Що ж, в такому випадку, якщо бути послідовними, то Польща мусить заборонити і свій прапор. Варшава — така ж розпалювачка Другої світової війни, як і Берлін та Москва. Просто, Варшава та Берлін станцювали свій танок на рік раніше, ніж Гітлер та Сталін, які згодом втанцювали Польщу в підлогу. Але саме те, що зробив криптофашистський уряд у Варшаві 1938 року — відкрило браму світовій бійні, коли лишався останній шанс зупинити її. І мова не просто про окупацію Заолжя, яке здійснили поляки за мовчазної згоди Гітлера. Так, багато поляків тоді так само зневажали Чехословаччину, як зараз Україну. Вважали її штучно скроєною країною, ненавиділи чеську демократію. І невеличкий шматок за річкою Олжа, в Тешинській Сілезії, який століттями не могли поділити між собою дві нації, чимось нагадував Львів та Галичину, які досі печуть польським неофашистам імені Дмовського — антисеміта та прихильника зближення з Росією, окупації Литви та насильницькому спольщенню українців. Лише, з польсько-чеським Заолжям союзники з Антанти зробили те, що не дозволили українсько-польській Галичині. Його розділили на чеську та польську частини, більшу передали Чехословаччині. Але, спершу, саме завдяки українцям, які 1 листопада 1918 року підняли повстання у Львові, чехи змогли утримати Заолжя, де вже точилися бої між ними та поляками, у своїх руках. Поляки не забули цього. І тому не просто скористалися моментом та окупували Заолжя в той час, як Гітлер забирав Судети. Вони зробили це вже після того, як президент Бенеш погодився віддати їм цей край, аби зберегти нейтралітет Польщі. І саме тому зламали всі плани чеських генералів та політиків з порятування, хай й обкраяної, Чехословаччини. Тому що цей план передбачав не віддавати Судети добровільно, під тиском Чемберлена, а таки дати бій німцям. Генерали та політики розуміли, що це буде нетривалий бій — до трьох тижнів. Тому що Судети вже палали в гібридній війні, бойовики партії Генлейна атакували поліційні відділки, вбивали чеських функціонерів, захоплювали банки та пошти. Читайте також: Чому поляки так люблять угорців?Дуже часто це робили переодягнені есесівці; кордону з Райхом, де-факто, не існувало. Тому потужні прикордонні укріплення були на папері, цілі міста та райони горіли в вогні заколотів, єдина лінія була порушена. А далі була рівнина. Як в нас між Слов'янськом/Краматорськом, які Путін вимагає віддати добровільно, до самого Дніпра. Тому навіть розглядався варіант не битися за Прагу, але це було б політично неправильно. Але вже після програної битви за столицю уряд та президент мали евакуюватися до Словаччини. Ще до кінця Мюнхенської змови міністри отримали вказівку шукати собі офіси. Туди ж мала відступити армія — максимально збережена для майбутньої боротьби. Вгризшись в гори зробити це було реально. Зі словацькими націоналістами було досягнуто згоди про автономію. А ось далі вже починається якбитологія, яку так не люблять професійні історики, але її полісценарність дуже часто може навчити прийдешні покоління більше, ніж сама історія. Франція мала вступити в війну — аж до самого кінця Даладьє казав британцям, що буде змушений виконати умови союзу з Прагою, якщо ця все ж дасть бій. Саме тому всі зусилля Чемберлена були спрямовані на примус жертви до капітуляції. Якби Франція хоча б почала мобілізацію, а тим більше почала битися в районі лінії Мажино, як це прогнозувалося, то в Райху почався б заколот. Група найвищих генералів вермахту, а також абвер, розробили воєнний переворот, який мав закінчитися вбивством Гітлера. Читайте також: День сорому після Дня Незалежності: інструкція з цинізмуТільки всі учасники змови погоджувалися: вона увінчається успіхом лише, якщо Захід вступить у війну. Генерали просили Бога, аби зірвалася Мюнхенська змова. Німці страшенно боялися нової війни, але носили б Гітлера на руках, якби подарував їм Судети без крові. Тому фюрера аж трусило від люті, коли брязкаючи зброєю влаштував демонстрацію танкових колон перед рейхсканцелярією, але берлінці байдуже проходили повз. І саме в той вирішальний момент, коли чехословацькі генерали вже навіть думали про переворот та усунення Бенеша, щоб почати війну — впала перша кісточка цього доміно. Поляки були ображені на мюнхенських змовників. Їх принизили. Не віддали Заолжя вже й негайно, а наказали чекати в черзі — на окрему угоду, що протягом трьох місяців мала вирішити долю польської та угорської меншин. Розлючений посол Польщі в Празі поставив ультиматум: вивести чехословацькі війська протягом двох діб. Щось таке вимагав і Гітлер в Судетах, щось таке вимагає і Путін на Донбасі.Заолжя так само запалало, як і раніше Судети — диверсанти з Війська Польського щоночі нападали на чехословацькі застави. Стало очевидним, Польща не буде нейтральною, це ворожа країна. А, отже, не було сенсу евакуйовувати державу в Словаччину. Армія б не змогла воювати на два фронти — в Чехії з німцями, а по північному кордону в Словаччині з поляками, з перспективою третього фронту на півдні Словаччини з мадярами. Це було б самогубство. Тому обрали капітуляцію, яка коштувала держави, але яка могла врятувати націю, що лише вийшла з коми після останньої поразки 300 років тому. Отже, війни не буде. Франція не вступить. Генерали не вб'ють Гітлера. Читайте також: Українці значно більше віддають у польську державну казну, ніж отримують з неїДуже рідко, майже ніколи, з Москви звучить правда, але тоді заступник совєцкого наркома іноземних справ Владімір Потьомкін сказав: - Польща готує собі четвертий розподіл. Чи це були вибовкані наперед плани, чи просто передбачення, але так і сталося. А ось що сказав майбутній прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчиль, який тоді в приватному порядку радив чехам воювати: - Німці були не єдиними стерв'ятниками на трупі Чехословаччини. Поляки спішно, поки на них ще падав відблиск могутності Німеччини, поспішили прихопити свою частку в грабежі. Героїчні риси польського типажу не повинні змушувати нас закривати очі на його нерозсудливість і невдячність, що століттями завдавали йому незмірних страждань.Є великою таємницею та трагедією європейської історії, як народ, здатний на індивідуальному рівні на немислені героїчні чесноти, представники якого талановиті, доблесні та чарівні, знов і знов проявляє такі затяті помилки майже у всіх аспектах свого державного життя. Славний в час повстань і горя; мерзенний і ганебний в періоди тріумфу. Нині в Польщі час тріумфу — за спиною України, руками та кров'ю України. У 2009 році, вже після того, як Росія напала на Грузію, і стало зрозумілим, що наступною буде Україна, а якщо вона не встоїть, то потім Польща, президент Лех Качинський сказав: - Приєднання Польщі до поділу, чи принаймні до територіального обмеження тодішньої Чехословаччини було не лише помилкою, але й гріхом. І сьогодні ми можемо визнати цей гріх і не шукати йому виправдань. Не шукати виправдань, навіть якщо така можливість існує. Втім, ніяких офіційних вибачень, ніяких постанов Сейму, нічого далі не було. А президента Качинського вже за рік убили росіяни. Нині Польща, яка вважає себе лише жертвою, можливо, для того, аби за розцарапуванням старих ран не так були видні її гріхи, заходить на нове коло історичної катастрофи. Звісно, ситуація не така тривожна як сто років тому, бо наразі в Польщі притомний уряд. Але це — тимчасово. Польське суспільство воскресило в собі дух Романа Дмовського. І дай Боже, щоб це скінчилося лише гуманітарною агресією — пам'ятниками, історією, прапорами. Інакше буде і п'ятий розподіл. Лише, як це часто буває, — пам'ятники, історія та прапори, це всього лише прелюдія до дійсно смертельних гріхів.Коли воскрешають мертвих, то зупинити їх марш можуть лише нові мертві.* Публікується зі збереженням стилю автораДжерелоПро автора: Олег Манчура, журналіст.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.