Сподіватися навіть у безнадійних обставинах. Чого Україну вчить історія США

Кілька місяців тому подивився міні-серіал «Франклін» про дипломатичну місію одного з батьків-засновників США у Франції, метою якої було залучити цю велику європейську монархію на бік молодої заокеанської республіки у війні проти Великобританії – супердержави тогочасної світової політики.
Британія – у фазі зростання своєї могутності. Франція – топиться в болоті очевидної кризи монархії. Військо американських колоністів зазнає одну поразку за іншою. Сваритися з Британією заради нової незрозумілої республіки за океаном? У Франції мало хто навіть думає про це.
Франклін, якого Конгрес вислав у подорож з майже нездійсненною місією, має безліч супротивників. І це не лише британці, які навіть поруч з ним мають власного агента. Це не лише французькі придворні, які не хочуть і не можуть пояснити недалекоглядному Людовіку, чого треба від Франції тим Сполученим Штатам. Це також і численні недруги в самій Америці, які вважають, що можуть краще за Франкліна вести дипломатію та знають краще, як добитися результату.
Нині, через 250 років після всього, історія становлення США як держави здається романтично-красивою: «Ми, НАРОД» у прагненні свободи повстали проти тиранії та героїчно перемогли, збудувавши на землі свобідних дім для хоробрих. Але правда історії значно складніша.
Перед перемогою над британцями США здавалися стороною, яка з очевидністю програЄ, і невдовзі прогрАє. Слабка армія, відсутність внутрішньої єдності та численна партія лоялістів до британської корони в самих колоніях, відсутність надійних та потужних союзників, незрозумілість самої перспективи експерименту з творенням держави нового виду.
І навіть перемога революції не принесла остаточного утвердження: Гімн США, який славить Зоряно-полосатий прапор, що попри вибухи ракет височить над землею вільних і домом хоробрих, насправді є спогадом про вже іншу війну з британцями, під час якої навіть нова столиця США була окупована, а Білий дім - спалений.
Тож реальна історія боротьби за свободу проти тиранії є значно менш красивою і не такою однозначною, як те, до чого звикли зараз, через 250 років після подій.
Але що залишається незмінним, так це те, що прагнення свободи і протидія тиранії все одно досягають успіху. Якими б сильними не здавалися тирани, але їхні перемоги – тимчасові. Неправда не може панувати навічно. Навіть царство антихриста, про яке пророкує Іоан Богослов, оповідаючи про кінець історії цього світу, буде панувати лише три з половиною роки. І потім зазнАє поразки.
Тож як колись Франклін боровся і зберігав надію навіть тоді, коли для цього вже не було жодних підстав, так слід діяти і тепер.
Знову і знову спонукати союзників до реальної допомоги.
Не боятися сильних тиранів, якими б непереможними вони не здавалися в цей момент.
Захищати свою землю, свій народ, їхню гідність та свободу - попри все і проти всіх супротивників.
«Contra spem spero!» Сподіватися – навіть у безнадійних обставинах.
І робити сьогодні те, що можеш, у обставинах, які є зараз. Знаючи, що навіть коли сьогодні твоя перемога здається примарною – завтра на неї вже будуть дивитися, як на єдино можливий підсумок боротьби.
Останні новини
