Зеленський сьогодні отримає свого третього прем’єра – Юлію Свириденко. Після карикатурного героя романів Дюма, романтичного активіста Гончарука, ювелірного бюрократа-менеджера Шмигаля тепер – трудоголік-відмінниця Свириденко.

Свириденко – це саме та дівчина, яка всім вам, дорогі двієчники, знайома за патернами шкільної поведінки: завжди сидить на першій парті, дає всім списувати, ретельно записує ручками різних кольорів конспект вчителя в товстий зошит і неодмінно розв’язує складну задачу із зірочкою.

Колись мені один політик-старожил сказав: про чоловіка судять за його жінками, а про Президента - за його прем’єр-міністрами. Це стосувалось Кучми, який їх змінював як брудні рукавички після політичної багнюки, куди його прем’єри і заводили. 

Чому Зеленський обрав Свириденко не є новиною ні для кого: вона – технократ-виконавець системного порядку. Максимальна лояльність, довершена у підкресленій формі, тактовне розуміння свого статусного місця, глибинна відраза до медійного шику, маневрена операційна одержимість, яка викликає дике захоплення у лінивих чоловіків, що занурені у шакалячій політичній боротьбі.

Погоджусь з тим, що Офіс особливо не готував суспільство до випадкової прем’єріади. Але українці позитивно сприймуть «нову Юлію» через силу жіночих архетипів в менталітеті. В умовах війни фігура жінки-господині – це як недостаюча деталь владного пантеону із президентом-міжнародником чи генералом-захисником.

Жіночі фігури в публічній сфері під час гарячої війни - це завжди відсилка до життя, яке продовжується. Але не цей розрахунок домінував, зрозуміло, при виборі кандидатури Свириденко. Так співпало у прорахованій владній комбінації, викликаній бажанням зафіксувати нове внутрішньополітичне співвідношення. 

Всі дійсно можуть бути переконаними, що Свириденко – це точно не про політику, але ось тут і може несподівано винирнути з посмішкою «кіт Шредингера». Чим більше Свириденко буде ховатись від травмуючої медійності, тим з більший азартом вона буде її наздоганяти і обгортати природньою увагою.

А увага – це капітал, здатний в хімічній реакції з людськими образами, думками, архетипами множитись у цілком політичну реальність. Там, де всі думають, що Юлія Свириденко – це типовий «Шмигаль в юбці», можуть круто помилитись.

Свириденко – цілком органічний електоральний образ. Її жіноча адаптивність, процесуальна енергійність, витончена скромність, окулярна технократичність мають шанс притягнути око виборця автоматично.

За інших умов Свириденко мала б всі шанси стати яскравим політиком, хоча і програла свої перші вибори в Чернігівську міську раду у 2015-му. Програні вибори – це неодмінний атрибут для подальшого успіху.

Зрозуміло, що війна виставить ще свої рахунки тим, кому судилось керувати країною в її умовах. Прем’єру лише варто побажати майстерності мінімізувати її негативні наслідки для пораненого суспільства.