"Я буду довічно правити, а ви будете довічно воювати", - сказав своїй армії полководець, який особисто для себе остаточно обрав опцію вічної війни як безальтернативну. Владар, який бачить себе на посаді до кінця, так само до кінця бачить свого солдата в окопі. Безальтернативно.

Оскільки наша війна оцінюється як нерозв’язувальна, то, по суті, Верховний Головнокомандувач оголосив армію довічним рабством, чим відкинув суспільство часово в 18 сторіччя, а географічно в російську імперію, де воєнна повинність тривала 25 років.

Безстроковість служби (квиток в один кінець) – це безпрецедентна заявка в світовому масштабі, особливо в умовах непрофесійної, селянсько-робітничої армії. Одним реченням довічний президент анулював усю етику воїнства: з мундиру честі воно обернулося в робу смертника.

Одним лишень висловом догори дригом перевернуто морально-аксіологічну основу "конституційного обов'язку": оскільки переможний варіянт не розглядається світовою спільнотою й професійними аналітиками, то для більшості притомного населення тепер уже справою честі буде уникнути повічної кабали.

Ось що стається, коли правителі відірвані від реалій і перебувають у заручниках власної високопарності.

Одним пострілом кавеен потрафив убити зразу 2 базові цінності: чинні солдати з уст свого командувача почули про свою довічну повинність, а тилове суспільство з уст свого царя почуло обіцянку загнати в довічну повинність кожного першого.

Більшої шкоди самій ідеї захисту Вітчизни годі й придумати.