Запланований на 23 липня онлайн-аукціон з приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства «Славутський комбінат Будфарфор» не відбувся – не знайшлося жодного охочого взяти участь у торгах. Це вже не перший випадок, коли великі об’єкти державної приватизації залишаються без покупців. Причини різні – від реального стану активів до надмірно оптимістичних очікувань держави щодо ціни та перспектив.

Про це пише портал Акценти. Наводимо матеріал без коментарів редакції. 

У серпні на аукціоні з’явиться ще один гучний об’єкт великої приватизації – ПрАТ «Вінницяпобутхім». Його подають як прибуткове підприємство з історією, виробничими потужностями та доходом понад 850 мільйонів гривень за 2024 рік. Але реальні питання починаються вже після першого погляду на фінзвіт.

Такий результат завод показував, насамперед, завдяки виробництву відомих брендів SARMA та «Вухастик». Проблема в тому, що жоден із цих брендів не належить самому підприємству. Це українські ТМ, права на який має дніпровська компанія. Тобто завод виступав виключно як підрядник, і після зміни власника ці контракти можуть просто не продовжитися.

Відповідно, новий власник повинен мати або власні розкручені бренди, або бути готовим інвестувати в нові – від маркетингу до дистрибуції. А це – мінімум три роки і десятки, а то й сотні мільйонів гривень. Для прикладу, запуск одного середнього бренду в категорії побутової хімії з побудовою національної присутності коштує від 2 до 5 мільйонів доларів і вимагає системного управління.

На папері ПрАТ «Вінницяпобутхім» виглядає привабливо: доходи, звіти, знайомі бренди. Але в реальності – понад 134 мільйони гривень боргів, відсутність власних брендів, жодного чинного контракту, стара база з 80-х і юридичні ризики через санкційне минуле.

Тож постає логічне питання: кому і для чого реально може знадобитися цей об’єкт з боргами, старим обладнанням і невизначеним юридичним майбутнім?

Хто може бути потенційним інвестором?

Великі FMCG-компанії? Здебільшого вони вже мають власні виробничі майданчики – в Україні або за кордоном – та перевірених підрядників. Їм простіше і вигідніше виготовляти продукцію на надійних контрактних підприємствах, ніж купувати об'єкт із боргами, юридичними ризиками і зношеним обладнанням.

Іноземні інвестори? У теперішній час – малоймовірно. Більшість міжнародних гравців утримуються від інвестицій у промислові об’єкти в Україні через війну, ризики інфраструктури й нестабільність.

Великі торгові мережі? Теоретично, так. Вони мають свої private label (власні ТМ), яким не потрібна розкрутка. Але обсяги виробництва «ВПХ» – до 80 тисяч тонн на рік – можуть перевищувати їх реальні потреби. Усі ключові мережі вже мають дешеві та сучасні виробничі рішення під ВТМ на гнучких умовах, а не через придбання застарілого активу з потенційними витратами на 1,5 мільярда гривень (включаючи стартову ціну, борги та модернізацію).

Отже, наразі завод не має ані ключового активу – бренду, ані гарантованого клієнта, ані модернізованої інфраструктури, щоб залучити великого системного гравця.

Що завод дійсно має по факту:

Російський бізнес – у списках боржників

Одна з головних проблем у цій історії – завод винен понад 21 мільйон гривень російським компаніям. Майже 19 мільйонів – «Невській косметиці», ще понад 2 мільйони – «Бреннтагу». Обидві – з російським корінням, обидві під санкціями. Але на паперах вони досі кредитори. Тобто завод офіційно зобов’язаний платити агресору. Новому власнику доведеться або воювати з цими боргами в держструктурах, або платити самостійно — і ризикувати репутацією. 

134 мільйони боргів: приховане навантаження для інвестора

Попри задекларований прибуток, «Вінницяпобутхім» має суттєве боргове навантаження. Станом на березень 2025 року загальна сума зобов’язань підприємства становить понад 134,6 млн грн, зокрема понад 75 млн грн податкових боргів, 9,4 млн грн боргів із заробітної плати, близько 39 млн грн заборгованості перед постачальниками та ще майже 5 млн грн – перед фондами. Усі ці борги, відповідно до умов приватизації, новий власник зобов’язаний погасити протягом шести місяців після придбання. Таким чином, фактичне фінансове навантаження майже дорівнює половині стартової вартості лота – і це без урахування витрат на модернізацію.

Юридична бомба: санкції, арешти і ризики з боку Росії

ПрАТ «Вінницяпобутхім» – це не просто підприємство, а санкційний актив, конфіскований у рамках політики держави проти російських власників. Формально його передано Фонду держмайна й виставлено на приватизацію. Але за зовнішньою законністю – величезна юридична невизначеність.

Подібні кейси вже траплялися: колишні бенефіціари з РФ активно оскаржують конфіскації у міжнародних судах, і в деяких випадках процеси тривають роками.

Проблема не лише в тому, що російська сторона може спробувати повернути актив. У процесі інвестор потрапляє у тривалі судові баталії в Україні та за кордоном та змушений витрачати ресурси на юридичний супровід, а іноді – й нести репутаційні втрати за роботу з активом, що має «російський слід».

Фонд держмайна не гарантує, що новий власник буде повністю захищений від таких претензій. Навпаки – інвестору доведеться самостійно відповідати у разі позовів, не маючи реальних механізмів державного захисту. 

Залишки «совка» замість сучасного виробництва

Більшість виробничих корпусів – ще з 70–80-х років. Ремонти не проводились роками, деякі приміщення нагадують склад радянського побутхіму, а не сучасний кластер.
Офіційні дані підтверджують, що основний профіль – порошкові засоби, хоча ринок давно перейшов на капсули та рідини. Тобто все – не просто застаріле, а нерелевантне для сучасного FMCG.

Експерти кажуть: щоби все оновити хоча б частково, треба вкласти від 300 до 500 млн грн. 

Велика приватизація без прикрас: то хто ж з українських гравців наважиться рятувати занепаду промисловість?

Ситуація виглядає як виклик: або знайдеться інвестор-ентузіаст із сотнями мільйонів на модернізацію та створення нового бренду, або держава ризикує залишитися з «баластом» на балансі.

Щоб вивести це підприємство на прибуток, інвестору доведеться не лише гасити борги, а й створити з нуля новий продукт, новий бренд і відбудувати дистрибуцію. А це – роки роботи й сотні мільйонів вкладень. 

Фонд держмайна покладає великі фінансові надії на цей об'єкт великої приватизації. Але поки публічно не заявився жоден охочий взяти участь в аукціоні.

Чи знайдеться в Україні гравець, здатен взяти на себе цей ризик і відповідальність – побачимо зовсім скоро.