Великий перемовний трек увиразнився під час перемовин на Алясці, потім була надзвичайно потужна зустріч в Овальному кабінеті. Чи справді є перспективи, що вдасться змусити Путіна сісти за стіл переговорів?Я вважаю, що багато хто занадто переоцінює події. На мою думку, те, що сталося на Алясці, полягало в тому, що Путіну вдалося знову повернути Трампа під свій вплив. Цей вплив, уявна дружба, яку Трамп так любить підкреслювати, був ослаблений піврічними невдалими спробами Трампа домогтися припинення вогню. Втім на Алясці Путін, з його точки зору, зміг відновити ситуацію на свою користь.Що стосується зустрічей у понеділок, я думаю, що європейці та Зеленський змогли певною мірою нейтралізувати цей вплив. Безумовно, картинка виглядала значно краще для України, але важливо пам’ятати, що за всією зовнішньою оболонкою стоїть зміст.Наскільки я можу судити, Росія не зробила жодних поступок і не продемонструвала реальної готовності вступати у серйозні переговори, спрямовані на досягнення миру. І це попри всю дружність, яку демонстрували у Вашингтоні.Президент Франції Емманюель Макрон на днях опублікував твіт, який був значно песимістичнішим. Він зазначив, що не бачить зацікавленості Путіна в мирі та намагався знизити очікування.Ви бачите перспективи проведення спочатку двосторонньої зустрічі, потім тристоронньої? Зокрема, йдеться і про зустріч між президентом Трампом, президентом Зеленським та Путіним. Загалом це можливо? Як подібні речі в реальності починають формуватися?Це підтверджує думку, що надто багато уваги приділяють зовнішньому ефекту. Останні події свідчать про ймовірність двосторонньої зустрічі між Путіним і Зеленським, після якої може відбутися ще одна – вже за участю Трампа. На мою думку, двостороння зустріч двох лідерів, безпосередньо залучених у конфлікт, навряд чи буде драматичною. Не буде ані криків, ані демонстративних виходів. Путін, швидше за все, виголосить тривалу лекцію про своє бачення російської історії, а Зеленський викладе свою позицію.Розмова триватиме годинами, і жодна зі сторін не піде на поступки. Та й чому вони мали б це робити? Потім, можливо, відбудеться тристороння зустріч, але замисліться над наслідками. Три тижні йдуть на підготовку двосторонніх переговорів – і жодного результату. Ще три тижні витрачають на підготовку тристоронніх – і знову жодних зрушень. І так далі. Саме так Путін прагне вести переговори. З кожним днем упевненості в тому, що Україна матиме достатньо ресурсів для успішного продовження війни, з його точки зору, стає все менше. Тому потрібно зосередитися на тому, що справді має значення.Повертаючись до зустрічі у понеділок, канцлер Німеччини Мерц після її завершення підтвердив, що питання обміну територіями чи землями, як би це не назвати, не піднімалося. Чи означає це, що воно не важливе? Ні, це свідчить лише про те, що воно настільки складне, що учасники просто не наважилися його зачепити. Замість цього вони звернулися до значно більш розмитої теми – гарантій безпеки, адже там, на їхню думку, легше було досягти згоди. Однак це не дає відповіді на головне питання: що буде з територіальним поділом?Основна проблема в тому, що Путін по-своєму інтерпретує власні слова, Віткофф також по-своєму інтерпретує те, що почув від Путіна, і в Дональда Трампа власна інтерпретація стосовно позиції Кремля – він вважає, що є дві сторони, які готові домовлятися. Однак ми бачимо основну путінську вимогу – капітуляцію і криптокапітуляцію України як суверенної держави. І в нас є своя позиція, і ми по-своєму інтерпретуємо слова про досягнення сталого миру. Подібні несумісні речі взагалі можна якось узгодити на папері?Так, я переконаний, що позиції Росії та України залишаються діаметрально протилежними. Для України це екзистенційне питання – боротьба за свободу та незалежність. Для Кремля ж головною метою є повернення України до складу так званої "російської імперії".Як я вже зазначав, не видно жодних ознак того, що Путін відмовився від своїх намірів. Зеленський, своєю чергою, намагається демонструвати готовність до компромісу, ймовірно для того, щоб залишатися в конструктивних відносинах із Трампом і не дозволити Путіну виставляти його перешкодою на шляху до миру.Проте можна проводити скільки завгодно зустрічей, і доти, доки не з’являться реальні ознаки прориву у принципових питаннях, вони не матимуть жодного сенсу. Згадаймо, скільки переговорів відбулося щодо так званого рішення про дві держави для двох народів на Близькому Сході за останні 35–40 років. Якби сам факт кількості зустрічей визначав успіх, це питання було б вирішене давно.Тому, на мою думку, небезпечно піддаватися надмірному оптимізму лише через активний дипломатичний рух, який насправді може виявитися всього лиш рухом заради руху.Хто візьме на себе реальну відповідальність, якщо гарантії безпеки і гарантії певних домовленостей почнуть матеріалізовуватися? Не відповідальність на папері – ми знаємо ціну Будапештському меморандуму, і не лише йому, були всеохопні договори про дружбу і мир з РФ, визнання на міжнародному рівні українських суверенних державних кордонів тощо. У теперішній ситуації яка силова компонента могла б бути задіяна задля гарантування нашої безпеки?Я вважаю, що насамперед сторони повинні визначити, яку саме функцію мають виконувати ці сили.Чи йтиметься про традиційний формат миротворців у стилі ООН, уповноважених застосовувати силу лише для власної самооборони, здійснювати моніторинг і звітувати про порушення режиму припинення вогню з боку Росії? Чи ж це буде механізм примусу до миру, уповноважений застосовувати силу для забезпечення дотримання режиму припинення вогню, що потенційно може призвести до прямого військового зіткнення між підрозділами країн-членів НАТО, зокрема Великої Британії та Франції, і Росією?Це має безпосередні наслідки для Трампа і того, що він вкладає у поняття участі США в цих гарантіях безпеки. Уже зараз видно ознаки занепокоєння його політичної бази: “Зачекайте, ми від самого початку були проти присутності американських військ в Україні, а тепер ви кажете, що після трьох із половиною років вони будуть розміщені на українській території, і ми потенційно ризикуємо збройним конфліктом між двома ядерними державами?”Не думаю, що Трамп серйозно продумує ці питання. І природно постає запитання, як він може цього не робити? Ми знаємо, яка мета України, ми знаємо, яка мета Росії, але яка мета самого Трампа? Його амбіція – отримати Нобелівську премію миру. Для нього це означає укласти угоду, незалежно від її умов. Чи буде ця угода вигідною чи невигідною для України, чи матиме вона довгострокову перспективу – для нього не має великого значення. Зрозуміло, що Дональд Трамп може отримати Нобелівську премію миру. І Путін дозволить її йому отримати, а потім станеться якась провокація, за якою стоятимуть люди з Кремля, – і знову може розпочатися гостра фаза війни. Ми знаємо, що військова провокація – це цілком у російському стилі: можна згадати атаку на Грузію у 2008  році або зрив Хасав’юртівських домовленостей і Другу чеченську війну. Наскільки вдасться контролювати Путіна?Є сподівання, що гарантії безпеки та сили безпеки, якою б не була їхня форма, зможуть утримати Росію від нових нападів. Водночас  Міністерство закордонних справ Росії оприлюднило однозначну заяву від своєї речниці: Росія категорично не прийме постійного розміщення сил НАТО в Україні. Це принципове протиріччя – або британські та французькі війська там будуть, або їх не буде.Тому, на мою думку, не варто дозволяти очікуванням випереджати реальність позицій сторін. Простір для прогресу існує, і він міг би бути значним, якби Трамп погодився відновити економічний тиск на Росію через санкції, у тому числі посилити вторинні санкції проти країн, які купують російську нафту та газ. Проте держсекретар Марко Рубіо у неділю заявив, що цього не станеться, адже варто лише знову заговорити про санкції, і Путін вийде з переговорів. А це означатиме, що про Нобелівську премію миру можна забути.Я просив би вас проаналізувати "мову тіл" американського президента під час зустрічі з Путіним. Свого часу мене вразили кадри, коли Дональд Трамп зустрічався з Путіним у Гельсінкі. Ця зустріч була також надзвичайно приємна для Путіна. Те, що ми зараз бачимо, – це наслідок особистої приязні, любові й довіри американського президента чи ми бачимо розгортання загалом великої американської машини, величезного військово-політико-економічного корабля в невідомому напрямку: він немовби готується відшвартуватись від Європи, але питання, куди він попрямує. Це емоційні рішення самого Трампа чи це якась велика командна гра?Трамп сприймає відносини між державами передусім крізь призму власних особистих контактів з іноземними лідерами. Це надмірне спрощення, але саме так він бачить ситуацію. На мою думку, Путіну вдалося відновити у свідомості Трампа відчуття їхньої "дружби".Водночас слід відзначити, що в понеділок у Вашингтоні зустріч між Трампом і Зеленським відбулася доволі успішно, що різко контрастувало з провальною зустріччю 28 лютого в Овальному кабінеті. Отже, в понеділок ми бачили одне становище у відносинах між Зеленським і Трампом, а в п’ятницю – інше між Путіним і Трампом. Важливо, що до наступної п’ятниці обидві ці картини можуть докорінно змінитися.​​Це надзвичайно важливо, та ключове питання – чи Україну не обманять. Чи не станеться казус, як з Афганістаном чи В’єтнамом, коли в певний момент у США І Вашингтоні втомлювалися від підтримки тої чи іншої сторони під час війни. Відповідно, ми б не хотіли опинитися в такій ситуації, особливо якщо нас потім почали б у чомусь звинувачувати. Це справді так, і, на мою думку, цілком виправдано хвилюватися, які рішення Трамп ухвалюватиме в будь-який момент протягом наступних трьох з половиною років свого президентства.З боку його політичної бази вже пролунала критика, що він, мовляв, надто глибоко втручається у питання майбутнього України.Конгрес перебуває на канікулах до початку вересня, тож лише тоді стане зрозуміліше, які настрої панують у політичних колах. Водночас для багатьох неоізоляціоністів, які досі підтримували Трампа, може стати несподіванкою його готовність взяти на себе значно більшу роль у забезпеченні військової безпеки США в Україні. Я б особисто привітав такий крок, але не впевнений, що Трамп серйозно все продумав.Яку ціну Путін хоче отримати насправді? Він розпочав велику, важку, криваву війну, він не досягнув великих успіхів, але певні успіхи в нього є, зокрема йдеться про окуповані наші території.  Для того щоб він вийшов у ціну, він повинен отримати певну плату – чи зняття з Росії санкцій (через економічну ситуацію, можливо, це Путіну вигідно), можливо, він був би готовий розробляти з Трампом поклади в Алясці. Що в реальності хоче отримати Путін?Без сумніву, одним із головних пріоритетів для Путіна, який у Вашингтоні могли обговорювати, а могли й оминути, є скасування всіх санкцій США та ЄС, накладених після повторного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Проте навіть якщо Сполучені Штати пішли б на такий крок, залишилася б значна кількість інших обмежень, запроваджених через попередні дії Росії. Чи наполягатиме Путін на їхньому скасуванні – наразі невідомо. Але ця тема, судячи з усього, не була предметом обговорення на останніх зустрічах західних лідерів.Схоже, що вони відчули певне полегшення від того, що двостороння зустріч між Трампом і Зеленським пройшла без ускладнень, так само як і від низки інших подій. Водночас поява зовнішньої нормальності в поведінці Трампа не означає, що фундаментальна проблема вирішена. Це лише свідчить про те, що наразі вдалося уникнути найгірших сценаріїв.