Учора Верховний суд Великої Британії наочно пояснив російським мільярдерам, що дружити з Кремлем так само шкідливо, як пити чай з полонієм. Спочатку тепло, приємно й навіть прибутково, а потім – пізно і дуже боляче.

Є такий мільярдер Євген Швидлер. Він не настільки відомий, як його друг і партнер Роман Абрамович, але саме вони в далекі 90-ті створили нафтового гіганта «Сибнефть», який приніс їм мільярдні статки. Швидлер  громадянин Великої Британії та США, власник замку в центрі Лондона за 22 млн фунтів, гігантської яхти «Le Grand Bleu» і виноробні у Франції. Понад десять років він був частиною британського бізнес-естеблішменту, робив гучні благодійні пожертви, підтримував університети, але це не допомогло, коли почалася велика війна.

У березні 2022 року Велика Британія наклала на нього санкції через тісні бізнес-зв’язки з Абрамовичем та опосередковану підтримку російського режиму. У відповідь Швидлер подав позов, вимагаючи скасувати санкції, мовляв, він не має стосунку до політики, а санкції порушують його права. Але спочатку Високий суд, потім Апеляційний і, зрештою, вчора Верховний суд Британії відхилили всі його скарги.

У своєму рішенні судді вказали, що санкції – це не розплата за давні гріхи, а інструмент тиску, який має стримати кремлівських гаманців від подальшої участі в агресії. У рішенні йдеться, що між замороженням активів і досягненням мети санкцій – припиненням війни – існує пряма логіка. Тобто навіть якщо ти не сидів у кабінеті з Путіним і не брав участі в ухваленні політичних рішень, але роками отримував вигоду від зв’язків з кремлівськими гаманцями – цього вже достатньо.

Цікаво, що один із п’яти суддів виступив проти, порівнюючи санкції з «орвеллівськими практиками», мовляв, це надмірне втручання у приватне життя. Утім його думку проігнорували. Виявилося, що якщо твої статки збудовані на партнерстві з авторитарним режимом, не варто чекати, що ліберальна демократія буде їх захищати.

Це – перше в історії рішення Верховного суду Великої Британії щодо персональних санкцій проти російських бізнесменів, яке матиме силу прецеденту. Тобто тепер усі подібні справи розглядатимуться саме через цю оптику: не потрібно доводити пряму участь у війні, досить чітко встановлених зв’язків із кремлівською вертикаллю.

У міжнародному масштабі це означає новий рівень легітимності санкцій. Суд підтвердив, що санкції можуть бути не тимчасовим жестом, а безстроковим правовим інструментом. І що особисте громадянство, резиденція чи навіть благодійна активність не рятують, якщо токсичне саме джерело капіталу.

І тепер мова не лише про політичну позицію, а й про сталість судової системи, яка підтверджує цю позицію правовими аргументами.

Це також новий виклик для всіх, хто роками перекладав російські мільярди з офшору в офшор, купуючи маєтки, футбольні клуби й університетські донорства. Більше не йдеться про «заморозити на рік-два»; тепер мова про повну відмову від допуску заплямованого стосунками з Кремлем капіталу у західні юрисдикції – юридичну, фінансову, публічну.

Сподіваюся, цю новину особливо уважно прочитає решта братів по гаманцю путінської системи – їхній звичний маршрут «Лондон – Куршевель – яхта» дуже скоро може скоротитися до «Москва – Ростов – спецприемник».

А що поробиш – «русскій мір» вимагає жертв.