І водночас це очевидно робить мене вже не просто стороннім спостерігачем. Я взагалі люблю "шістдесятників", всі хто читали "Бунт проти імперії", мабуть, це розуміють. Я лише намагаюся їх розуміти і якось транслювати ті цінні та важливі речі, які вони принесли в нашу культуру і суспільство. Водночас я точно не дивлюся на це покоління через рожеві окуляри – просто тому, що через власні дослідження почув дуже багато підводних течій, особистих нюансів і суттєвих контекстів, про які, дозволю собі стверджувати, мало хто чув чи здогадується. Я геть не вважаю цих людей ідеальними, бо ідеальних людей немає. Але точно вважаю їх дуже цінними.Я очікував, що буде хвиля критики. (Відверто думав, що буде ще більше, але, можливо, вона ще насувається. Зрештою, всі ми знаємо, хто в цій дискусії може виступити "важкою артилерією"). Ну, бо якось так у нас заведено – і особливо Костенко до цього не звикати. Справді кумедно виглядають люди, які приходять під той чи інший пост і пишуть, що "Костенко мені ніколи не подобалась", "нездара" чи щось таке. До речі, особливо смішно, що іноді хвиля цієї жовчі обдає і Жадана. Ну, щоб двічі не вставати, мабуть.Розумію, мабуть, хтось почувається краще, від того, що "поставив на місце" цю Ліну Костенко. Давно ж їй треба було написати, що вона бездарно пише, еге ж! І взагалі не те говорить. Отак ти ніби й сам став помітніший на тлі людини, яку знають всі й люблять дуже багато людей. Власне, таке враження, що багатьом людям муляє популярність Костенко. Тому треба ось прийти написати. І це, звичайно, ваше право. Але це трохи схоже на підліткове "а я проти, бо ось так".Мені здається, що треба розуміти засадничу річ: Ліна Костенко абсолютно не мусить вам подобатись: ані віршами, ані поглядами. Це ж нормально. Взагалі це цікава справа: знову зайшла розмова про ікони та розчарування-зачарування. Але Ліна Костенко є такою якою є. Пригадується, в одній з наших розмов (які, колись, очевидно, стануть доступними в публічному просторі – в тій чи іншій формі) сказала якось так геть просто: "Я писала різне, не завжди вдавалось писати добре, іноді виходило краще, іноді ні". Костенко не створює цих іконічних образів. Їх створює суспільство. Тому й іконоборство виходить якесь комічне.   А по суті: Ліна Костенко — важлива постать дисидентського руху. Нехай простить мене Оксана Стефанівна, але так є. Для цього достатньо подивитись документи українського правозахисту і водночас поритися в документах КҐБ. Ви там побачите, що насправді КҐБ думало про Ліну Костенко. На щастя, Україна має відкриті архіви, справді відкриті. Вперед, замовляйте справи, читайте, робіть висновки. Ми ж дорослі люди з критичним мисленням і хочемо працювати з першоджерелами, а не з пережованими конспірологічними теоріями, правда ж?Ліна Костенко вкрай важлива людина в українській культурі. Вам не мусять подобатись її вірші, але те, що вона та інші шістдесятники в часи радянського мороку протягнули українську культуру до часів незалежності – це теж правда. Ок, не всім сподобалось в якому ця культура була стані. Буває. Завжди можна зробити краще, особливо, якщо ти критикуєш з висоти своєї етичної "бездоганності" і тобі не доводилось сидіти на допитах в КҐБ і переживати, чи побачиш ти ще цього вечора свою дитину. Ці люди пройшли через дуже складні етичні дилеми. І мають в собі неоціненний досвід.  Я не очікую істини в останній інстанції ані від Ліни Костенко, ані від Сергія Жадана. Я просто радію, що в нас є можливість послухати розмову двох знакових (ох, ну вибачте, але так є) постатей нашої культури. Чому цьому просто не порадіти? Чому не знайти в цьому щось для себе чи відкинути, але чогось навчитись? Тому повторюсь: вам не мусить подобатись ані творчість, ані погляди Ліни Костенко. Але вона точно варта поваги – за свою творчість і життя. Ну, справді, в нас є так багато цілей і персон, на яких варто спрямувати свій негатив. Поколіннєві розриви в нашій культурі – жахлива річ. Іноді їх рвали штучно – російська чи радянська влада. Іноді ми самі нагнітаємо на порожньому місці. Справді, дуже б хотілося, щоб ми нарешті навчилися вчитися один в одного. І це піде на користь нам усім – особливо в наші непрості часи.ДжерелоПро автора. Радомир Мокрик, український історик, культуролог, науковий працівник Інституту східноєвропейських студій на філософському факультеті Карлового університету в ПразіРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.