"Проживала своє краще життя", а потім настала Велика війнаДва роки до повномасштабного вторгнення Віта жила в Італії: вивчала мову і подорожувала. "Я нічим особливим не займалася, вивчала мову і, як я завжди кажу, проживала своє найкраще життя", - пригадує дівчина.Але після 24 лютого 2022 року Віта повернулася додому і повністю занурилася у волонтерську діяльність. У Коломиї, її рідному місті, відкрився волонтерський центр, там вона проводила дні з ранку до пізнього вечора."Там ми багато спілкувалися з військовими. І я зрозуміла: того, що я роблю, недостатньо. Я можу більше".З соцмереж Віти "У ТЦК та СП уже знали як мене звати"Рішення долучитися до лав ЗСУ визрівало у Віти поступово. За кілька місяців від початку повномасштабного вторгнення вона пішла до територіального центру комплектування. Але там їй відмовили, навіть не раз. ."Один раз на місяць я заходила регулярно в ТЦК. Вони мене вже знали: "Добрий день, Віто, ще у вас є час, ще погуляйте".Віта не зупинялася. Продовжувала волонтерити, чекала, тренувалася, готувалася. І вже у жовтні 2022-го їй зателефонували з ТЦК."Навіть мої близькі друзі, які мене давно і добре знають, сказали: "Ну от, ми знали, що рано чи пізно ти туди потрапиш".З соцмереж Віти "Страшно, але потрібно": Віта з часом стала заступницею командира десантно-штурмової ротиДо армії Віта прийшла вже з фахом психолога і від початку працювала за спеціальністю. Але війна швидко диктує нові ролі: дівчина опанувала тактичну медицину, допомагала евакуювати поранених із Кринок, а згодом стала заступницею командира бойового підрозділу."Це бойові завдання, це планування, це заводити людей на позиції, евакуація поранених. Моментами було страшно…"Страх - не табу в її словнику. Навпаки, Віта відверто говорить про відповідальність:"Я завжди вважаю, що знаю недостатньо. Але ця невпевненість може зіграти "не на руку". Вона може коштувати комусь життя. В такі моменти страшно, але потрібно".З соцмереж Віти "Я роблю все на рівні з усіма"Віта принципово не хоче жодних привілеїв у війську через те, що вона жінка. В армії - всі в одному строю та на одному рівні. І хоча побратими часто намагаються її вберегти від фізично важких завдань, Віта завжди поруч."Зимою треба дров наносити - я з усіма. Немає такого, що я щось не роблю. Я завжди за це борюся. А вони: "Та сядьте, посидьте, Віта Ігорівна, ми все зробимо". А я кажу: ні, ми один колектив, ми робимо разом".Для Віти це не просто побут, а принципова позиція: рівність у війську важлива і потрібна.З соцмереж Віти "Я впоралася", - Віта про отримання берету морського піхотинця Одним із найяскравіших і найскладніших моментів стала психологічна смуга перешкод на здобуття почесного берета морського піхотинця. Віта згадує ті вісім кілометрів, під час яких половина кандидатів просто зійшла з дистанції."Нас стартувало 12 - дійшли лише шестеро. Для мене це було дуже символічно, що я пройшла саме в травні. Клятву морпіха я склала 23 травня - у День морської піхоти. Саме тоді командир бригади урочисто вручив мені берет".Це стало її особистим рубіконом. Доказом не лише для інших, а й для себе самої. "Після перемоги я повернусь до цивільного життя"Попри усі досягнення, будувати кар’єру в армії Віта не планує: після перемоги  повернеться до цивільного життя. Але поки повномасштабна війна триває, Віта продовжує працювати на перемогу України.