.

Для ведення цієї повітряної битви Британія створила розгалужену систему ППО. Так, ще 1 листопада 1938 року було створено Аеростатне командування Королівських ВПС, яке відповідало за контроль та діяльність усіх підрозділів загороджувальних аеростатів. Під час нальотів фашистських військ на Лондон, в небі над британською столицею могло висіти одночасно до 2 тисяч аеростатів.

Аеростати загородження – це великі повітряні кулі, які широко використовувалися для перешкоджання низькому прольоту німецьких бомбардувальників. Технологічно вони наповнювалися воднем або гелієм, прив’язувалися до землі, веж, вантажівок, кораблів товстим сталевим тросом, власне який і перешкоджав ворожим літакам літати на малій висоті. 

Аеростати широко використовувалися для захисту великих міст, перш за все Лондон, Ковентрі (потужний промисловий центр), Ліверпуль (портове місто), а також окремих стратегічних об’єктів: військові бази, склади пального, об’єкти енергетики та інфраструктури. 

Такий вид пасивної оборони змушував німецьких бомбардувальників вдаватися до маневрів з метою обходу районів розміщення аеростатів, підійматися вище, де по них могли вести ефективний вогонь зенітники, або винищувачі Королівських повітряних сил, та в цілому впливав на прицільність ведення бомбометання.

Аеростатні загороджувальні екрани у боротьбі проти шахедів

В умовах нинішньої війни самі по собі аеростати і троси, які вони підіймають в повітря, будуть неефективними в боротьбі проти значно менших за бомбардувальники шахедів. Однак модифікувавши цей вид пасивної оборони доповнивши його антидроновими сітками з підвісними елементами із застосуванням вибухівки, ланцюгів та інших засобів, які здатні пошкодити БПлА – це може значно урізноманітнити та посилити українську систему ППО.

Аеростатні загороджувальні екрани можуть стати частиною захисту від загрози ударних БПлА як великих тилових міст, так і окремих критично важливих об’єктів. Окрім цього сам по собі аеростат є штучною хмарою, що перешкоджає веденню аеророзвідки противником. 

Переваги системи аеростатних загороджувальних екранів:

1. Дешевизна . Комплекс аеростатних загороджувальних екранів значно дешевший ніж інші види активного захисту. Вартість збивання одного шехеда засобами авіації варіюється від 150 тис. $ (МіГ-29) до 1 мільйона $ (F-16), а засобами ПЗРК – від 15 до 75 тис. $. Натомість бюджетні варіанти аеростатних загороджувальних екранів можуть вартувати близько 10 тис. $. Складні мілітарні системи (радарні аеростати) можуть коштувати сотні мільйонів $.
2. Простота в експлуатації . Не потрібно забагато часу для навчання відповідних груп обслуговування. До цієї роботи не обов’язково залучати професійних військових.
3. Достатня висота . Залежно від типу аеростата він може сягати 5 000 м. Наразі БПлА підіймаються на висоту до 4 000 м.
4. Пасивна оборона без втрат власних льотчиків . Аеростат практично не наражає на ризик наших людей, за умови належної координації та злагодженої роботи сил ППО.
5. Адаптивність . Можуть оснащатися вибуховими елементами для нейтралізації дронів, датчиками, камерами, сенсорами, системами радіоелектронної боротьби, які в комплексі роботи з силами ППО зможуть допомагати у виявленні повітряних цілей.
6. Локаційна варіативність . Може використовуватися для захисту окремих зон, наприклад по шляхам підльоту БПлА до великих міст, або для пооб’єктного захисту критично важливих локацій.
7. Фінансове забезпечення . Можливість залучення різних джерел фінансування: державний, місцевий бюджети, кошти бізнесу та внески приватних осіб, а також отримання допомоги в поставці складових частин системи від закордонних партнерів.
8. Зниження завантаженості ППО . Перехоплення хоча б частини ударних БПлА засобами аеростатних загороджувальних екранів суттєво знизить навантаження на засоби авіації, ПЗРК, мобільні вогневі групи.
9. Мобільність . Можливість безперешкодної швидкої зміни локації використання цього виду пасивного захисту.
10. Засіб збору даних . Більш складні види мілітарних аеростатів, або ті які будуть доповнені відповідними елементами, здатні в режимі реального часу збирати дані про оперативну обстановку щодо пересування ворожих цілей в українському небі.

Для ефективного впровадження системи аеростатних загороджувальних екранів потрібно:

1. Провести оцінку потреб . Визначити райони з найвищою щільністю атак, а також траєкторії польоту БПлА для розміщення аеростатів загородження в зонах проникнення дронів.
2. Розробити технічне рішення . Визначити тип аеростату, його основні характеристики (матеріал, діаметр сітки, використання додаткового обладнання).
3. Провести випробування . В межах однієї з тилових областей провести випробування в бойових умовах ефективності запропонованого рішення та провести злагодження з іншими видами ППО.
4. Нормативне забезпечення . 
   
   1. Розробити проєкт постанови Кабміну за аналогією з постановою про посилення протиповітряної оборони території України шляхом залучення груп протиповітряної оборони, або доповнивши її.
   
   2. Затвердити типові рішення загороджувальних аеростатів для формування аеростатних підрозділів ППО.
5. Формування та мережеве розгортання аеростатних підрозділів . 
6. Забезпечити оперативне комплектування та навчання аеростатних підрозділів із залученням вітчизняних підприємств для виробництва типових аеростатних загороджувальних екранів.
7. Мережеве розгортання аеростатних підрозділів за принципами: об’єктовий (критична інфраструктура, великі міста, логістичні вузли тощо) та зональний (утворення аеростатних ліній загородження за напрямками ймовірного проникнення БПлА до українського повітряного простору).

Ця війна виводить на перший план принцип "змінюйся, або помри". Ми маємо адаптуватися до нових, постійно змінюваних зовнішніх умов і тактики ведення бойових дій з боку агресора. Росіяни розраховують зламати нашу волю до спротиву нарощуючи інтенсивність обстрілів із застосування БПлА. Не потрібно ілюзій. Осінь буде складною і нам невідкладно потрібно видозмінити систему ППО, посиливши наші спроможності. Часу для цього обмаль. 

Росіяни вчаться і удосконалюються у своєму прагненні вбивати. Смерть – це єдине на чому тримається російська система. Колись смерть прийде і за ними, зруйнувавши вщент цю антилюдську злочинну конструкцію, а до того моменту нам потрібно тримати свою оборону та методично наближати кончину рашизму. Часом старі засоби виявляються найкращим захистом від нових загроз. То чому б нам не застосувати в боротьбі проти бомбардувальників ХХІ століття засіб захисту із ХХ?

Олексій Бруслик, кандидат юридичних наук, ексзаступник Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, експерт Центру демократії та верховенства права