Війна в Україні перетворилася на випробувальний полігон не лише для воєнних стратегій, але й для технологій. Перемога сьогодні залежить не тільки від сили зброї, а й від того, наскільки швидко ми навчаємося та адаптуємося до нових викликів. Ще на початку бойових дій безпілотники були рідкістю і використовувались переважно волонтерами для розвідки, спираючись на комерційні дрони.

Зростання потреб фронту підштовхнуло до стрімкого розвитку цілої екосистеми: з’явилися десятки інженерних команд, які з нуля створюють нові рішення, а виробничі потужності дронів за рік зросли більш ніж у десять разів. Фактично на наших очах зароджується новий спосіб воювати – той, де перемога визначається не лише кількістю металу, а гнучкістю мислення і швидкістю впровадження інновацій.

Від кухні до виробництва

Моя історія відображає цей технострибок. Ще кілька років тому я збирав перші безпілотники на власній кухні і випробовував їх мало не в окопах – без бюджету, без команди, лише завдяки цікавості та бажанню допомогти фронту. Подібних історій багато: по всій країні ентузіасти у домашніх майстернях паяли дроти, перепрошивали старі комплектуючі, вчилися на ходу. Те, що починалося як волонтерський рух, переросло у нову промисловість.

Наприклад, ще у 2014–2015 роках волонтери-ентузіасти першими навчали наших військових аеророзвідці та пробивали бюрократичні стіни, аби дрони визнали частиною війська. Тоді ж було підготовлено сотні операторів і зроблено ставку на розвиток безпілотних систем, хоча це не було "мейнстрімом". Сьогодні ж Україна має понад 200 компаній-виробників дронів і серійне виробництво обраховується сотнями тисяч одиниць на рік.

Наша компанія "Українські авіаційно-космічні технології", пройшовши цей шлях, виросла від одного інженера з паяльником до підприємства, що за 30 днів випускає близько 50 000 безпілотників та РЕБ-систем . Ми відкрили представництва, розгорнули сучасні виробничі лінії і тепер ставимо мету виготовляти 3000 дронів на день , щоб повністю закрити потреби фронту. Це колосальний шлях – від кухонного столу до промислового конвеєра – який став можливим завдяки масовій підтримці суспільства та феноменальній мотивації людей.

Моя історія – далеко не єдина. Водночас по всій країні десятки подібних ініціатив пройшли схожий шлях – від домашньої майстерні до серійного виробництва. З таких скромних починань виростали високотехнологічні компанії, і деякі з них за кілька років перетворилися на справжніх гігантів галузі, налагодивши масове виробництво безпілотників. Так поступово з розрізнених експериментів ентузіастів сформувалася ціла галузь безпілотних технологій.

Три етапи розвитку дронової галузі

2022: Епоха модифікацій

Початок повномасштабної війни ознаменувався майже повною залежністю від дронів цивільного призначення — зокрема DJI Mavic. За даними Міністерства оборони, 87% безпілотників на фронті на той момент були китайського виробництва. Українські інженери швидко адаптувалися до реальності війни і навчилися:
– збільшувати дальність зв’язку з 5 до 15 км;
– встановлювати скидальні механізми власного виробництва;
– інтегрувати тепловізори та інші корисні модулі.

Це був час рішень "на коліні" — модифікацій, які дали змогу вирішувати критичні завдання тут і зараз.

2023: Перші серійні виробництва та FPV-революція

Саме цей рік став переломним для переходу від одиничних рішень до системного виробництва.
Якщо у 2022-му українські компанії виробляли лише 3–5 тисяч дронів, то за 2023 рік обсяги зросли приблизно до 300 000 .  Водночас собівартість одного FPV-дрона зменшилася з приблизно 800 до 350 доларів США . Це дозволило забезпечити фронт вражаючою кількістю бюджетних і ефективних платформ.

2024: Системність, інтеграція, штучний інтелект

Сьогодні українські виробники не просто збирають окремі дрони — вони будують цілісні екосистеми . До виробництва додаються:
– системи управління і планування місій;
– РЕБ-рішення з урахуванням польової ситуації;
– інтелектуальні модулі та програмне забезпечення на базі ШІ;
– власні навчальні центри для операторів та інженерів.

Це вже не поодинокі компанії, а повноцінна індустрія , здатна працювати у темпі бойових змін і бути частиною технологічної переваги.

Масштаб збільшився на порядки, і це вже не кустарний експеримент, а нова високотехнологічна індустрія . Найкраще про ефект такого прориву говорять реальні приклади з поля бою: коли військові пишуть волонтерам "Вчора вашим дроном знищили "беху" десанту противника – це нам зберегло життя", – ніщо не мотивує більше продовжувати працювати. Або коли український бізнес після курсу з БПЛА заявляє: "Вирішили перепрофілювати виробництво, плануємо випускати 200–300 дронів на місяць". Кожна така історія – доказ того, що ініціатива знизу здатна масштабуватися до рівня, який змінює хід війни .

Такі зміни не залишилися непоміченими. Держава теж зробила висновки і почала потрохи створювати умови для розвитку галузі. Скасування ПДВ та мит на імпорт комплектуючих, запуск грантових програм і дерегуляція пришвидшили ріст сектору, але всеж таки сприяння від держави повинно бути масштабніше, задля пришвидшення розвитку індустрії.

Сила, яку ми створили самі

Головний фактор, що прискорив ці технологічні зміни, – пряма співпраця між військовими та розробниками . Зазвичай створення нового військового обладнання – довгий процес: від написання технічного завдання (ТЗ) до випробувань і прийняття на озброєння можуть минути роки. Але українська війна зламала ці канони. Інженери зараз працюють у тісному контакті з бойовими підрозділами, отримуючи безцінний зворотний зв’язок мало не щодня. Подекуди розробник мусить розумітися навіть на тактиці бою, щоб запропонувати рішення, яке реально спрацює на передовій.

Як це виглядає на практиці? Командири й бійці формують запит під конкретну задачу – фактично задають параметри для нового ТЗ – і часто вже за кілька тижнів отримують готове інженерне рішення. Швидкі експерименти та польові тести стали нормою. Наприклад, наші військові стикнулися з масованими атаками ворожих дронів-камікадзе – і українські фахівці оперативно відповіли розробкою систем радіоелектронної боротьби (РЕБ), які "глушать" ворожі безпілотники. Наша команда першою в Україні створила комплекс РЕБ з іммерсійним охолодженням та навіть розробила дрони, що керуються оптоволоконним кабелем замість радіосигналу. Це означає, що ворожі засоби РЕБ уже не здатні їх заглушити – рішення знайшлося буквально в режимі реального часу на запит із фронту. Інший випадок – потреба військових бачити цілі вночі і коригувати вогонь. Менш ніж за місяць інженери інтегрували тепловізори в FPV-дрони, і ті почали ефективно полювати на танки навіть у темряві. Таких прикладів багато, і всі вони про одне: коли армія та інженери говорять на спільній мові, цикл "ідея–прототип–впровадження" скорочується до мінімуму . Не дивно, що найбільш результативні бригади ЗСУ зараз мають у своєму складі потужні аеророзвідки, де кожен дрон – це частина єдиного механізму на полі бою.

Співпраця та гнучкість дали нам те, чого не мали раніше: швидкість змін . У 2022-му імпровізовані безпілотники українців стали приємним сюрпризом для ворога, змінивши хід боїв на нашу користь. Але вже у 2023-му росіяни підтягнулися: вони швидко навчилися копіювати наші винаходи та поставили їх на конвеєр тоталітарної промисловості. Простіше кажучи, те, що спочатку було нашою перевагою – дрони, цифрові системи управління вогнем, мобільність – стало доступно і противнику. Це болісний урок: більше не можна сподіватися, що одна інновація виграє війну раз і назавжди. Перевага триватиме лише доти, доки ми тримаємо темп спільного розвитку. І тут наш козир – децентралізована мережа винахідників, приватних компаній і військових, які постійно обмінюються ідеями. Держава починає оформлювати ці процеси в систему , створюючи Координаційні штаби та фонди на кшталт Brave1, які вже надали сотні грантів українським розробникам. У результаті 96% дронів, що нині закуповує українська армія, – власного виробництва. Це не просто імпортозаміщення, а зміна парадигми: інженер-виробник в Україні став фігурою не менш важливою, ніж командир на полі бою.

Нові виклики: до чого готуватися завтра

Технологічна гонка триває, і нам не можна зупинятися. Наступний етап – це автономність та штучний інтелект у військових технологіях. Вже зараз експерти прогнозують перехід українських БПЛА до більшої автономності в управлінні. Ставка робиться і на збільшення дальності та потужності . Важливо, що для цього у нас є всі компетенції: українські інженери здатні зробити хоч космічний корабель – потрібне лише відповідне замовлення та підтримка держави.

Крім наступального потенціалу, зростає значення технологій захисту . Противник теж переймає досвід і вже активно полює на наших операторів дронів, використовуючи засоби радіоелектронної розвідки, щоб виявити місце запуску. Тому ми впроваджуємо нові методи: керування дронами "з відривом", вузьконаправлені антени, постійне релокування пультів. В найближчі місяці варто очікувати появи ще складніших систем маскування зв’язку і навіть повністю роботизованих платформ , які зможуть автономно воювати, залишаючи людину осторонь небезпеки.

Висновки

Сьогодення нас багато чого навчило. Ключовий урок – війна стала війною технологій, і переможе в ній той, хто побудує ефективнішу синергію між винахідниками та воїнами. Українські військові щодня вдосконалюють навички, а інженери безперервно підлаштовують свої розробки під потреби фронту – ця еволюція стала нашою відповіддю на виклики війни. Завдяки тісній співпраці армії, підприємців та волонтерів ми створюємо не просто окремі зразки зброї, а цілу екосистему взаємопов’язаних технологій . Україна вже зробила величезний крок від імпорту чужих рішень до власних високотехнічних проривів. І головне – ми не зупиняємося. Кожен день, поки триває боротьба, ми шукаємо нові шляхи стати сильнішими. В цій здатності до змін – запорука нашої майбутньої перемоги.

Владлен Нікітін