Сергій Лавров — головний російський дипломат і один зі стовпів режиму путінізму дав варте уваги інтерв’ю російському пропагандистському каналу "Россия 24". Там він сказав, що його державне утворення ніколи не ставило собі за мету захоплення Криму, Донбасу чи окупованих земель Півдня."Ми ніколи не вели мови про те, що нам просто треба захопити якісь території. Ні Крим, ні Донбас, ні Новоросія як території ніколи не були нашою метою. Нашою метою було захистити людей, "русскіх" людей", — сказав один із головних діячів Кремля.Варто сприймати це як розширення особистого прохання Путіна до Дональда Трампа на Алясці — нагнути Україну, аби та погодилась на офіційний статус російської мови та збереження позицій РПЦ в Україні. І те, й інше є головними мацаками "русского міра" та справді дієвим інструментом виплавки мізків на типову амебу без коренів та ідентичності.Для людей, які не думають головою, — треба просто піти на маленькі жертви. Тут в хід ідуть і агресивні атаки на "мовнюків, які заважають любителям жити своє одне-єдине життя", і залякування повторити долю відомої філологині Ірини Фаріон. І просто дешеві спекуляції про російськомовних воїнів в окопах зі взятими зі стелі цифрами, що не мають жодного стосунку до соціології. У реальних норах на передовій всі давно користуються або мовою, або суржиком — інакше можна і дружній вогонь отримати.Далі є дуже важливий контраргумент для них, хто прикриває власні лінощі та автентичність малороса торсом умовного військовослужбовця — йому точно є чим займатись на фронті. А от коли тиловик із заміського пляжного клубу, а то й і з Дубаї таке пише, — виникають питання. Так само легко спростувати тезу, з якою останнім часом бігають любителі "буду говорить, как удобно", про те, що захист російської буцімто записаний в Конституції, бо є у нас така нацменшина.Читайте також: Вливайся в "русскій мір". Що не так з українцями на російськомовних концертах у ВаршавіТут я витягну дуже важливий офіційний коментар-роз’яснення колишньої віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та одеситки Ольги Стефанішиної. Вона згадала свою розмову з колишнім послом ЄС в Україні Матті Маасікасом, за словами якого РФ багато років використовувала в Естонії методичку про "російську національну меншину". "Але в усій цій великій історії є великий лайфгак: в Україні немає російської меншини, її не існує. Немає жодної юридично оформленої спільноти, яка ідентифікує себе як російська меншина. Є громадяни України, які розмовляють російською мовою", — сказала Стефанішина.Тому можна сміливо сказати, що вимога російської мови як офіційної, питання вседозволеності для російської церкви — це політичні питання. Це пряме втручання держави-агресора у наші справи внутрішні, яке має на меті зламати будь-який опір у майбутньому. Щобільше — в нас уже було дві хвилі масштабного зросійщення, коли іріни дубцови та сєргєї сосєдови з сірьогами визначали, буде Монатік знаменитістю чи ні на наших талант-шоу. Так само звання народних артистів України отримували Філіп Кіркоров та Ніколай Басков. І чи зупинило війну це багаторічне розмивання культурних кордонів? Ні. Згадані типи побігли підтримувати повномасштабне вторгнення та розважати "наших мальчиков с СВО" по шпиталях. Так само гидко згадувати наших дів Таїсію Повалій, Анну Асті чи Ані Лорак, які навіть не писнули у час, коли Росія вбиває жінок у пологових, у власних спальнях і цілими родинами з дітьми в обіймах. Це добрий приклад, як "удобниє" рублі стають вищими за елементарну людську гідність. Тож варто констатувати, що лакшері-умови для російської мови та зелене світло для РПЦ — несуть для нашого суверенітету набагато більше загроз, ніж умовний Бахмут та Мелітополь в тимчасовій глухій окупації. Адже історія знає чимало прикладів, коли території повертались, головне, аби їх було кому повертати. Читайте також: Новинський у Такера намагався зірвати підтримку українців простими американцямиЯкщо ж українці надалі будуть малоросами, які слухатимуть рускій реп, дивитимуться серіал "Свати" та стоятимуть у чергах на концерти чи то Макса Коржа, чи то Басти — то російські війська продовжать захищати "російськомовних". А захищати власну ідентичність серед нас уже буде нікому. У сучасному світі ти можеш бути ким завгодно за походженням і кольором шкіри. Головне — як ти себе маркуєш. І тут визначальним фактором приналежності до політичної нації є мова і культура. Тому українська нація може пережити тимчасову втрату доступу до певних територій, утім не факт, що вигребе третю хвилю зросійщення. Для тих, хто може увірувати, що поступки в питаннях мови допоможуть зупинити війну. Я памʼятаю спічі Зеленського про те, що "нет никакой разницы на каком языке". Пригадую, як у період 2019-2020 українофоби з фракції "Слуга народу" — Бужанський, Дубінський, Брагар та Гетьманцев постійно атакували закон про мову, намагались зволікати з ухваленням норм у законі про україномовні школи. Такий ноунейм-красунчик як Георгій Мазурашу у квітні 2023 року, в розпал підготовки до контрнаступу пропонував скасувати закон про обов'язковість української мови у сфері обслуговування. Те ж було і з церквою. На зорі президентства Зеленського на Банковій серед заступників глави Офісу був Сергій Трофімов. Він досить активно гальмував процес переходів парафій із Московського патріархату до ПЦУ. А ще бігав у рясах прислужником Онуфрія. Тому цілком резонне питання — як ці прогинання перед всім російським від чинної влади допомогло відвернути повномасштабне вторгнення? Скоріше навпаки — з такою політикою Росія досить впевнено переконала західний світ, що українська державність чисто символічна й українські господині уже одягли пластикові віночки, аби варити холодець "освободітєлям". Виконання подібних політичних вимог — це повернення кодла Мураєва, це ренесанс карʼєри Юрія Бойка і шалена популярність персонажів на кшталт Анни Алхім та Кієвстонера — людей, яким фіолетово де і як. Аби на карту регулярно нафтові гроші капали. Згода на подібні політичні вимоги достатньо швидко перекроює державу і суспільство так, що суверенітет просто розмивається і зникає назавжди.Тоді Росія справді може зекономити на війні та "Орєшніку", яким регулярно погрожує Києву. Самі себе убʼємо і станемо Малоросією з такими ж лідерами — без коренів, роду і племені. Спеціально для ЕспресоПро авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.