В Україні досі не вщухає історія навколо обрання директора Бюро економічної безпеки – органу, який має боротися зі злочинами у сфері економіки. Минулими тижнями, конкурсна комісія обрала переможця конкурсу – ним став керівник підрозділу детективів НАБУ Олександр Цивінський. І хоча, це здавалось би гарною новиною, проте днями Кабінет Міністрів України не затвердив його кандидатуру на посаду директора БЕБ і відправив запит до конкурсної комісії про необхідність надання нових кандидатур для призначення. 

Конкурс знову актуалізував давню дискусію про роль міжнародних експертів у складі конкурсних комісій. Йдеться не лише про БЕБ – попереду Україну чекає відбір членів Рахункової палати, продовження конкурсу до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, а також можливі конкурси на посади Генерального прокурора та голови Національної поліції. Усі ці процеси мають бути прозорими, неупередженими та захищеними від політичного впливу. 

Втім, приклад конкурсу до БЕБ продемонстрував, що навіть за умов участі міжнародних експертів, політичні гравці досі впливають на фінальні рішення й можуть знехтувати рекомендаціями комісії та ігнорувати кандидатів, які відповідають критеріям доброчесності та володіють необхідною професійною компетенцією. Тож, які ризики це несе для реформи та як забезпечити справді незалежний відбір? 

Історичний екскурс у питання залучення міжнародників

Після Революції Гідності в Україні було запроваджено практику конкурсного відбору керівників новостворених антикорупційних органів – НАБУ, САП, НАЗК. На початковому етапі законодавство ще не передбачало обов’язкової участі міжнародних експертів у конкурсних комісіях, але такі прецеденти з’являлися, зокрема, у відборі директора НАБУ взяв участь Джованні Кесслер, Голова Європейського управління з боротьби із шахрайством (OLAF), а у конкурсі на керівника САП – представниця Мін’юсту США Мері Батлер. Водночас відсутність у міжнародників реальних повноважень не дозволила ефективно протидіяти політичному впливу. Аналогічна ситуація виникла і з Громадською радою доброчесності, яка брала участь у кваліфікаційному оцінюванні суддів: її висновки могли бути відхилені більшістю голосів у ВККС, що підірвало очищення судової системи.

Переломний момент настав під час створення Вищого антикорупційного суду. Саме тоді було вперше запроваджено механізм, коли міжнародні експерти отримали вирішальний вплив на процес – у складі Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ), яка могла ветувати кандидатів із сумнівною репутацією. Ця система стала прикладом для подальших реформ, який показав, що незалежність конкурсів можлива лише за умови реальних повноважень міжнародних партнерів.

З того часу, за участю міжнародників пройшов не один конкурс – два конкурсних відбори голови НАЗК (2019 та 2023), директора НАБУ (2024), керівника САП (2020). 

Виклики участі міжнародників

З часом українські політичні еліти усвідомили, що участь міжнародних експертів у конкурсних комісіях суттєво зменшує їхній вплив на процес призначення керівників незалежних органів. Більше того – саме така участь сприяла формуванню прошарку державних інституцій, які виявилися поза прямим контролем центральної влади. Один чи два незалежні органи не становлять серйозної загрози політичному впливу, але зростання кількості інституцій із самостійним керівництвом – вже тенденція, яка не відповідає інтересам представників влади.

У відповідь на це конкурсні процеси дедалі частіше стикаються з системним опором, який набуває різних форм:

• Судове оскарження рішень комісій. Упродовж останніх років зросла кількість випадків, коли деякі учасники конкурсів звертаються до суду з позовами, спрямованими на затягування процедур. Це дозволяє блокувати призначення або затримувати його настільки, щоб змінити політичну конфігурацію чи склади комісій.
• Політичний вплив. Частина членів комісій призначаються українськими органами влади, що дає можливість створити паритет або впливати на конкурс. Попри наявність норм, які передбачають право вирішального голосу міжнародних експертів, політичні гравці знаходять способи нівелювати їхню дію. 
• Апеляція до національної безпеки. В умовах воєнного стану з’явилась ще одна причина, яку вдалось використати в якості перепони проти незалежних кандидатів – використання безпекових застережень як інструменту впливу. Навіть кандидати, які набрали найвищі бали й відповідають усім формальним вимогам конкурсу, можуть бути усунуті через наявність родичів на території країни-агресора. Хоча сама по собі така обережність може бути обгрунтованою, її вибіркове застосування викликає сумніви щодо справжніх мотивів. Тим більше, що в Україні на державних посадах залишаються особи з такими самими обставинами, викриті журналістами.

Усе це створює ризики, що конкурси перетворяться на формальність, а рішення знову ухвалюватимуться в ручному режимі, хоч і під виглядом прозорих процедур.

Що нас чекає далі?

Навіть без оголошення нового конкурсу на посаду директора БЕБ, в українській владі вже тривалий час точиться дискусія щодо доцільності збереження участі міжнародних експертів у конкурсних комісіях. Ця тема набуває ще більшої актуальності на тлі виходу програми USAID з низки напрямів підтримки антикорупційної інфраструктури. Зокрема, саме USAID покривав частину витрат на оплату праці міжнародних членів комісій, а також фінансувала діяльність секретаріатів, що супроводжували ці процеси.

Український досвід демонструє, що залучення міжнародних членів до конкурсних комісій – це must have, принаймні доти, доки в країні не буде забезпечено інституційну сталість як самих органів, до яких проводяться конкурси, так і процедур добору. Попри низку успішних конкурсів останніх 5-6 років, ми спостерігаємо тривожні сигнали відкату: спроби звузити участь міжнародників, зниження прозорості процедур, політичний тиск на комісії.

Реформи антикорупційних інституцій та системи правосуддя були головними серед семи ключових пунктів, виконання яких відкрило Україні шлях до статусу кандидата в ЄС та початку переговорів про членство. Це надзвичайно важливе досягнення для нас, і саме тому Україні варто й надалі дотримуватись практики залучення міжнародних експертів та представників міжнародних організацій до процесів реформування.

Цей матеріал базується на аналітичному дослідженні – Ради доброчесності в Україні: досвід і висновки

Андрій Білецький , адміністративний директор центру ACREC НаУКМА, член Наглядової ради Transparency International Ukraine, секретар Громадської ради при НАЗК. У співавторстві з Єлизаветою Работіною, комунікаційною мереджеркою  ACREC НаУКМА.