21 липня 1610 року з плавання на Далекий Схід до Амстердама повернулися два кораблі "Об’єднаної Ост-Індської компанії" -"Грифон" і "Червоний Лев зі стрілами". Навіть для того часу, який ми звично називаємо добою великих географічних відкриттів, це була не ординарна мандрівка. Хоча б тому, що саме з неї розпочалася відносно регулярна голландська торгівля з Японією. До того ж в переліку товарів, які "Червоний Лев" привіз до Голландії, була зазначена партія чаю. Вважають, що це перший документально зафіксований випадок комерційного постачання чаю до Європи.Звісно, із напоєм із листя чайного дерева європейці на той момент вже були знайомі. Першим про нього згадав в 1555 році італієць Джованні Батіста Рамузіо – щоправда, з чужих слів, а в 1560 році описав португалець Гашпар да Круз, який сам дістався Китаю. Власне, його співвітчизники на той момент вже кілька десятиріч плавали до Піднебесної, а за три роки до його повідомлення отаборилися в Макао – і утримували це місто до кінця XX сторіччя.Проте для португальців чай залишався екзотичним китайським трунком, який можна було скуштувати хіба що з цікавості або ж застосовувати як ліки – й лише тим, хто міг собі дозволити подібну недешеву "примху". Запропонувати його європейцям саме як напій для регулярного вжитку – і отримати таким чином ще одне джерело прибутку — здогадалися саме нідерландські комерсанти. Втім, саме таким, "капіталістичним" підходом і відрізнялася їхня колоніальна політика від куди архаїчнішої португальської.Новий напій і справді припав багатьом західним споживачам до смаку. Насамперед мешканцям самих Нідерландів. Але не лише їм. Скажімо, вже в 1615 році англієць Річард Вікхем просив привезти йому з Макао "чай кращого сорту" – чим, мабуть, чимало здивував місцевих португальців.За поширеною легендою, вже невдовзі португальці також почали постачати чай до Європи – саме транзитом, не залишаючи його в себе. Тому, мовляв, вантаж позначали літерою T або ж абревіатурою T.E.A. (Transporte de Ervas Aromaticas) – звідки й нібито і з’явилася назва чаю англійською, бо самі португальці й досі називають його "чай", згідно з класичною китайською вимовою. Історія не позбавлена вишуканості, дарма що вигадана.До Амстердама першу партію чаю привезли з Японії (там його, між іншим, називають "о-ча"), проте досить швидко переорієнтувалися на "оригінальний", китайський продукт, який був ближчим і дешевшим. До того ж в 1624 році "Об’єднана Ост-Індська компанія" закріпилася на Тайвані – навпроти провінції Фуцзянь, звідки листя відтоді вивозили найбільше (і часто контрабандою). Саме це зрештою сприяло поширенню "альтернативної" назви, бо місцевою говіркою той самий китайський ієрогліф звучить як "те". І тепер саме так іменують напій голландською та іншими мовами, носії яких призвичаїлись до продукту, який їм постачали нідерландські купці. Фуцзянське походження, між іншим, має іще одна назва - "пеко", тобто "біла квітка", або "білі ворсинки". Терміном "оранж пеко" стали позначати найкращий чай, "гідний правителів", якими в Нідерландах були князі Оранські – тож не варто чекати від нього саме помаранчевого кольору і тим більше шукати серед чаїнок пелюстки самого помаранчу…Поширенню чаю в Європі сприяло те, що його вважали альтернативою пиву й особливо міцним алкогольним напоям, масове поширення яких з XVI століття мало для багатьох країн катастрофічні наслідки – їхнє населення так само масово спивалося. Натомість чай не п’янив, а бадьорив – і ремісники та наймані працівники могли сумлінно виконувати свою роботу.Звісно, чай рекламували. Чи не найвідомішими його пропагандистом був голландський лікар Корнеліс Бонтеку, який рекомендував його і як збадьорливий трунок, і як дивовижний засіб мало не від усіх хвороб, здатний врятувати навіть людину, що однією ногою вже стоїть у могилі.Сам Бонтеку хвалився що випиває понад сто чашок напою щодня – втім, недоброзичливці пояснювали його завзятість тим, що йому щедро платила та сама "Об’єднана Ост-Індська компанія", вдячна за вербування все нових і нових адептів напою – а відтак покупців привезеного нею товару.Проте був у чаю і конкурент – кава. Вона мала схожі властивості, проте ширилася ще швидше. Кавові зерна європейці теж купували за океаном – у Ємені, але монополізувати їхній перепродаж жодній з комерційних компаній не вдалося. Відтак торгівців кавою було більше навіть фізично – і вони як могли чинили спротив "інтервенції" чаю на континент. Використовували й суто адміністративні, і агітаційні заходи – зрештою, голландці давали й приводи, і приклади. Відомий паризький лікар Гі Патен просто каменя на камені не залишив від французького ж "чайного пропагандиста" Філібера Моріссе. А данський натураліст Симон Пауллі оприлюднив цілий трактат проти тютюну і чаю (так, він вважав їх однаково небезпечними), в якому висловлював припущення, що можливо на Сході чай і має якісь корисні якості, але в європейських умовах їх втрачає.Зрештою, китайський напій зазнав поразки і його продавці змушені були змиритися з упослідженим місцем на ринку в більшості європейських країн. Винятків було два. Самі Нідерланди, що за своєї "золотої доби" пили саме чай, та Британські острови. Проте в обох випадках історія виявилася складною.Торгувати чаєм в Англії почали ще за часів Республіки — у 1658 році. Але саме як нідерландським товаром (хоча на початку навіть тут слово "чай" були аже ніяк не менш поширеним, аніж звичне зараз "ті"). За два роки відбулася Реставрація — на трон повернувся Карл II. Повернувся з еміграції, яку проводив переважно у нідерландській Бреді, де й сам, і його оточення призвичаїлися до чаю.В сучасній Британії, щоправда, головну роль в поширенні цього напою відводять дружині Карла II, Катерині Браганській, португальській принцесі. Дарма, що в самій Португалії чаювання на той час зовсім не було поширеним. Досить було того, що її співвітчизники здавна торгували з Китаєм, щоб і Катерина в уявленні її нових підданих стала "чайною королевою".Заслуга дружини Карла II (а певною мірою і його самого, якщо врахувати, що спілкувався з дружиною він не часто, бо мав безліч коханок) полягає в іншому – Катерина змушена була споживати улюблений напій чоловіка… вдома. І тим самим дала приклад іншим англійським родинам. Натомість кава ще довгий час залишалася "публічним" напоєм – її пили в кав’ярнях, ще й переважно в чоловічій компанії.Любов короля до чаю, між іншим, не завадила запровадженню високих податків на нього – адже листя продовжували імпортувати до Англії голландці. Втім, саме за правління Карла II ситуація почала змінюватися. У 1662 році нідерландців вибили з Тайваню. А ще за сім років – вже від імені нових володарів Китаю, маньчжурської династії Цін, право на вивезення чаю з Піднебесної отримала й англійська Ост-Індська компанія. І це був не просто злам іноземної монополії. Керівництво компанії та зниження податків пролобіювало, і остаточно привчило співвітчизників до китайського напою. Завершивши його "одомашнення", розпочате Катериною Браганською.А ось в Нідерландах все відбулося з точністю до навпаки. Чай перестав бути для тамтешніх комерсантів найприбутковішим товаром. Натомість після кількох десятиріч експериментів, у власних володіннях на острові Ява вони навчилися вирощувати каву. Постачати її на батьківщину взялася все та ж "Об’єднана Ост-Індська компанія". Тож чи варто дивуватися, що останні три сторіччя мешканці Нідерландів кави п’ють більше, ніж чаю. Спеціально для ЕспресоПро автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямуванняРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.