Типу "я готовий дотримуватись податкового, адміністративного і майже всього кримінального законодавства, не смітити на вулицях, працювати на благо своєї країни, поважати мову і її громадян. Але до моменту, коли мені доведеться брати ризик на себе померти за це". І насправді таких людей не так вже й багато, як ми можемо уявляти. Мовляв, от сміливі всі вже там, залишились лише жалюгідні боягузи. Ні, совісні боягузи – це лише тонка прокладка між совісними сміливцями і величезною кількістю людей, які не відчувають жодних докорів сумління взагалі й мають інший світогляд.Набагато більшою категорією серед українських громадян є люди, котрі не відчувають жодної провини. Жоднісінької. Їх не пройняти ніякими роликами, хай би їх знімав сам Крістофер Нолан з Весом Андерсоном в команді.Це — так званий "глибинний народ". Вони звичайні люди, багато навіть відверто хороших, але вони погано проявлені як громадяни. І повірте, серед них дуже багато сміливців. Просто без того штибу совісті, якої проявлене суспільство і держава зараз очікує від людини. І от прояви їх відваги якраз і видно у тих сутичках з державними органами різного штибу і калібру.Читайте також: Напади на ТЦК: не забуваємо, хто у нас справжній ворогІ проблема якраз у тому, що для них це не проблема. Бо вони просто собі народжені люди із загальнолюдськими цінностями, але без набутих цінностей громадянських. І це якраз робота та обов'язок української держави була 30 років проявляти громадян серед людей. Переводити їх у вищу лігу. Але результати цієї роботи ми бачимо наочно. І то, я навіть сумніваюсь що це заслуга державної політики. Більшість свідомих українських громадян – громадяни-самоучки. Не завдяки, а всупереч. Всупереч байдужості держави до мовної ситуації 30 років, до освіти, до корупції. Але їх не виростити примусово і бус не перетворить людину на громадянина, таких автомобілів ще не винайшли.Не забувайте, держава — це не закон фізики, як гравітація чи закон Ома. І навіть не закон природи, який вже може мати виключення, але все ще діє у більшості випадків безвідмовно. Людина спочатку народжується людиною, а потім вже стає українцем і громадянином. І не навпаки. Тому інстинкт виживання звичайної людини скидатиме їх соціальні нашарування, як лушпиння цибулі, у зворотному порядку до базового. Деякі люди під час виживання навіть перестають бути людьми, дивно очікувати, що всі залишаться громадянами. Особливо якщо навіть ними й не були толком. Держава — це суспільний договір, хай навіть найвищого ґатунку. Але якщо хтось не бажає брати участь у суспільному договорі, або бажає його брати лише в межах свого села — то до всіх приїжджих він ставиться вороже. І піде битись з трубою, на це йому сміливості не бракне, як бачимо. І таких ексцесів все більше і більше.І що взагалі патове — що тут нема вирішення взагалі. Бо ТЦК і поліція не діють від особистого імені, а від імені держави. І коли починаються заклики до держави стріляти у своїх громадян — це вже автоматичний програш у грі. Проблема не має жодного вирішення, але має багато способів ускладнитись ще більше. Такий от "прикол".Читайте також: Напади на ТЦК: Зеленський має захистити військовихІ ще чомусь всі вирішили, що знамените українське вільнолюбство – це якась така раціональна сила, якою можна керувати та направляти у потрібний бік. Зовсім ні, вона безсмислєнна і безпощадна і може набирати отаких от нездорових форм. Історія має безліч підтверджень, що українці здатні миттєво організовуватись у структуру і стрій, але не знає жодного прикладу, коли це тривало достатньо довго. Ми як рій шпаків – злетілись в зграю, розлетілись. Мурмурація, по-орнітологічному. Чомусь всі пам’ятають про козаків, але не пам’ятають гречкосіїв. Ми то, звісно, козацького роду, але не всі. Багато – гречкосійського, колоземельного. Насправді держава все чудово розуміє в цій ситуації, їй до честі й намагається  гасити конфлікти по-тихому. Перевищення повноважень ТЦК-шників йдуть на нескінченні "службові розслідування", а покарання "бунтівників" з народу теж дуже обережні й непублічні, якісь домашні арешти, штрафи чи щось таке. Показове покарання якоїсь сторони автоматично викличе ефект сноуболу. А наша держава не у тому положенні, щоб воювати і з Росією, і з власним народом, який відмовляється у пришвидшеному режимі ставати громадянами.Ми вперлись у скляну стелю як суспільство і вже потріскуємо. Держава то може ще дуже навіть і нічого, міцненька, на щастя. Але люди вже кидають гранатами в поліцейських, а скоро якомусь поліцейському зірве дах і він може вчинити щось абсолютно протизаконне, але приємне для якоїсь частини суспільства. Але дуже неприємне для іншої. І це — ще один розкол. Фіаско, програш.Українське суспільство зараз - як велика порохова бочка. Не варто чиркати коло неї запальничкою.Може, тому наш найбільший фантазер і мрійник у країні – президент – змінив риторику щодо зовнішньої політики й тепер закликає весь світ гуртом всадити Росію за стіл перемовин, щоб це все просто припинилось. І хай наше суспільство хоч і вже доволі сильно потріскане, але все ще ціле – таким і залишиться. Бо держава – це політична надбудова над народом. Фактично, каркас, котрий надає зграї людей на якійсь території політичної осмисленості нації. А чого варта порожня шкаралупа від яйця, з якої вже не вилупиться курча.ДжерелоПро автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогерРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.