Ні, не в тому, щоб менше публікувати жаских фото та відео з руїнами, пожежами й кривавими тілами на ношах (всі ж пам'ятають недавні дискусії про те, чи "треба, бо це має бачити весь світ", чи "не треба, бо воно вже не діє", і фотографи, як наркозалежні, "збільшують дозу" т.зв. "чутливого контенту"?). То правда, що психологічну втому від таких зображень ми й самі, чого гріха таїти, відчуваємо, і я, напр., давно покинула тут писати після кожної нічної трагедії, як мені "болить", - після 20-го разу це вже, по-моєму, непристойно: мало як тобі болить, це ще не привід всіх про це оповіщати й дурно-пусто множити скорб... Але мене однаково бісять (ну ок, майже однаково!) - як, з одного боку, мерзотник-американець, що приїздить назнімати на Хрещатику дорогих авт і елегантних вітрин, оснастивши це все написом: "Американці, ось на що йдуть ваші податки!" (а що для американців узагалі, як справедливо завважив був іще Ремарк, війна — це "чисто літературна категорія", вони дупля не відбивають, як вона виглядає в реалі, то можна не сумніватись, що принаймні частина його цільової аудиторії цю кремлівську іпсоху, яку я ще в 2022-му від польських фашиків чула, проковтне й не скривиться!), - так і, з другого боку, самозациклений йолоп-ізраїльтянин, який пише у своїй тамтешній статті — мовляв, ну ми ж не хочемо, щоб з Тель-Авівом сталось те, що з Києвом! - вочевидь так і уявляючи собі, за отими регулярними "новинами чутливого контенту", що Київ тут лежить в руїнах, як Алеппо: всі "ньюс фром Юкрейн", сукупно, інсталюють в голови західному обивателю саме такий образ. Читайте також: Чи говорити про проблеми під час війни, чи ніЯ вже писала, ще позаторік, чому "Україна не Сирія", і навіть до "Нашої Європи" цей текст уключила. А сьогодні нарешті втямила (на 4-й рочок, еге ж!), чого в усіх цих misrepresentations хронічно бракує, щО тільки й може виправити перекособочену картину — що з одного, що з другого боку: нас із вами бракує. Українців. Головної дійової (саме так!) особи.  Ми пишемо, скільки нам чого вночі прилетіло, і запрошуємо "цілий світ" разом із нами оплакати наших загиблих та побідкатись над нашими дітками, змушеними ночувати в метро. Але ми не кричимо, лускаючи з гордости, на цілий світ — а мали б, після кожної такої ночі, як минула! - хвалу і славу українським електрикам, які вже до 9.00 відновили майже всі тролейбусні маршрути (а дротів чимало було порвало в місті!), українським комунальникам, які за 2 години лагодять розвалений шахедом водогін і вертають воду нам в оселі, українським бізнесменам, які відчиняють кав'ярні о 5-й ранку, щоб люди, які ночували в метро й виповзають із нього додому митися, могли випити дорогою кави, — і сміттярам, і залізничникам, і службам порятунку тварин, і всім, всім, дай їм Боже здоров'я, скромним службовцям великої й прекрасної (так, чорт забирай!!!) Української Держави, хто четвертий рік тихо й непомітно, без журналістських камер і вдячних оплесків, робить перманентне чудо: по-мурашиному вперто перетворює щоніч руйновану скаженою ...апнею Україну — знов на нормальну, придатну до життя європейську країну: таку, в яку, приїхавши на кілька днів "між обстрілами", можна й "не помітити" війни — якщо тільки не наближатись до прифронтової зони...Ми взагалі погано вміємо хвалитись — навіть коли є чим: травма Голодомору, плюс купа ретравмазицій потому, — не дивно, угу. Недавно Олександра Матвійчук писала (всі перепощували, і я теж), що Україна, мовляв, не вписується для Заходу в образ ідеальної жертви. Маємо зробити ще один крок, і ще одне над собою зусилля — і сказати собі вголос, що ми за 30 років навіть і не бозна-якої ще, кривої-кульгавої напівнезалежности зуміли побудувати на диво ефективну (атож!) державу — назвіть мені другу, яка на нашому місці б так упоралась! Читайте також: 2025 рік не дає нам приводів говорити про мирІ репортажі після наших нічних обстрілів, де о 4-й ранку в небі можна фільмувати Об'явлення Івана Богослова, а вже о 10-й того самого ранку знову, за класиком, "кращого немає /нічого в Бога, як Дніпро /та наша славная Вкраїна", - мають щоразу демонструвати "цілому світові" не тільки тих, хто руйнує (творить зло), а й тих, хто відбудовує (відчакловує від зла): наших громадян десятків і десятків наймирніших у світі професій, колективне обличчя Української Держави (Захід його вже бачив за минулі 20 років на двох Майданах!), - чиїм трудом країна на 4-й рік Великої війни, тьху-тьху і нівроку, — досі втримується від колапсу. Хай би західний обиватель після "ньюс фром Юкрейн" щоразу замислювавсь - "А чи ми, на їхньому місці, так змогли б?.."А хто хоче бачити failed state і найжахливішу у світі корупцію — хай переведе очі на Москву і колапс в її аеропортах: і це ще, прошу завважити, в них нічого всерйоз не поціляло — як той казав, "ми ще не починали"(с)... * Публікується зі збереженням стилю авторкиДжерелоПро авторку. Оксана Забужко, письменницяРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.