В українській культурі одяг завжди мав особливе значення - не лише як повсякденна річ, а і як сакральний символ. Під час похорону він ставав оберегом, що супроводжував людину в потойбіччі. Водночас речі покійного вважалися небезпечними для живих, тому їх не залишали в хаті.

Чому ці традиції були настільки важливими і які з них дожили донині - розповідає РБК-Україна.

У традиційній культурі українців одяг був невід’ємною частиною поховального обряду. Він мав захищати людину в потойбіччі, тож небіжчика завжди вдягали в чисте й нове вбрання.

Вважалося, що "старе життя" лишається позаду, а "чиста одежа" допомагає перейти в інший світ.

Речі, які носив покійний за життя, не залишали у хаті, адже вважалося, що вони несуть енергетику смерті. У багатьох селах одяг віддавали на милостиню бідним чи роздавали родичам, щоб душа покійного отримала більше "заслуг". Інколи одяг спалювали, аби перервати зв’язок з небіжчиком.

Частину речей віддавали у церкву для потреб сиріт чи вдов. Це вважалося добрим ділом від імені покійного, яке допоможе його душі у "тому світі".

А у деяких регіонах родичі навмисно ділили одяг між дітьми чи близькими, щоб "пам’ять залишалася в родині".

В українській традиції існували суворі заборони - не можна було носити речі покійного у щоденному житті, особливо взуття чи білизну. Це могло "притягнути смерть" або хвороби. Вдягати речі дозволялося лише на поминальні обряди.

Сьогодні багато родин і далі роздають одяг померлих нужденним чи передають до храмів. У деяких селах досі спалюють певні речі - особливо взуття, вважаючи його найсильнішим провідником між світами.

Вас також може зацікавити:

• Як хоронили українців в давнину
• Які українські свята забороняла радянська влада і що робили, аби їх зберегти
• Які страви та напої мали обов'язково бути на поминальному столі

Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: Етнографія, Вікіпедія, Український інститут національної пам'яті.