Путін, запросивши Сі в гаранти угоди по Україні, де-факто, говорить, що Росія не може один на один боротися з США (зрештою, як з Китаєм. А тому змушена грати в подвійну гру між Китаєм та США. Її головний козир – географія, бо саме в неї 100% ПМШ.

Росія, де-факто визнала, що вона не може навіть теоретично бути полюсом світу. Бути наодинці з Китаєм Путін боїться. Стати "другом" США боїться через внутрішню політику. Він хоче балансувати. Зрив угоди з Трампом означає повне скочування в політичну залежність від Пекіна.

Китай влаштовує пропозиція бути гарантом, але вона точно не по душі Трампу. І я не впевнений, що щось подібне говорилося на зустрічі Путін-Трамп.

Європа хоче, щоб нинішній статус-кво залишався незмінним. Але це неможливо. Баланс, утворений після Овального кабінету, як максимум, можна поновити на пару місяців. Але це не створює передумови для результативних переговорів в зрозумілій перспективі.

Україна мислить категорією виборів. Зверніть увагу, як акуратно коментують українські політики цю ситуацію, якщо взагалі коментують.. Це, в свою чергу, породжує іншу проблему: відсутність діалогу всередині породжує відсутність монолітної позиції українського політикуму на зовнішньому полі.

В світі не існує сили, яка б хотіла розвалу Росії зараз. Ми мислимо тільки цією міфічною сьогодні категорією. І ця оптика явно деформує наші уявлення про сьогоднішнє і майбутнє.

Головна наша проблема – ми не маємо відповіді на питання, а що робити, якщо Трамп не дасть дозвіл на продаж зброї в разі провалу переговорів.

Виходячи з вище сказаного, нам варто було б зрозуміти нарешті одну просту річ: ми маємо мати своє лоббі в Вашингтоні. Про це говориться вже невідомо скільки років. Але нічого не робиться. Зрештою, у нас навіть загальмовано процес призначення посла.

Преса в США зараз явно настроєна проти цієї угоди і саме тому Трампу потрібен бліц-криг. Політикум в Штатах, між іншим, переважно мовчить. Проте, як би це дивно не звучало, але до понеділка ще доволі багато часу.