Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Сергія Глиненка.

4 березня 2022 року після виконання бойового завдання з вогневого ураження противника вертоліт Мі-8 разом з екіпажем, у складі якого перебував старший лейтенант Глиненко Сергій Анатолійович, був збитий ворожими ракетами в районі с. Велика Новосілка Волноваського району Донецької області, екіпаж загинув. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на петицію на сайті президента України. 

Сергій народився 29 серпня 1997 року у місті Очаків Миколаївської області, в сім’ї військових льотчиків. Змалечку захоплювався авіацією та зростав з любов’ю до рідної землі. У 2019 році, здобувши освіту в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, став на захист Батьківщини у складі військової частини А1604. Виконував бойові завдання із захисту територіальної цілісності України та відсічі збройної агресії РФ у зоні проведення ООС, за що був нагороджений відзнакою Командувача обʼєднаних сил «Козацький хрест» ІІ ступеня.

З першого дня повномасштабної війни Сергій Глиненко брав безпосередню участь у запеклих боях у Донецькій, Луганській та Запорізькій областях. Загалом з 24 лютого по 04 березня 2022 року екіпаж Глиненка здійснив 11 бойових вильотів та два вильоти на аеромедичну евакуацію поранених захисників міста Маріуполь.

4 березня 2022 року після виконання бойового завдання з вогневого ураження противника вертоліт Мі-8 разом з екіпажем, у складі якого перебував старший лейтенант Глиненко Сергій Анатолійович, був збитий ворожими ракетами в районі села Велика Новосілка Волноваського району Донецької області. Екіпаж загинув.

Посмертно військовому льотчику присвоєно звання «капітан» та нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

«Сергій любив свою сімʼю, авіацію, небо, і найголовніше, він був справжнім патріотом своєї Батьківщини. Вірив, що його донечка та майбутнє покоління українців буде жити у вільній, незалежній та квітучій Україні. Мужність, рішучість, принциповість та героїзм Сергія є прикладом для наслідування», – розповіла дружина захисника Наталія Глиненко. 

Життя між коханням та армією

Сергія та Наталію познайомив спільний друг, і ця зустріч, яка сталася навесні 2019 року в коридорах Харківського національного університету Повітряних Сил, стала початком історії кохання.

Як розповіла Наталія, їхнє перше побачення було далеким від романтичних фільмів, але сповнене щирості. Довгі розмови швидко переросли у глибоке взаєморозуміння. Сергій був стриманим, але його очі випромінювали таку теплоту, що Наталя беззастережно довірилася йому. Вона відчула, що він – саме той, кого вона шукала. Уже за кілька місяців після знайомства вони познайомили свої родини, і це було швидке, але цілком усвідомлене рішення. У Сергія був випуск, і він поїхав служити, а Наталя залишилася в Харкові, щоб закінчити навчання. Вони спілкувалися щодня, долаючи відстань, і кожна зустріч була для них справжнім святом.

Наталя, яка сама походить з родини військових, розуміла всі виклики їхнього майбутнього. Вона знала, що життя з військовим – це постійне очікування. «Мене це не лякало. Навпаки, я розуміла, що він вартий того, щоб чекати», – згадує вона. Сергій, за її словами, був людиною з сильним внутрішнім стрижнем, мав чудове почуття гумору, завжди був душею компанії і ніколи не давав приводу в ньому сумніватися.

Історія родини Наталі тісно пов’язана з армією. Її батько був прапорщиком, брав участь у миротворчих операціях, а старший брат, Павло Дацюк, пішов його слідами. Вони були для Наталі прикладом і гордістю. Але у 2019 році їхню родину спіткало страшне горе: спершу помер батько, а за місяць, 29 травня, під час навчально-тренувального польоту загинув її брат Павло, екіпаж гелікоптера Мі-8 розбився. Ця трагедія не зламала Наталю, а навпаки – зміцнила її у намірі продовжити справу рідних. У той важкий період найбільшою її підтримкою став Сергій. «Саме тоді я усвідомила, наскільки він насправді особливий», – каже Наталя.

Сергій поспішав жити. Ця риса проявилася і в його освідченні. У 2020 році він зробив пропозицію, а вже влітку вони одружилися.

Молоде подружжя мріяло про велику родину, хотіли бути молодими батьками, щоб встигнути показати дитині світ. Сергій, як і його батько, обожнював небо, і ще з підліткового віку займався парашутним спортом. Він цілеспрямовано обрав армійську авіацію, а Наталя згодом також доєдналася до тієї ж бригади. Вони були поруч 24/7, ділилися думками та переживаннями, і Сергій завжди просив її молитися за нього, називаючи її «своїм ангеликом».

24 лютого 2022 року: початок іншого життя

З 18 січня 2022 року Сергій був у відрядженні на сході. Він дуже не хотів залишати вагітну дружину, але як відповідальний військовий, не міг підвести свій екіпаж. 24 лютого розпочалася повномасштабна війна. Наталя опинилася в окупації, а Сергій – у найгарячіших точках. Він постійно знаходив можливість зателефонувати, щоб сказати «я живий» і заспокоїти її. Його спокійний голос був для неї єдиним прихистком.

Останній дзвінок був 4 березня 2022 року, у день народження мами Наталі. Сергій пообіцяв зателефонувати пізніше і попросив молитися за нього. Потім настала тиша, яка виявилася страшною. Борт, на якому він перебував, був збитий ворожими ракетами в районі села Велика Новосілка на Донеччині. Екіпаж загинув. Тіло Сергія вдалося забрати лише через тиждень.

«Він хотів би, щоб я жила»

Їхня донька Ангеліна ніколи не бачила тата, але щоранку розповідає мамі, що він їй снився. «Кожен ранок вона розповідає про те, як її цілував татусь», – ділиться Наталя. Донечка успадкувала його характер, і це дає Наталі сили жити. Вона досі мріє повернутися на службу, бо знає, що саме цього хотів би Сергій.

«Я щоранку прокидаюся і думаю, що він би хотів, щоб я жила. Не існувала, не страждала мовчки, а саме – жила», – каже Наталя. Вона продовжує бачити його знаки, відчуває його присутність і щодня переглядає альбом, в якому зберігаються їхні спільні спогади. Його усмішка, його підтримка – це те, що допомагає їй рухатися далі.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.