Колись ми сиділи з Андрієм за кавою у задній кімнатці його спікерського кабінету. У кутових прозорих шафках стояли ряди розписаних солдатиків різних країн та епох. Мало хто знав про це його хоббі. Центральне місце в колекції, звичайно займали фігурки козаків. Були там і зменшені копії військових УНР. І українські повстанці.

«Знаєш, Сергію! Коли я був малим, я так заздрив нашим діячам визвольних змагань. Я думав, чому мені не довелося народитися у той час. Я заздрив їм за те, що їм випав шанс боротися за Україну. В мене була мрія – я хотів померти за Україну»… У відповідь я кинув щось попсове на кшталт «за Україну потрібно жити». Але він продовжив: «Але Сергію. Нам випав унікальний шанс. Ми виборюємо нашу державу. Яка це велика честь».

Андрій був великою Людиною. Не просто крупним політиком. А саме Людиною. Бо його внутрішній світ, його світогляд, його віра в Українську Справу ніколи не розходились с його вчинками.

Велика частина нашого політикуму, та і якщо бути чесними, значна частина нашого схильного до лицемірства суспільства, не сприймала його саме за це. Не могла повірити, що в наших умовах політик може бути настільки щирим та цілісним. Щиро робити, щиро вірити та відстоювати те у що вірить. До останнього подиху…

Андрій навчив мене тим урокам, які зрозумів тільки згодом. У більш дорослому віці. Про те, що мораль у політиці – це не порожній звук. Про те, чому важливо відстоювати свої погляди, і що важливіше – мати їх. Про те чому важливо бути доброю людиною. Якою він, безумовно був… Був…
Можливо він був найкращим з нас. Ні, не так. Він беззаперечно був найкращим з нас. Але звичайно, якщо б хтось сказав йому це в обличчя – він би відразу заперечив. Сказавши, що кращі з ним – це ті хто на фронті. Звичайні люди, для яких героїзм є повсякденною реальністю та найважчою роботою.

Москва хотіла його вбити не один раз. І я до просто не розумію, як колишній спікер парламенту, визначний суспільний діяч, нардеп, який знаходився у списках на ліквідацію з 2014 року, міг залишитись без охорони… Таке політичне вбивство і те, що його допустили – це справжня чорна пляма на репутації наших спецслужб та держави. Залишається сподіватися на те, що відплата вбивцям буде швидкою та жорстокою.

Андрій жив та помер як борець. «Здобудемо Українську державу, або загинемо у боротьбі за неї». Він вірив у це усім своїм великим серцем.

Ніч вже йде... За верхи

Ясне сонце зайшло, юнаки!

Тихо спіть... Без тривог...

Тут є Бог! Тут є Бог!

Тихо спи, без тривог, Андрію… Україна не забуде… Україна не пробачить… Україна помститься…