Російські війська посилили атаки на Покровському напрямку, зокрема на міста, які донедавна вважались умовним тилом. Добропілля, де ще місяць тому люди вільно ходили до магазинів, нині зазнає найпотужніших атак з боку FPV-дронів та авіації.

Початок липня. Спека давить так, ніби хтось накрив степ важкою розпеченою ковдрою. Синоптики вже фіксують температурний рекорд року, але тут у Покровському районі Донеччини це мало кого хвилює. Ми їдемо разом зі снайперами бригади "Рубіж". Чим ближче до лінії фронту, тим частіше над дорогами з’являються антидронові сітки – їх натягують, щоб убезпечити пересування від ворожих "пташок".

У салоні своя гонитва: "Данді" намагається відкусити шматок ще свіжого хліба, коли "Гора" натискає на газ і першого відкидає на спинку крісла. Хліб лишається цілим, хлопець дивиться на "Гору" з легким докором, але обидва розуміють звідки такий поспіх.

"Данді" - молодий і світлий хлопець із Закарпаття, який декілька років тому пов’язав свою долю з військовою службою. Він на "ти" з тваринками, які приходять до хлопців на базу. А вдома має цілий зоопарк: собак, котів, папуг та навіть їжачків. Нещодавно він тільки вийшов з позицій, тому від звуків з неба одразу напружується. Такі ж звуки на полі бою попереджали хлопця про спроби противника його вбити, тому в нього посилене відчуття небезпеки.

Поки ми їхали, здавалось, по безпечній дорозі, побратим військових попередив: на цій же трасі російські FPV-дрони підбили дві машини. Тому ми рухались у пришвидшеному темпі, аби дістатись цілими і не спалахнути від російського FPV-"птаха".

Російські війська постійно обстрілюють Добропілля

Доїжджаючи до найближчого міста, потрапляємо в епіцентр подій – вибухів у центрі Добропілля. Навколо - хаотичні маневри автівок і налякані місцеві, які вдивляються в небо, чекаючи нового удару. Медики бігом виносять важкопоранену жінку. Їхня "швидка" зривається з місця, бо білі машини зі знаком "Зірки життя" - улюблена мішень для росіян.

Сирени прорізають повітря. Один із військових вигукує побратимам:

— Йдемо звідси! Зараз прилетить ще одна FPV-шка!

Дрон-камікадзе звучить, як велика комаха - характерне дзижчання, яке неможливо сплутати ні з чим. І вже у тиші, десь далеко від фронту, цей звук як тригер – навіть звичайний комар чи рев мотора мотоцикла змушують здригнутися.

Тим часом ми рухаємось в інший населений пункт, де базується снайперська група. Нас зустрічає молодий командир з позивним "Добриня". Широка усмішка, козацький оселедець і люлька в руках - образ, у якому жартівливість переплітається з командирською зібраністю.

— Добропілля почали кошмарити. Такого ще не було, сьогодні вперше так гатять по ньому, - каже він.

Жителі міста й справді 9 липня пережили найінтенсивнішу атаку за весь час війни. За добу сталось понад 70 ударів російських FPV-дронів. Їхнє наближення переривалось серіями пострілів з антидронових рушниць. Часто вдавалося збити коптери – палаючі уламки путінських ударників падали поруч, не долетівши до цілі.

Аналітики Інституту вивчення війни пишуть, що російське командування, зазнавши невдач під Торецьком, змінило напрям удару і зосередило сили на просуванні з боку Новоекономічного до Добропілля.

Не дивлячись на обстріли, в місті живуть люди

На думку ISW, нині противник може спробувати прорватися до Родинського, що на підступах до Добропілля. Їхня мета - змусити ЗСУ відступити з Покровська та Мирнограда через загрозу оточення. Але українські військові впевнено тримають оборону, хоч і лінія фронту зараз дедалі більше завмирає.

Причина цієї "заморозки" - у стрімкому розвитку та масових поставках дронів. FPV-атаки стають ефективнішими за вихід традиційних "королів війни" - танків. Усе впирається в потребу нових "стін" захисту: без них БТР, гармата чи навіть звичайне авто стають легкою здобиччю для невеликого дрона.

16 липня. Звичайний день у Добропільській громаді, так само пече сонце. Все виглядає звично, як у липневому місті, де досі працює комунальний транспорт і черги в аптеці.

Місцеві телеграм-канали, які зазвичай першими сповіщають про "пташок у небі", сьогодні мовчать. Центр міста - живий. Люди йдуть із пакетами, хтось несе диню, хтось воду. Автівки плетуться в обидва боки, між ними сновигає велосипедист. Робочий день добігає кінця. На вулиці пахне пилом і гарячим металом.

У маленькому овочевому магазині темнувато. Мухи б’ються об вікно. Продавчиня сидить біля ящика з огірками, періодично струшуючи з них комах. Її погляд уважний, навіть трохи насторожений.

— А ви давно сюди приїхали? Бо не бачила вас раніше, - запитує вона в мене.

— Так, нещодавно.

— А ви військова?

— Ні, я журналістка.

— Ох, тут так неспокійно вже. Працюю, поки є можливість. Але боюсь, що й сюди прилетить, - ділиться жінка, бажаючи мені наостанок "Берегти себе".

Діти її давно виїхали за кордон, а вона залишилась. Не тому, що не могла виїхати, а тому, що "хтось має стояти біля прилавка".

Поруч працює "Аврора". Магазин, де жінки ховаються на годинку: від спеки, війни, реальності. Пальцями торкають баночки й рушники, ніби мають вибір. На касі - втомлене "до побачення" продавчинь, які вже звикають рахувати не години до завершення зміни, а паузи між повітряними тривогами.

І поки хтось рахує чеки, а хтось - дні до евакуації, російський КАБ уже рахує хвилини. Він не питає, хто перед ним - дитина чи продавець в "Аврорі", а просто летить.

У цей момент ми з військовими в центрі міста. Серед них Олег, боєць, який служить в спецроті розвідки. Він з 2014 року в лавах української армії. Донецьку область знає вздовж і впоперек. Великих надій та віри вже не має, просто виконує свою роботу і залишається в армії більше заради "пацанів, а не держави".

В місті залишилось мало цілих кварталів

Заговорили про останні заяви президента США Дональда Трампа. Україні ж ніби-то нададуть зброю на мільярди доларів. Хлопці скептично зітхають, вони тільки чують про ці заяви. І продовжують працювати з тим, що мають на руках.

— А цей…, - починає в мене запитувати військовий, як у цей момент лунає сильний вибух.

У першу секунду повертаю голову в бік епіцентру подій, бачу вогонь та чорний дим. У другу - падаю за хлопцями на землю і накриваю голову руками. Поруч - розбите скло, шматки металу та уламки зруйнованих будівель. Підійматись одразу небезпечно - є загроза повторного удару. Ці декілька секунд "лежачого завмирання" тривають як вічність.

Чуємо сирени "швидких" та пожежних, які летять крізь чорний дим рятувати потерпілих. Очільник Донецької ОВА Вадим Філашкін називає цю атаку "ще одним страшним злочином росіян" і просить цивільних покидати місто. За останніми даними, внаслідок авіаудару загинули чотири людини, ще 27 постраждали.

Місцеві вибігають із під’їздів, ховають телефони в кишені, зупиняються посеред дороги.

— А куди?! Куди вдарило?! - кричить жінка, схлипуючи, зчепивши руки перед собою. У її голосі - страх, що це могло бути поруч. Або ще ближче.

Центр Добропілля - це вузол, де перетинається життя: базар, магазини, аптеки. Місто невелике, тут кожен знає когось, хто міг бути поруч у момент вибуху. Тут удари - це завжди не просто заголовки, це загроза втратити знайомого, сусіда, чи ту ж продавчиню з овочевого.

— Бачили, що летить, так рівно і високо. Думали пролетить. А воно різко звернуло вниз, і як бабахнуло, - розказує інша жінка, яка вийшла з сусіднього дому.

У повітрі досі пахне пилом і горілим пластиком. Гуркіт сирен змішується з криками людей. Це ще одна трагедія для Добропілля, яке стало новою ціллю путінського режиму.

Чому ж росіяни його почали так активно тероризувати? Військовий 32-ї механізованої бригади Ігор Литвиненко, який працює на цьому напрямку, пояснює, що ударами по Добропіллю росіяни хочуть відсунути Сили оборони і вийти на трасу Добропілля-Покровськ.

"Їхнє головне бажання зараз - це взяти в оточення Покровськ. Вони не хочуть йти напряму - так буде болючіше, великі втрати. Плюс міські бої: умовно, історія Бахмута, Торецька - це історія мінімум року боїв у місті, і не факт, що вони зможуть усе забрати. Але місто буде повністю знищене. Взяття міста в котел дає змогу забрати його відносно цілим - як це було з Селідовим, яке дісталось умовно задарма, і воно ціле по мірках війни", - розповів він РБК-Україна.

Місцеві жителі фактично перетворились на мішень

Українська армія значно менша від російської, тому на полі бою вдається до більш продуманих кроків. Втім, велика проблема – це ресурси. Росія воює з повним держзамовленням на дрони, з мобілізаційним котлом, у якому завжди знайдеться "свіжа" піхота.

Тактика у ворога змінилася. "М’ясо" виходить рідше, тепер - маленькими групами, які працюють на флангах, в обхід, без зайвого галасу. Уникають міст, заходять у поля. Головними "ударниками" противника стали нескінченні FPV-атаки, які спрямовують, в тому числі і на Добропілля як на "логістичну точку".

Втім, якою логістикою займається цивільний магазин "Аврора" та прилеглі до нього магазини овочів, випічки та одягу - залишається риторичним питанням для нас. А для противника - черговим "воєнним центром прийняття рішень".