«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії, які можна надсилати на електронну скриньку info@glavcom.ua з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

Сьогоднішня мовознавча замітка стосуватиметься дискримінованої групи слів – активних дієприкметників теперішнього часу. Уже давно напрошується їх відродження та адвокація, бо багато з них не замінюється чимось пристойним. Скажімо, «ниючий біль» не заміниш «нийним» або «болем, що ниє». Свого часу професор Пономарів радив замінити «прогресуючу хворобу» на «прогресну», а «шокуючий» – «на шокувальний». У пастку невдалого словотворення втрапити дуже легко як професорові, так і пересічному мовцеві.

Активні дієприкметники теперішнього часу походять із давньоруської мови. Такі слова легалізовано в російській, білоруській і навіть польській мовах, але чомусь не в українській, бо вона виникла на народнорозмовній основі. Утім, серед класиків, які вживали активні дієприкметники, були «народники» Панас Мирний, Марко Вовчок, Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Михайло Коцюбинський, а серед письменників ХХ століття – Володимир Винниченко, Валер’ян Підмогильний, Микола Хвильовий та інші. 

Цікаво те, що противники -уюч-, -аюч- не терплять і прикметників з -уч-, -ач, вигадуючи «приспаних красунь» замість «сплячих», «мляву роботу» замість «сидячої» і «відника» замість «ведучого». Доходять до абсурду і з -аюч-: «конаючий кінь» у них «напівсконалий», «потопаюча людина» – «потопельник» (правильно тоді «потопальник», бо «потопельник» – це труп), «хвилюючий» – «зворушливий» (хоча «зворушливий» – той, що викликає розчулення, а не хвилювання), «шокуюча інфляція» – «шокова» (тоді як «шоковий» – це викликаний шоком, а не той, що викликає шок), «читаюча» країна – «країна читців» (не передається процесуальна ознака, краще вже оказіоналізм «читуща») і так далі. 

Активний дієприкметник – це функціональна, а отже, потрібна в сучасній українській мові одиниця. Головне – не вживати його в ролі дієслова («читаючий книжку»). У ролі ж прикметника можна.

• 1 •

Віталій Бунь: Як перекласти крилатий вислів «Спасение утопающих – дело рук самих утопающих»? 

Рятунок тих, хто тоне, – справа їх самих. Зверніть увагу, що слово «спасіння» тут недоречне. Рятувальник зі стихійного лиха або пригоди людину саме рятує. У російській мові є тільки «спасение» і «спасатель», а в нас і «рятунок» / «рятувальник» / «рятівник», і «спасіння» / «спаситель». (Спаситель з великої – релігійне, приклад антономазії, коли загальна назва стала власною.)

• 2 •

Ольга Клименко: Потрібна консультація експертки: картонний чи картонковий Майдан?

Картонковий. Згідно з тлумачним словником картон – це твердий товстий папір, призначений для палітурних робіт, пакування і т. ін., а картонка – коробка з картону, шматок картону. Написи на останніх протестах були саме на розчленованих коробках. А слово «картонний» уживається і в переносному значенні: штучний, неправдоподібний, неживий. Тому назва «Картонний майдан» мала б двояке значення (одне з котрих негативне), що не відповідає дійсності. «Картонковий» пишемо з великої, «майдан» – з малої. У назвах історичних подій, епох, календарних періодів і свят з великої букви пишемо перше (або єдине) слово (§ 52 Українського правопису). Тому Помаранчева революція, Революція гідності, Євромайдан, Картонковий майдан.

• 3 •

Микола, Київ: Будь ласка, оцініть професійно вокабуляр новітніх протестів. Як свідок попередніх Майданів вражений: уперше бачу таке засилля матюків. Чи кореспондуються оцінки «про красиву і розумну молодь» з такими висловлюваннями з точки зору філологічної науки? Чи можна було б замінити ці брутально сформульовані на картнках вимоги та претензії якимись більш українськими відповідниками? Бо в значної частини спостерігачів є відраза саме до цього явища. В одному з випусків «Мовного питання» на «Главкомі» ви пояснювали, які синоніми у слова, яке виразно видно на фото, там цілий ряд синонімів. Чи «п-да» – це «п-да» й інакше не описати? 

Почнімо з головного: є шість основних матюків (власне матизмів), які належать до спільнословʼянської лексики, тобто не є росіянізмами, як може здаватися. Це слова, повʼязані з сексуальною діяльністю: їб*ти, п*зда, х*й, м*нда, муд*к, бл*дь (у Шевченковому записнику є малюнок із підписом «В Перепьяти на ями копалы там хуямы»). Є обсценізми несексуальної сфери: срати, сцяти, бздіти, дристати, пердіти; гівно, срака, жопа, задниця, гузно. Вони вживаються в українській мові частіше, ніж сексуальні. Тобто українська лайка гівно- і сракоцентрична, а обсценні формули типу «йди на х*й» і «й*б твою мать» – справді російського походження. Порівняйте українське «А насрав його матері» та російське «Й*б твою мать». Тобто російського походження не матизми «х*й» та «їб*ти», а саме формули з них. Професорка Леся Ставицька писала: «Не все обсценне є лайливим і не все лайливе є обсценним. Обсценні вислови можуть уживатися не в складі власне лайки» (наприклад, у сороміцькому фольклорі на зразок «не виділа п*зда гвоздя та й думає, що то х*й»). Також Ставицька зауважує: «Справедливе незадоволення викликає якраз загрозливе зростання лихослівʼя. Проте це тільки зовнішній вияв глибших деструктивних процесів, як-от культурне здичавіння, «плебеїзація» країни, показник фрустрованости суспільства, його тривожности, агресивности. Інвектива у такому суспільстві – своєрідний засіб соціяльної афіляції людей, «заряджених» негативно. Припинити цю катастрофу здатна гуманізація суспільної психології». Утім, на Картонковому майдані молодь тривожна та фрустрована не без причин. Основна – стрес від війни, другорядна – зашквари влади (до речі, слово «зашквар» прийшло з тюремного жаргону, але сучасна мова вже не тямить себе без нього). Докладніше з українською лайкою можна ознайомитися в книжці Лесі Ставицької «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників». Ґрунтовнішої праці ще ніхто не написав.

• 4 •

Михайло Нестеренко: Пані філологине, чому українська мова не витворила одного дієслова – відповідника до російського «предохраняться» (використовувати контрацептиви)? Невже українці не користувалися контрацепцією…? Не було запобігання вагітності, не було і слова? А в московитів, виходить, було? То можна сказати тільки «ми запобігаємо вагітності»? Чи контрацептуємося? 

Запобігаємося. Слово «запобігатися» бачила тільки в одному словнику, але поважному – Кримського і Єфремова. Там воно представлене в широкому значенні як синонім до «бути остереженим». Тому можна вживати його і в цьому значенні. 

• 5 •

Юрій Коновальчук: Вітаю. Згадалося після перегляду коротенького відео з Іриною Фаріон, де вона вжила вже «вкорінене» слово «біженці». Отже, люди втікають від небезпеки чи біжать (бігають) для фізичного здоровʼя?! Чому замість «утікачі» на московитський лад всі вторять «біженці»?! Хто готовий з мовознавців викорінити серед загалу цю пошесть?!

Ваша правда. Утікач/-ка звучить більш по-українському. Втім, у російсько-українському словнику Кримського і Єфремова російське «беженец» перекладається обома варіантами: біженець / біженка, утікач / утікачка.

• 6 •

Людмила Кавун: Як перекласти російські приказки «Спрос – не беда»? і «Яблочко от яблони не далеко падает»?

Спиток – не збиток; яке коріння, таке й насіння.

• 7 •

Надія Шпала: Пані Олю, як сказати українською «Когда я ем, я глух и нем» та «мелочиться»?

Узагалі-то перше не перекладається, але якщо дуже хочеться, то можна вигадати щось на взір «Коли їси, мовчи й не слухай». А «мелочиться» – «дрібʼязкувати» («не дрібʼязкуй»). Теж оказіональний варіант, не зафіксований у словниках.

• 8 •

Андрій Швець: Поясніть, будь ласка, різницю між словами «почати» й «розпочати».

Згідно з тлумачним словником «починати» – братися до якоїсь справи; «розпочинати» – братися до виконання, здійснення чогось. Фактично це синоніми, але «розпочинати» – це братися до чогось масштабного. Наприклад, «він почав їсти», але «розпочав карʼєрний шлях».

• 9 •

Анатолій Васильєв: Як перекласти українською «наитие»? 

Слово «наитие» означає раптову думку, натхнення. У словнику Кримського і Єфремова є такі варіанти: на́дих, надхне́ння, наві́яння, на́хід. «Надхнення» і «надих» більше асоціюються саме з рос. «вдохновением», а «навіяння» – «внушением». Точного відповідника в нашій мові немає. Але не забуваймо, що ми не зобовʼязані дослівно перекладати з чужих мов.

• 10 •

Костянтин Мінько: А як треба писати: «привід» чи «привод» щодо пристрою? Наче в словниках для пристрою лише «привод», але часто пишуть, що таке вживання застаріле й можна «привід». Просто там відмінювання різне, не хочеться помилитися.

Майже сто років щодо техніки вживалося «привод» / «привода» (запозичення з російської). Однак сучасний академічний тлумачний словник (СУМ-20) подає вже з «і»: «Електропривід – привід, у якому джерелом механічної енергії є електричний двигун». Але погляньмо, що фіксують старі словники: у Кримського і Єфремова не привід, а при́водень (-дня). У російсько-українському словнику технічної термінології Шелудька і Садовського (1928 р.) – повідня́: привод электрический – електроповідня́; привод маховиковый – повідня́ махови́чна; привод пусковой – повідня́ пускова́; привод ременной – повідня́ пасова́; привод самоостанавливающийся – повідня́ самозупи́нна; привод самотормозящий – повідня́ самогальмівна́ тощо. Мені більше до вподоби варіант Кримського: при́водень. Ну а якщо вживати «привід», тоді й з «головкою – голівкою» треба щось робити, бо поки що «голівка» може бути тільки дитяча, а все решта – «головка». Нелогічно.

«Главком»