Автори: Олександр Волошин, Тетяна Катриченко, Ольга Піскунова, Людмила Янкіна – дійсні члени та членкині Громадської ради доброчесності

Наразі важко недооцінювати роль громадянського суспільства у реформах, зокрема, й судовій. Без чистого та щирого прагнення змін з боку громадянського суспільства більшості реформ не було би.

Роки після Революції Гідності громадськість демонструє монолітність у своєму прагненні покращити країну, за яку боролися ми та наші друзі. А особливо після початку повномасштабного вторгнення. Ми ввели негласний, інколи несвідомий мораторій на критику одне одного і намагалися поєднувати зусилля для реагування на зовнішні виклики. Намагалися та намагаємося.

Наші два роки у Громадській раді доброчесності (ГРД) були саме таким прикладом роботи на суспільство та з державою, коли задля досягнення якісного результату потрібно було працювати в умовах величезного навантаження, обмежених ресурсів і спротиву. 

Головна мета цього тексту — спонукати до переосмислення ролі громадськості у судовій реформі, зберегти й посилити її якісне залучення до розбудови європейської держави.

ГРД — одна з найбільш впливових інституцій, сформованих представниками громадянського суспільства, яку багато охочих прагнуть зруйнувати, як серед суддівської спільноти, так і серед владних кіл, а значить — викинути громадськість із процесу, зробити його таким же камерним та закритим, як за часів Віктора Януковича.

Ми усвідомлюємо всі ризики і можливі негативні наслідки, які можуть настати після публікації цього тексту, однак вважаємо, що мовчання завдасть значно більшої шкоди. А надто в умовах, коли через зовнішні та внутрішні виклики для України судова реформа не є популярною темою серед суспільства, хоча сталий запит на оновлення судової влади в Україні та відповідні вимоги на шляху до Європейського Союзу зберігаються.

Перший рік ГРД 3.0: обіцянки та обман

ГРД третього складу була сформована після тривалої паузи в конкурсах і кваліфікаційному оцінюванні суддів. Повномасштабне вторгнення додало нових викликів і створило нові контексти функціонування громадянського суспільства.

Перші місяці після обрання у серпні 2023 року члени ГРД намагалися заповнити прогалину інституційної памʼяті, викристалізувати сучасну роль та місце Ради в судовій реформі. Це був ледь не найважливіший період для ціннісного формування третього складу ГРД. Ми обрали пріоритетом у роботі якість рішень, їх перегляд за необхідності й забезпечення права на відповідь — три важливих фактори, які, насамперед, були спрямовані на діалог та повагу до всіх учасників процесу.

Безсумнівно, ми помилялися. І перша помилка була в тому, що ми не оцінили обсяги навантаження й умови роботи. Зважаючи на досвід попереднього складу ГРД, ми розраховували на інституційну підтримку, яка мала б забезпечити сталість і результативність процесів. Тому дали обіцянку аналізувати 100 суддівських досьє на місяць, що апріорі неможливо було виконати. 

З відновленням процедур кваліфікаційного оцінювання суддів восени 2023-го стало очевидним, що залученість до роботи в ГРД потребує значно більше часу, ніж кілька годин на тиждень, аби дотримуватися обраних пріоритетів та опрацювати увесь наявний масив даних. Тобто фактично відмовитися від своєї професійної діяльності чи працювати на виснаження. Або — сформувати повноцінний секретаріат з юристами, аналітиками, комунікаційними менеджерами та іншими фахівцями. За допомогою додаткових фахівців, про існування яких домовилися ще попередні склади, робота членів ГРД 3.0 мала б бути ефективнішою: юристи та аналітики забезпечували б аналіз відкритих даних, комунікаційник повідомляв би суспільство про результати роботи Ради.

Оскільки проєкт з інституційної підтримки ГРД, фінансований американським донором, адмініструвала українська громадська організація — Фундація DEJURE, члени Ради звернулися до неї із запитаннями: коли нарешті буде сформований секретаріат, хто його очолить, які ресурси реально доступні для забезпечення якісної роботи у погодженому з ВККС темпі. У відповідь лунали обіцянки, а весь цей час тягар з організаційних питань, збору та первинного аналізу даних про суддів, зовнішніх комунікацій лягав на самих членів ГРД. Посаду керівника секретаріату було заповнено лише за рік і місяць після початку нашої роботи.

Почесна місія: адміністрування ГРД

До середини літа 2024 року в забезпеченні роботи ГРД виникла велика кількість організаційних проблем, до яких згодом додалось, зокрема, отримання повноцінного доступу до суддівських досьє. І це напередодні конкурсу в апеляційні суди. Члени ГРД дискутували між собою, хто готовий "жити" у ВККС, детально вивчаючи інформацію про суддів, а хто — задовольнятись аналізом лише відкритих даних. За відсутності якісної аналітичної підтримки навантаження на членів ГРД суттєво зростало.

У цей час стало зрозуміло, що DEJURE не спроможна у повній мірі забезпечити якісну діяльність Ради. Фундація не могла сформовувати повноцінний секретаріат, хоча мала на це грант. Членам ГРД майже нічого не було відомо про нього, а обіцянки вирішити проблеми, про які ми сигналізували, не виконувалися. 

Тож на стратегічній сесії у жовтні 2024 року ГРД визначила одним зі своїх пріоритетів створення незалежного й автономного секретаріату, який би зберігав інституційну пам’ять і операційну стабільність роботи після закінчення каденції чинного складу і формування нового. Частина завдань, які ми визначили для себе, та потреби Ради фактично унеможливлювали подальше існування поточної моделі включеності однієї громадської організації, Фундації DEJURE чи будь-якої іншої, в операційні, не кажучи вже про змістовні процеси, які були завжди винятковою відповідальністю ГРД.

Після стратегічної сесії ГРД повідомила Фундацію DEJURE про намір переходу секретаріату під пряме фінансування донорів без посередництва будь-якої української організації громадянського суспільства. "Не маємо нічого проти" та "будемо раді, якщо в когось реалізація цієї почесної місії [забезпечення діяльності ГРД — авт.] вийде краще за нас", — сказав керівник Фундації. Навіть вдалося домовилися про модель перехідного забезпечення роботи секретаріату ГРД: DEJURE до завершення поточного американського проєкту продовжує оплачувати роботу аналітиків, керівника секретаріату, юристів і комунікаційника, а члени ГРД — виконувати свої основні функції, паралельно ведучи перемовини з донорами про перспективи прямого фінансування.

Проте стало очевидно, що мета керівника Фундації — затягнути час, аби завантажені роботою члени ГРД відмовилися від своєї ідеї. Причини такого затягування нам були невідомі, адже ми всі — представники громадянського суспільства і виходили з презумпції однакового розуміння принципів взаємоповаги та взаємопідтримки. Надалі ж чи не вперше ми відчули реальну протидію нашому рішенню, поки що "лякалками": ГРД ризикує "перетворитися на неадекватів" в очах донорів, яких "не варто підтримувати"; донори "з великою ймовірністю заберуть" гроші, а після того – "good luck отримати їх знову", а ще "страшний" народний депутат Денис Маслов подасть "креативний законопроєкт про ГРД" — і все пропало. 

Зрештою, ГРД ініціювала розмову з донорами, щоб обговорити перспективи своєї інституційної підтримки проєктами міжнародної технічної допомоги за зразком Громадської ради міжнародних експертів. Під час розмови виявилось, донори не знали про реальний стан справ у роботі Ради, а сама Рада — не уявляла обсяги донорської підтримки.

Спроби формування суб’єктності ГРД неодноразово наштовхувалися на опір з боку керівника DEJURE Михайла Жернакова, який, попри задекларовану підтримку незалежності Ради і реформ у судовій системі загалом, фактично блокував встановлення прямих контактів із донорами. Він усупереч своїй попередній заяві, назвав ці намагання Ради "максимально недружнім кроком" та "фактичною відмовою від поточного фінансування", а також заявив, що DEJURE знімає з себе будь-яку відповідальність щодо фінансування ГРД зараз і в майбутньому.

Навколо ГРД штучно створювалася обстановка для зниження її спроможності. Закиди про малоефективну роботу  ГРД звучали як з боку журналістів, так і міжнародників. Члени ГРД були змушені перебрати майже всі внутрішні процеси на себе, збільшивши своє навантаження. 

Меморандум про неспротив

У січні 2025 року адміністрація президента США зупинила фінансування всіх проєктів міжнародної технічної допомоги (МТД), що напряму торкнулося й донора, який на той час забезпечував роботу ГРД. Вразливість Ради досягла свого піку.

Михайло Жернаков, користуючись кризовою ситуацією і тим, що конкурс в апеляційні суди  от-от розпочнеться, замість підтримки, такої необхідної для ГРД, ВККС, усієї судової системи і держави, запропонував "вихід". Його умови були "прості": ГРД визнає Фундацію DEJURE стратегічним партнером та уповноважує її вести перемовини з донорами від імені Ради, а DEJURE тоді забезпечує аналіз 150 суддів і кандидатів на посади суддів. Ще однією умовою була заборона критикувати один одного як публічно, такі і непублічно. 

Ці умови, на думку більшості членів ГРД, не видавались нормальними, свідчили про спробу тиску на Раду, обмежували свободу вираження її членів та публічності самої Ради, а пропозиції збалансувати меморандум безапеляційно відхилялися. Проте, опинившись в умовах фінансової та організаційної кризи, ГРД була змушена піти на ці умови заради забезпечення процесу кваліфікаційного оцінювання і конкурсу в апеляційні суди.

За кілька днів ми все ж запропонували свій варіант документа з деякими змінами. Наша ключова вимога —- залучати координаторів чи уповноважених представників ГРД до всіх процесів, пов’язаних із отриманням грантів на інституційну підтримку Ради. Ми виходили з принципу "ні слова про ГРД без ГРД". Проте головною умовою DEJURE і надалі лишалась  повна відсутність критики. Тож у результаті ми були вимушені прийняти такий варіант угоди.

Михайло Жернаков першим порушив умови меморандуму, на підписанні якого так наполягав. Під час організації зборів із формування четвертого складу ГРД він кулуарно переконував інші організації голосувати за тих, кого він особисто волів би бачити наступні два роки в Раді, і проти чинних членів ГРД, які бачать її незалежною та інституційно спроможною.

Вибір без вибору

До четвертого складу ГРД вирішили піти шестеро чинних її членів, хоча вони й розуміли, що координацію підготовки і подання документів здійснювала Фундація DEJURE, як і два роки тому. Також саме DEJURE, як єдина організація, яка системно досліджує хід судової реформи, агітувала представників громадянського суспільства долучатися до ГРД, підшукувала потенційних кандидатів, обіцяючи, як і нам, подальший технічний супровід і аналітичну підтримку. 

Зрештою, як стало відомо, ще напередодні призначених на 4 серпня зборів був сформований список з 20 основних і трьох запасних членів ГРД. Цей список обговорювався із представниками ГО, які мали взяти участь у виборах. З одного боку, така практика могла б здатися нормальною, адже ми і самі підкреслюємо роль громадянського суспільства, його єдність — тож чому не можна було вести консультації. З іншого — вона поступово перетворилась на фактичний контроль над процесом формування ГРД, а відтак і над самою Радою для можливості отримання Фундацією DEJURE статусу унікальної експертної організації у галузі судової реформи та постійного донорського фінансування. 

У результаті такого "відбору" членів майбутнього складу Ради, з’явилися "бажані" і "небажані" кандидати. Першим у категорію "без майбутнього у ГРД 4.0" потрапило прізвище Олександра Волошина. Свою позицію Михайло Жернаков аргументував "конфліктністю" цього кандидата — впродовж каденції Олександр неодноразово проявляв проактивність і був залучений до формування суб’єктності ГРД, ставив незручні для DEJURE запитання про особливості фінансової та аналітичної підтримки Ради. Також, на думку Михайла, перешкодою для роботи в Раді є служба Олександра в Збройних силах України.

Олександра Волошина як кандидата в ГРД подали в останній момент. Тож Михайло Жернаков вдався до використання своїх "добрих стосунків" з організаціями громадянського суспільства, аби спробувати "збити" незручного для себе кандидата. Зрештою деякі ГО отримали проєкти бюлетенів з відмітками "+". Навпроти Волошина — порожня клітинка. Таку ж клітинку приготували і для Тетяни Катриченко, чинної членкині ГРД, яка почала ставити незручні питання про сумнівні практики створення нової Ради та загалом підтримки представників громадськості однією ГО. 

Натомість під час зборів відбулася спроба протягнути до складу Ради кандидатку від DEJURE, яка в документах для участі в голосуванні повідомила недостовірні відомості щодо відсутності у неї обмежень, передбачених Законом "Про судоустрій і статус суддів".

Сумніви щодо прозорості процедури формування нового складу ГРД викликали серйозне занепокоєння серед частини учасників процесу. Ми відкрито заявили, що розпочинати роботу оновленого органу з практик, які мають ознаки кулуарних домовленостей чи упередженості, — означає закладати недовіру ще до старту повноважень.

Саме тому під час установчих зборів Тетяна Катриченко та Олександр Волошин публічно наголосили на наявністі "темників", що циркулювали напередодні серед учасників голосування, і відкликали свої кандидатури. Таким чином вони продемонстрували відмову брати участь у процесі, який, на їхню думку, був зрежисованим та не відповідав стандартам відкритості, змагальності та доброчесності. Також свою кандидатуру зняв член Ради Костянтин Смолов. 

Відмова від подальшої участі у формуванні ГРД по суті була недвозначним вираженням протесту проти непрозорості. Втім, це, не зупинило процес обрання нових членів Ради. Під час зборів громадських об'єднань не відбулося і обговорення чи зворотного зв’язку з приводу висловлених застережень.

Ми вважаємо, що вирішення питань інституційної незалежності ГРД, прямого її фінансування,  критично важливе для збереження суспільної довіри до ГРД та успішного продовження судової реформи.

Замість висновків

Громадська рада доброчесності – незалежний громадський орган, що сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України в оцінюванні суддів та кандидатів на посади суддів щодо відповідності критеріям доброчесності та професійної етики. Нагальна необхідність її створення виникла під час Революції Гідності, коли стало очевидно, що влада на Банковій використовує суддів для ухвалення потрібних рішень, які обмежували права та свободи учасників протестів. Десятки суддів у Києві, а також регіонах України перетворилися на каральний інструмент: своїми рішеннями вони забороняли мирні протести, позбавляли водійських прав учасників автопробігів та випадкових водіїв, які опинилися поряд, арештовували та кидали до слідчих ізоляторів побитих під час затримань учасників Майдану. 

Після Революції Гідності, втечі Януковича і зміни політичної влади розпочалася велика судова реформа. Її основою став Закон "Про судоустрій і статус суддів" 2016 року, який і передбачив участь громадськості у процедурах кваліфікаційного оцінювання суддів і кандидатів на посади суддів. За задумом, ГРД мала стати лакмусом для перевірки ефективності реформи — показати, чи є кваліфікаційне оцінювання надійним фільтром доброчесних і професійних суддів, чи здатні органи суддівського врядування продемонструвати якісно нову роботу, яка ґрунтується на принципах незалежності, неупередженості й прозорості.

Формування ГРД мало спиратися на авторитет і бездоганну репутацію громадських організацій, які делегували своїх представників до її складу, на довіру суспільства до них. Що й надалі має лишатися основою взаємодії органів державної влади і громадськості.

Дійсні члени та членкині ГРД: Олександр Волошин, Тетяна Катриченко, Ольга Піскунова, Людмила Янкіна