Колишній політв’язень Кремля, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял обійняв посаду посла України в Туреччині. Його призначення, здійснене через рік після звільнення з російського ув’язнення завдяки зусиллям президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана, як очікується, має стати важливим кроком у зміцненні українсько-турецьких відносин, зокрема у контексті кримської проблематики.

Посол України в Туреччині розповів в інтерв'ю проєкту «Радіо Свобода» «Крим.Реалії» про Ердогана без камер, завдання від Зеленського, Крим, Росію та багато іншого.

«Є пропозиція, у вас – кілька годин»

Вітаю вас, шановний пане посол. Це ваше перше інтерв'ю для Крим.Реалії на новій посаді. І я почну з питання про те, як так вийшло? Ви ніколи у своїх публічних заявах не говорили, що хотіли б стати дипломатом.

Дійсно, абсолютно думок про це не було. У мене було бажання попрацювати тут – в офісі Меджлісу, де ми перебуваємо. Тому що діяльність Меджлісу потребувала моєї особистої підтримки. Для мене така пропозиція дійсно виявилася несподіванкою.

Як ця пропозиція надійшла до вас?

Просто зателефонував міністр закордонних справ [України] Андрій Іванович Сибіга і сказав, що є така пропозиція.

Я був дуже здивований. Кажу: «Треба подумати». Він сказав: «У вас – кілька годин». Я подякував, звичайно. Поговорив із дружиною, з деякими колегами, ухвалив рішення і сказав: «Так». Перетелефонував і сказав: «Я згоден». Я подумав, що коли така людина, знаючи країну Туреччину, робить тобі таку пропозицію, вона робить це не просто так, не з якихось миттєвих спонукань, а це якесь стратегічне бачення того, як наша зовнішня політика повинна реалізовуватися саме в Туреччині.

Через кілька днів я вже зустрівся з президентом України. Він повторив уже від себе цю пропозицію.

Була дуже коротка розмова і було визначене головне завдання – зробити так, щоб Україна займала вагоме місце у зовнішній політиці Туреччини і щоб Туреччина перетворилася з нейтральної держави щодо відносин між Росією та Україною на нашого союзника.

«Завдання – щоб Крим залишався на порядку денному»

Чи була для вас окрема місія, враховуючи ваше кримське походження?

Ніякої окремої місії тут немає. Я думаю, що моє призначення підтверджує усвідомлення українською владою, керівництвом, особисто президентом, особисто міністром закордонних справ того факту, що кримські татари, про що часто говориться, дійсно є певною ланкою у відносинах між Україною і Туреччиною.

І, нарешті, це усвідомлення того, що це можна використовувати максимально. І я завжди говорив, що це правильний підхід, і кримські татари – за такий підхід. І ми готові використовувати цю можливість і виконати це завдання та цю роль у відносинах між двома державами. Навіть те, що посол зараз спілкується з Туреччиною її мовою, це вже великий плюс. І я це побачив на власні очі. Це такі тонкі речі, але які спрацьовують, якщо їх правильно застосувати.

Яке місце у вашій дипломатичній діяльності займає кримська тема?

Дуже вагоме. Я був присутній на двох зустрічах президента України з президентом Туреччини цього року. Кожного разу президент Туреччини говорить про Крим і кримських татар.

Тобто це саме та тема, яка пов'язує дві держави, крім усіх інших. Це те, що ми повинні використовувати в обох напрямках: і для налагодження відносин між нашими державами, і для того, щоб використовувати можливості Туреччини для тих завдань, про які говорив президент. Тобто щоб Крим залишався на порядку денному, щоб тема Криму обговорювалася з точки зору відновлення територіальної цілісності України, звільнення політичних в'язнів, військовополонених, повернення дітей і багатьох інших питань, які пов'язані з окупацією Криму.

Не все добре і просто. Але є над чим працювати і чого досягати. Тому тема Криму для мене, і це велике щастя, абсолютно присутня. Я вже не кажу про моє власне внутрішнє бачення, бажання. Я просто в цьому питанні маю великий карт-бланш.

«Велика помилка вважати, що Туреччина – на боці Росії»

Говорячи про намір працювати з кримською темою на дипломатичній службі, ви фактично заходите на поле Росії, яка працювала також із кримською тематикою в Туреччині ще до повномасштабного вторгнення. Ви розумієте наслідки? Можливо, буде протидія.

Там неважливо, хто поїде послом до Туреччини – буде протидія. Для Росії Крим, ви розумієте, має окреме особливе значення, символічне, сакральне. Вони там самі собі щось вигадали. Тому протидія росіян, звичайно, є. Вона потужна, тому що має ресурси. Росіяни давно працюють в Туреччині, з турецьким суспільством, медіа – маргінальні, проплачені пишуть пасквільні статті на мене вже особисто, на українську владу. Але не потрібно тут ображатися. Тут потрібно ставити собі питання. Ми повинні посилювати свою присутність, ми повинні активно працювати як із представниками офіційної влади, так і з турецьким суспільством в цілому. Велика помилка вважати, що Туреччина – на боці Росії. Це не так.

Під час вручення вірчих грамот привернуло увагу те, як президент Туреччини вітав ваших дітей – дуже трепетно, поцілував руку вашої молодшої дочки. Що це було: протокол чи його особисте ставлення?

Це його особисте ставлення. Всі, хто з ним перетинався, звичайно, в дипломатичному середовищі, прекрасно знають таке щире й емоційне ставлення Реджепа Тайїпа Ердогана до сім'ї, дітей.

Я чув багато розповідей про те, як він може просто почати розпитувати, чи є у тебе дружина або чоловік, скільки дітей, чому досі не одружений. Це така його особиста історія. Я знав, що для нього це важливо. Але що це буде мати такий прояв, дуже цікаво... І це ж тільки момент. Набагато більше не потрапило в кадр. Він здивувався і зрадів тому, що мою другу дочку звуть так само, як його дружину – Еміне. І він протягом усієї зустрічі звертав на це увагу. Він поцілував і молодшого сина. Ми були першими в представленні, за нами ще три посли були. Але він, незважаючи на це, затримався, щоб ще сфотографуватися з нами. Він там – господар. Навіщо йому перед кимось щось там демонструвати? І тому це було дійсно щиро і приємно.

Які у вас стосунки з президентом Туреччини? Чи можете ви з ним зв’язатися безпосередньо?

Ви розумієте, це президент великої країни. Звичайно, просто так зателефонувати цій людині... за необхідності є можливість.

Але, звичайно, використовувати це просто так – ні. Люди з його команди – звичайно. Це люди, яким можна просто зателефонувати. Президент Туреччини не недоступний. Ми не зловживаємо цією дружбою. Але, звичайно, коли наша держава цього потребує, ми завжди робимо все, щоб зв'язатися з ким потрібно.

«Не завжди головне гроші і російські туристи в Туреччині»

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну багато ЗМІ писали про Ердогана як про «адвоката Путіна». Говорилося про те, що його вплив і авторитет дозволяли вирішувати багато питань, зокрема, звільнення заручників Кремля. І ваше звільнення також було результатом такої успішної комунікації. На ваш погляд, чому зараз Ердоган не може переконати Путіна припинити бойові дії?

По-перше, тому що не можна називати Ердогана в прямому розумінні цього слова «другом» Путіна або «адвокатом». Не можна. Це ж політична мова спілкування, коли ти говориш: «Мій друг Володимир» і так далі. Це робиться виважено, з певної причини.

Я бачу, що більшість політиків у Туреччині, враховуючи президента Туреччини, – адвокати власної країни і своїх інтересів. Коли ці інтереси вимагають тісних відносин із Росією, вони це роблять. Коли необхідні тісні відносини з Америкою – «ворогом Росії» (так про США говорить російська пропаганда – ред.) нібито, вони це роблять. Коли необхідне спілкування з Україною, вони це роблять.

Якщо ви говорите, що хтось повинен від чогось відмовитися, запропонуйте їм щось натомість. Що ми можемо? І ми сьогодні шукаємо, що ми можемо, які переваги дати.

Сказати, що раніше Ердоган мав більше можливостей, а тепер менше, також не дуже коректно. Ми ж розуміємо, що коли мова йде про пропозицію, та сторона (Росія – ред.) відразу теж чогось хоче. І Туреччина повинна віддати це. А та сторона занадто багато хоче. Приклад – переговори, які зараз відбуваються в Стамбулі. І Ердоган був готовий щось дати. Але росіян це не задовольняє.

На вашу думку, чи усвідомлюють президент Туреччини і влада цієї країни всі небезпеки від перебування Росії в Криму?

Звичайно, звичайно. Я відкрито і відверто кажу всім: і європейським колегам, які перебувають в Анкарі, і, звичайно, представникам турецької влади про те, що будь-яке посилення Росії в Чорному морі, зокрема, російський флот, зокрема, панування над Кримом і тим більше над Херсонщиною, Одещиною, зрештою вдарить по можливостях і потужностях: і військових, й інших Туреччини в Чорному морі.

Зараз Туреччина – номер один. І я їм постійно кажу: не забувайте власну історію. Росія ніколи не мала до вас добрих намірів. Розправляться з нами – перейдуть до вас. Будьте впевнені: Росія так думає, вона завжди так працює. І тому вам краще мати в Чорному морі потужну Україну, яка взагалі не має наміру, бажання і думки про те, щоб проти Туреччини щось робити.

Потрібно пояснювати і нагадувати про те, що не завжди головне – гроші, не завжди головне – кількість російських туристів у Туреччині. А є речі більш вагомі. І рішення про закриття проток (у 2022 році Туреччина закрила Босфор і Дарданелли для російських військових кораблів, згідно з Міжнародною конвенцією Монтре – ред.) демонструє саме розуміння турецькою владою цього моменту.

Питання загальної безпеки, участі Туреччини як вагомого елемента безпеки в Чорному морі та в європейському просторі, зокрема, усвідомлюється. Але ми повинні допомогти Туреччині перейти від простого усвідомлення до більш рішучих кроків.

Але від них це вимагатиме зіпсувати відносини з Росією. Вони повинні розуміти, що одне без іншого може стати неможливим. Поки що вони вважають, що зможуть балансувати. Ми їм пояснюємо, що, з огляду на характер російської влади, зокрема, і держави в цілому, це не вдасться.

«Ми повинні підживлювати в Криму сили людей»

Яке послання ваше призначення послом України в Туреччині несе жителям окупованого Криму? Можливо, ви їм щось хочете сказати зараз?

Вони повинні розуміти, що їх не залишили. Українська держава не забувала про них і не забуде. Незважаючи на окремі безглузді висловлювання окремих осіб, українська держава і МЗС, зокрема, завжди працюють над тим, щоб питання звільнення Криму було в полі зору міжнародної спільноти.

Звичайно, моє призначення, зокрема, особливо для кримських татар – це також сигнал. Дуже правильний сигнал з точки зору уваги з боку влади до кримських татар, зокрема.

У ситуації, коли ми фізично поки не можемо звільнити Крим і захистити наших громадян, ми повинні робити такі кроки, щоб підживлювати їхню енергію, їхні сили триматися там, у цьому надзвичайно складному стані. Це дуже важливо в цій ситуації – давати позитивні меседжі. Я хочу, щоб люди розуміли, що це не якась особиста історія.

Моїм дітям складно. Вони переїхали до мене з Криму, залишивши власний будинок. Вони змінили школу і шкільне оточення. Моїй дружині довелося залишити рідних, близьких. Її рідні, мої близькі – у Криму, до речі. Тобто це для нашої родини важка історія насправді. Але ми всі розуміємо, що це важливо зробити, і рішення очевидне.

Ганна Андрієвська, «Радіо Свобода»