Продовжуємо важливу тему, якій була присвячена публікація “Як і чому "вбили" Мінстратегпром" . Важливо не просто закрити неприємну для керівного менеджменту держави тему провалу проєкту "Мінстратегром", ліквідувавши відомство та переклавши його завдання на інше мінстерство, а й проаналізувати, чому так сталось і як саме виправити ситуацію. В Концерні оборонної інформації ми бачимо це системною помилкою. А отже, подальший рух вперед у реформуванні оборонної сфери, неможливий без її усунення. Не маємо ніякого права на повторення таких   помилок.Мінстратегпром до широкомасштабного вторгненняЯкщо визначити коротко, глобальна невдача у створенні і функціонуванні в Україні центрального органу виконавчої влади була обумовлена цілим набором негативних факторів. Серед них і наслідки авантюрної діяльності оточення президента Зеленського, тих самих “5 – 6 ефективних менеджерів”, на тлі його нерозуміння оборонної промисловості; і  вкрай непрофесійна робота обраних ними виконавців - керівників міністерства та Укроборонпрому; і схильність до зловживань та корупції значної частини гравців в “оборонці” з їхньої орбіти.  Мінстратегпром згубив людський фактор. Але це було прогнозовано з підходом, який був застосований до реалізації стратегічної ідеї.   Без перебільшення, можна сказати, що Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України (Мінстратегпром) почали знищувати практично ще “до народження”. Йдеться, зокрема, про перипетії кадрової політики, про підрізання повноважень відомства змістом пресловутого Закону "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності" (№3822), коли уряд було фактично обмежено у здійсненні конституційних повноважень щодо управління об'єктами державної власності,   та, звісно, про схильність оточення глави держави до "ручного управління" ОПК. Коли президент затвердив призначення на посаду віцепрем'єра та міністра Олега Уруського, активність нового чиновника у проведенні реформи реально була стриножена перенесенням центра тяжіння в АТ “Укроборонпром” (тоді ще концерн). Де-факто роботу Уруського заблокували та замінили піаром “від Гусєва”, призначеного керувати Укроборонпромом. Потім Уруського замінили на “митника Павла Рябікіна”, і робота міністерства взагалі була паралізована – аж до від’їзду Рябікіна на дипломатичну роботу в Китай.З того, що варто знати про початковий період життя міністерства, це те, що спокуса оточення президента очолити усі процеси в “оборонці” шляхом відмови від змін та реформування ОПК, державна частина якого залишалася фактично радянською за змістом і можливостями, перемогла. Реформу імітували й наступні міністри воєнного часу – Олександр Камишін та Герман Сметанін.Менеджмент в особах Рябікіна, Камишіна та Сметаніна також успішно і комплексно провалив виданий у лютому 2020 року указ Президента України №59/20, який передбачав цивілізований шлях реформування ОПК та створення системи розвитку технологій – через Агентство оборонних технологій. Ніякого Агентства в країні немає досі. Реформа зупинилася вже після оголошення про наміри. Чому? Це можна проілюструвати на прикладі проблеми з випуском мін, яка обернулась втратами на фронті, масштабним корупційним скандалом, але ні до яких змін, на жаль,  не призвела.Як порушувались технології виробництва зброїВосени 2024 року стало відомо про поставки армії тисяч бракованих виробів, що не вибухають та не долітають до противника. Як все відбувалось? На виробництво 120-мм, 82-мм та 60-мм мінометних мін у 2024 році держава виділила рекордну суму – 25 мільярдів гривень. Але в цілому правильне рішення, прийняте в рамках державного пріоритету, було реалізовано із більш ніж сумнівними результатами. Нові 120-мм міни українського виробництва, що масово постачалися армії, на фронті почали не спрацьовувати, і понад 20 військових частин видали рекламації виробнику, після чого міни у них вилучили. Примітно, що Мінстратегпром, у складі якого є державний центр “Безпека” із функціями забезпечувати підготовку виробництва, не попіклувався про пошук та закупівлю необхідних верстатів. Це при тому, що в 2023 році, тобто, ще до початку програми з виробництва мін,  43 млрд грн було заплановано саме на збільшення виробництва зброї в Україні, у першу чергу для підприємств “Укроборонпрому”. Далі технічно було допущено грубу помилку. Як з’ясувалося після початку проблем з мінами, вони комплектувались не підривником М-12 (елемент міни, що відповідає за вибух при влучанні у ціль), а іншим підривником - В-429. Справа в тому, що підривник М-12 серійно не виробляється, тому його було замінено підривником, що надходить виробникам як давальницька сировина від Командування сил логістики ЗСУ. При цьому, коли ця технологічна проблема стала відомою, після додаткового запиту Агенції оборонних закупівель згадка про відсутність серійного виробництва підривника М-12 з переліку ризиків зникла. Військові та промисловці з невідомих причин проігнорували наявні ризики виробництва. Як здійснювався менеджмент в МінстратегпроміУправління Укроборонпромом здійснювалося з боку Мінстратегпрому усно, без письмових розпоряджень, що є грубим порушенням, зокрема втручанням у господарську діяльність державних підприємств з боку міністерства, яке має обмежуватися регуляторними функціями. Представники боєприпасної галузі свідчать про досить дивні рішення тодішнього гендиректора Германа Сметаніна. Приміром, він наказав наявні запаси пороху у 80 тонн (вони залишилися від утилізації боєприпасів з радянської спадщини) передати за межі Укроборонпромому -  заводу Мінстратегпрому. При цьому власне підприємство Укроборонпрому опинилося без пороху, тобто без можливості виконати план виробництва. Повне нерозуміння викликало у підлеглих ще одне рішення Германа Сметаніна як керівника Укроборонпрому – представники заводу наполягають, що отримали наказ передати 54 тисячі осколково-фугасних мін іншому підприємству, що не входить до Укроборонпрому, для їх остаточного спорядження. Йдеться саме про спорядження цих мін підривниками В-429, які використовуються для виробництва танкових снарядів, але не можуть використовуватися для мін (швидкість при пострілі з гармати 2А-42 танку становить 900 м/сек, тоді як з міномету – 200 м/сек, остання недостатня для спричинення вибуху). І саме ці міни зрештою не вибухали. Відомо, що керівник цього заводу був попереджений про неприпустимість використання при виробництві мін підривника В-429, однак проігнорував попередження. Знав про це й Герман Сметанін та майже напевно був обізнаний Олександр Камишін. Останній на той час вже перемістився в ОПУ на посаду “стратегічного радника” президента Зеленського. Тобто приєднався до групи осіб, які здійснюють керівництво різних державних секторів, однак не несуть жодної відповідальності за ймовірні помилки (або ймовірні зловживання).  Як не втратити перспективуДержава не виконала завдання з налагодження виробництва мін та суттєво “підставила армію”. Менеджери від промисловості, які приймали рішення та віддавали накази в 2023 – 2024 роках, а саме Олександр Камишін та Герман Сметанін, продовжили здійснювати управління галуззю та програмами. Відповідні структури Міноборони виявилися нездатними проконтролювати якість отриманої від вітчизняної промисловості продукції.       Більше того, застосоване ручне управління (голосом та телефоном), переважно без письмових наказів і розпоряджень, зробило можливим безкарне впровадження грубих управлінських помилок та додатково створило передумови для вимивання професійних кадрів з галузі (останнє через виконання усних наказів і розпоряджень в бік директорів підприємств та відповідно покладання відповідальності за помилки на самих директорів, яких в разі опору наявній хибній системі щонайменше звільняють). Такі підходи до адміністрування державним сектором ОПК можуть у майбутньому мати негативний вплив на інші проєкти боєприпасної програми держави. І не лише боєприпасної. Адже питання налагодження виробництва мін і боєприпасів –  одне з багатьох, воно найбільш наочне та очевидне. Але й відставання від ворожої Росії у розвитку безпілотних систем та гальмування ракетної програми – тут також левова частина проблем пов’язана із недолугим менеджментом Мінстратегпрому. Його існування у такому вигляді ставало загрозою обороноздатності держави, з урахуванням зміщення акцентів на вітчизняні та спільні виробництва, а також запровадження спільних розробок з іноземними державами. Тому його ліквідація як центрального органу виконавчої влади та підпорядкування Міноборони стало логічним кроком. Людський фактор дискредитував здорову ідею.Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.     .