Після завершення Другої світової війни до Радянського Союзу повернули лише частину українців, яких нацисти вивезли на примусові роботи до Німеччини. Сотні тисяч людей залишилися за кордоном, побоюючись переслідувань та репресій.

Про це в інтерв’ю РБК-Україна розповів завідувач науково-дослідного відділу Другої світової війни Музею війни, кандидат історичних наук Олександр Білоус .

За словами історика, на примусові роботи до Німеччини було відправлено близько 2,4 млн українців. Додому повернули приблизно 1,8 млн, але далеко не всі змогли відразу вирушити до рідних міст і сіл.

Кожен остарбайтер проходив перевірку у фільтраційних таборах НКВС. Будь-яке слово, сказане необережно, могло стати підставою для покарання. Частину людей відправляли до ГУЛАГу, інші опинялися під постійним наглядом спецслужб.

Водночас значна кількість українців прийняли рішення не повертатися додому. За словами Білоуса, люди розуміли, що в СРСР їх можуть чекати переслідування, тому залишалися у країнах Західної Європи або емігрували до США й Канади.

Історик навів кілька прикладів. Українка Надія Сайц після війни залишилася в Німеччині, де згодом очолила спілку українських жінок. Львів’янин Роман Фернцевич емігрував до США та співпрацював із Бібліотекою Конгресу, допомагаючи збереженню українських матеріалів.

"Коли люди поверталися, в них ще на кордоні відбирали пожитки, які вони заробили в неволі. Фактично з клунком вивезли - з таким самим клунком і привозили додому", - наголосив Білоус.

За його словами, доля остарбайтерів стала одним із найтрагічніших прикладів післявоєнної історії, адже частина українців залишилася вигнанцями на чужині, а ті, хто повернувся, часто стикалися з недовірою та репресіями.

РБК-Україна розповідало, що під час Другої світової війни радянська влада використовувала українських діячів культури як інструмент для підняття патріотизму та бойового духу. Одних митців, як Сосюру чи Рильського, тоді підтримували, але згодом звинувачували у "надмірній українізації". Натомість авторів, які повністю відповідали радянським канонам, як-от Корнійчук, влада винагороджувала високими посадами та преміями.

Також ми писали, що 2 вересня 1945 року, коли Японія підписала Акт капітуляції й офіційно завершилася Друга світова війна, у СРСР цю дату фактично ігнорували. Радянська влада акцентувала увагу лише на "своїх" ключових датах - 22 червня та 9 травня, замовчуючи події, де роль СРСР була неоднозначною. Тому для радянських громадян 2 вересня залишалося звичайним днем без відзначення.