Еспресо публікує цей аналітичний матеріал з дозволу Громадянської мережі ОПОРА, авторка:  Анастасія Романюк, аналітикиня мережі.З часом цей показник лише зростатиме за рахунок скорочення народжуваності та продовження міграції — наприклад, після чергових російських масових атак, унаслідок виїзду випускників шкіл, зокрема хлопців, і загалом людей, які залишають країну з різних причин — особистих, медичних, професійних тощо. Берлін, фото: Getty ImagesТакі масштаби міграції мають негативні наслідки для української обороноздатності, економічної ситуації й ринку праці. Соцопитування свідчать, що допоки хоча б на більшості територій України не відновиться безпека, ці демографічні втрати лишатимуться нашою дійсністю. Це створює інші виклики — формування інклюзивного наративу про те, хто такі "ми", та необхідність підтримувати взаємну солідарність і соціально-політичну активність українців незалежно від місця перебування. Анастасія Романюк, аналітикиня Громадянської мережі ОПОРА ОПОРА багато працює з українськими громадами за кордоном, тож ми часто чуємо, як важко буває "включати" нових людей у життя спільноти. Попри розбудовані й інколи досить інституціоналізовані спільноти діаспори, багато вимушених мігрантів обирають не долучатися до їхньої діяльності. В цьому матеріалі ми ділимося нашими інсайтами про те, що стимулює українців за кордоном лишатися активними в українському соціально-політичному полі. Інсайтами, які стануть у пригоді не лише для діаспорних організацій, а й для організацій, бізнесів і діячів всередині України, які прагнуть активніше долучати українців за кордоном до своєї роботи."Тебе ніхто не зрозуміє так, як свої, які все це пройшли"Як показує дослідження ОПОРИ, вимушені мігранти, потрапивши в безпечні умови мирного закордоння, стикаються з численними викликами адаптації: необхідністю шукати житло і роботу, вивчати мову, вчитися взаємодіяти з людьми з кардинально іншим соціальним і культурним досвідом, шукати коло спілкування й загалом вибудовувати побут на новому місці. Забезпечення базових потреб є викликом для українців по обидва боки кордону, однак для багатьох мігрантів це завдання з двома зірочками. Додаткових умов безліч: чи актуальна професійна експертиза людини для іншої країни, чи достатньо добре вона знає мову, щоб знайти роботу, чи визнається її освіта, чи має вона дітей, які ще не лишаються вдома самі, чи є необхідність піклуватися про хворих або літніх родичів, які виїхали разом з нею. Здавалося б, серед вихору буденних проблем лишається мінімум простору для, наприклад, мітингів і демонстрацій, зустрічей із місцевими політиками чи ліпленням вареників для місцевого благодійного ярмарку. І все ж учасники фасилітованих діалогів, які ОПОРА проводила у Великій Британії, наголошували, що участь у житті української громади в новій країні стала для них важливим підтримуючим досвідом.фото: Лондон Для покращення ментального здоровʼя, коли ти бачиш, як ти долучаєшся і намагаєшся щось змінити. Спілкуючись із однодумцями, починаєш себе краще почувати. МанчестерОсобливо сильно це відчувають ті, хто зазнали більш травматичного досвіду війни — виїжджали з окупації, втратили майно чи близьких внаслідок російської агресії, були свідками чи постраждалими від воєнних злочинів. Так, наприклад, одна з учасниць діалогу в Манчестері згадувала, що для неї була помічною участь у тематичній групі жінок, які пережили такий самий досвід, як і вона.Нас єднає спільне горе і спільний пережитий досвід. Дорога, яку ми пройшли. Тебе ніхто не зрозуміє так, як свої, які все це пройшли. Щоб було більше розуміння  — це не потрібно. Це навіть фільмом не можна передати, вони його сприймають як мультик, як картинку. Українці розуміють, а іноземці — ні. Вони не бачили цього, як ми, — вийшли з будинку, і три поверхи злетіло. Навіть подорож в поїзді 30 годин, стоячи. МанчестерБагато учасників зазначали, що участь у житті місцевих українських організацій допомагала їм адаптуватися до закордоння. Вони ділилися, що хоча британці переважно приязно й тепло приймали українських біженців, спілкуватися з ними все ж було складно через нерозуміння війни. Так, наприклад, одна з учасниць зазначала, що дуже багато працювала з психологом, щоб перестати згадувати свій травматичний досвід, бо інакше не могла спати вночі. А зі своїми можна таких речей не пояснювати.Як я можу розказати, що в нас місяць дівчата і жінки сиділи в погребах, не виходили? Нас хлопці не випускали на вулицю. Як можна комусь розказати про Бучу?Манчестер"Невже все було дарма?"Перебуваючи в іншомовному середовищі й контакті з чужою культурою, учасники відчули підвищену потребу зберегти ідентичність — свою і своїх дітей. В умовах фізичної загрози збереження державності учасники фокус-груп наголошували, що для них важливо сформувати і зберегти відчуття українськості в своїх дітях, хоч би де вони перебували. Не всі учасники переконані, що ці діти повернуться в Україну в майбутньому — адже це буде їхнє власне рішення, коли вони виростуть, — однак принаймні вони будуть "обличчям України" за кордоном і долучаться до націєтворчих процесів. Також деякі учасники згадували, що люблять відвідувати українські центри, щоб мати можливість поспілкуватися з кимось українською мовою. Для релігійних учасників важлива можливість відвідувати українськомовні богослужіння в церквах.Для ідентичності треба врятувати дітей, щоб вони могли врятувати народ. ПрестонФото: Getty Images Деякі учасники підкреслювали, що для них має значення історичний досвід становлення української державності, до якого вони почуваються причетними.  Наприклад, учасниця діалогу в Ліверпулі наголошувала, що за свої 30 років брала участь у Революції Гідності й активно волонтерила ще на початку війни, тому не може дистанціюватися від подій в Україні, навіть перебуваючи на відстані. Про Майдан учасники діалогу в Престоні згадували як про місце, де вони могли вільно висловлюватися і проявляти себе в колі однодумців, які їх приймали й не засуджували. А учасники з Манчестера активно обговорювали проблему незворотності покарання – адже якщо постраждалі від російської збройної агресії просто виїдуть та асимілюються в приймаючій країні, "зло не буде покаране і буде постійно повертатися".Про це потрібно говорити й не забувати. Бо якщо зло буде не покаране, воно буде повертатися. Ми повинні все фіксувати та показувати. Якщо ми не будемо цього робити, все буде забуто. Історія — як спіраль. МанчестерУчасники, більш впевнені у своїх планах повернутися в Україну, як тільки покращиться безпекова ситуація, вбачають у своїй активності за кордоном запоруку "мʼякшого" досвіду повернення у майбутньому. Понад те, деякі з них уже відчувають, що набутий ними за кордоном досвід може бути корисний для розбудови та покращення різних процесів в Україні.Аби, коли ми повернулись додому, ми могли легенько і комфортно повернутись до суспільно-політичного життя України.  ПрестонМи вже можемо ділитися досвідом, інсайтами, навіть перебуваючи тут. Щоб ми мали цей звʼязок, щоб ми спрацьовували як запобіжник проти рішень, які можуть бути негативними для нас.  Престон"Ми хочемо, щоб нас почули"Багато учасників зазначали, що мали непорозуміння й навіть конфлікти з друзями, знайомими чи родичами через те, що вони поїхали. Учасники наголошували на відчутті, що їхній досвід — невидимий для українців в Україні. Активність в українських спільнотах для них також є способом проявитися, показати свою небайдужість і підтримку співвітчизників у складних умовах. Особливо важливою є ця активність для тих, хто все ж розглядає повернення в Україну на певному етапі свого життя чи життя своїх дітей — для них розвиток українського суспільства є важливим елементом власного майбутнього.Я буду успішною, якщо буду жити в успішній країні. Я себе не почуваю щасливою і успішною, коли навколо всім погано. Мені успішно і щасливо — коли навколо всім добре, коли всі навколо почуваються щасливо і добре. Успішна я = успішна Україна. ЛіверпульНерідко сам факт виїзду спричиняє певну напругу навіть між близькими людьми, а тому участь в акціях, благодійні збори на ЗСУ й адвокаційні заходи про Україну є для учасників способом долучитися до боротьби за те, щоб страждання їхніх близьких швидше припинилися.Щоб українські медіа могли розповідати, що роблять українці за кордоном. Щоб ті українці теж розуміли, що ми дбаємо про них. Щоб це централізовано і не було суджень, як відбувається життя українців за кордоном, тільки зі сторінок соцмереж. Престон[Після повернення] ми станемо мішенями для болю людей, які там [в Україні]. Люди виживають, їм не до суспільно-політичного життя. ПрестонТоді, коли більшість українців долучені до спільної справи, українці за кордоном не хочуть лишатися осторонь. Для деяких учасників це транскордонне відчуття спільності також допомагало справлятися з власним горем — втратою близьких, дому чи звичного життя, яким воно було до війни.Те, що ми знаходимось тут, не означає, що ми нічого не робимо. Територіальна приналежність не є визначальною.  ПрестонМи теж розуміємо біль, ми не залишаємось осторонь. Ми хочемо, щоб нас долучали. Хочемо, щоб акцентували на спільному, а не на тому, що розʼєднує.  ПрестонЗамість висновківІдентичність — це багатошарове явище, що повсякчас змінюється: через практики солідарності, пам’яті, взаємодопомоги, обговорень, вуличних акцій і навіть через внутрішні міркування про те, чи є в мене досі право називатися "нашими". І українці за кордоном — повноцінні субʼєкти її формування. Кожен і кожна, хто й надалі ототожнює себе з українською спільнотою, долучається до того, ким ми є як нація, своєю повсякденною участю — чи то в місцевому українському центрі, чи в благодійному зборі, чи навіть говорячи зі своїми дітьми українською мовою. Різні, зі своїми сумнівами, болями, надіями й мріями. Різними шляхами українська держава виводить на порядок денний формування ідентичності — у сфері освіти, розробляючи політику національної памʼяті, впроваджуючи інститут уповноваженого із захисту державної мови тощо. Водночас формування транскордонної, глобальної спільноти українців все ще лишається новим викликом через брак інструментів залучення та діалогу з українськими громадами за кордоном у такому масштабі. Визнати діаспору як суб’єкта політичного і громадського життя означає не лише дати їй слово й уважно його вислухати, а й створити механізми участі. Забезпечення можливість реалізувати виборчі права, мати доступ до публічних послуг і сервісів, процесів формування й реалізації політик, залучення до економічного життя, залучення їхнього досвіду до українського ринку праці — все це має бути не жестом ввічливості, а логічним кроком у формуванні зрілої, відкритої, партисипативної демократії. В умовах війни ми зобовʼязані боротися за забезпечення реалізації прав українців усюди — на "нулі", за кордоном, в окупації чи депортації.