Найперше, ми сильно скучили за прямими трансляціями парламенту, де можна було бачити інтриги, скандали й зізнання, мовляв, "я завше був з народом, але демони дещо карти сплутали". Так от, почнемо якраз із трансляції засідання Ради. Доцільність закривати ці голосування під приводом безпеки депутатів та знімальних груп перезріла, наче жовтяк на городі. Голосування депутатів були і є найрейтинговішим політичним шоу. І це дуже корисно бачити наживо, як Арахамія з колегами приносять вибачальні картонки, Сергій Власенко показує непристойні жести пальцями, а його шефиня Юлія Тимошенко граційно пересувається в повітрі, пояснюючи чому вона має дві різні позиції щодо НАБУ та САП. І безумовно — моя улюблена рубрика "скандали, інтриги та обвинувачення". Я навіть зависла на екрані, коли депутат Дмитро Костюк обґрунтовував свій вихід із партії "Слуга народу" і згадував Максима Бужанського. Що ось так, голосував за документ, правки в який вносила людина, "яка давно вже в цій залі продемонструвала, хто вона є, демонстративно проігнорувавши хвилину мовчання за Небесною сотнею. Якщо у фракції такі лідери — це не моя фракція". Достойно вистрибнув із болота і трохи струсив із себе гріхи рубання гілки євроінтеграції. Читайте також: Чому я буду голосувати за повернення повноважень НАБУ і САПАвральне повертання "всього, як було" нагадало перші засідання цього скликання. Коли новоспечені депутатки з пишним бюстом надягали на себе футболки "маю право на помилку". Тепер — ці морально прострочені депутати чинять щось на грані злочинів. І це не є ніякою помилкою. Якщо можна одним фото пояснити, що робили монобільшість та президент, то ось воно. Сумний Арахамія та невеселий Маріковський хочуть спокусити народ близькістю. Арахамія та Маріковський, фото: FacebookЦе виглядає дещо іронічно, бо цілий тиждень сітка телеграм-каналів та позитивних блогерів переконувала, що мітинги під ребрами хтось спонсорує. І взагалі, хто проплатив ці "Картонові протести"? То ж хочеться саркастично запитати — хто проплатив картонку главі фракції СН, що збирав голоси на скандальне голосування"? Тепер поміркуймо, чи після проби пера мітингами та голосуванням взад — влада щось усвідомить і дасть добро посадити трьох кумів? Перше, не треба ніякому вірити. А надто лідерам держави, які дещо забронзовіли на сьомий рік правління і сплутали, що держава — це не зовсім тільки я. Хто таке уже робив в європейській історії — той платив головою в буквальному смислі. Момент другий — на жаль, нинішня влада боїться лише розголосу і виразів без купюр від західних союзників. Де цитати "грошей не дамо" та "не сподівайтесь продати відновлення України як власний політичний піар" звучать єдиним переконливим аргументом для Зеленського. Без цього є спроби втюхати суспільству сурогат, очорнити журналістів, антикорупційних активістів та загазлайтити кожного, хто питає: "А нащо ви це робите?". Читайте також: Криза режиму одноосібної владиТому чи була користь від матюків на картонках? Була, і велика — адресати розуміють лише публічне шмагання. І знаєте, не відмовлю собі у задоволенні — процитувати один плакат з-під стін театру імені Франка: "Досить передавати х*йню у спадок". Голосування за відновлення субʼєктності антикорупційних інституцій за законопроєктом під особистим контролем президента — це спроба дещо заспокоїти розбурхане суспільство, яке побачило золоті унітази одного друга президента, а ще переварює кейс Чернишова, який влаштовував домашню обслугу на зарплати та броні в "Нафтогаз". Далі — вилізли болі, про які було не заведено говорити поза межами кухонь та фейсбуків — це тобі і терміни служби, і проблеми справедливої мобілізації, і неспроможність справитись із російськими шахедними атаками на тил. Щобільше — у повітрі, попри прохання Єврокомісії, зависло питання призначення голови БЕБ — фіналіста конкурсу Олександра Цивінського. А, отже, треба пильнувати за нинішньою владою, бо час права на помилку давно завершився. Влада порушила негласний суспільний договір на відсутність критики в той момент, коли хотіла перекреслити євроінтеграцію та безвіз, за які на Революцію гідності люди кров проливали на підходах до урядового кварталу. Гнати Зе-Банкову під три чорти в часи воєнного стану ми не можемо. Але наше повне право шмагати кожного, хто погіршує умови виграшу нинішнього етапу війни. Маю право на помилку — і свідомо роблю свідомо злочини, але тримаю poker face — уже не працює. Надто дорого обходяться країні подібні краш-тестування. Станом на зараз аж 20% територій і мільйон українських громадян, які не бачили себе героями війни, але змушені вигрібати все за себе — і за того неголеного хлопця в Раді, який не читав, але проголосував. Спеціально для ЕспресоПро авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.