Сьогодні, 5 вересня, виповнюється шість років від дня, коли Вищий антикорупційний суд з його Апеляційною палатою розпочали свою роботу з розгляду справ.

Безумовно остаточні висновки про успішність чи неуспішність створення антикорупційної юстиції в Україні робити ще рано, бо вони будуть поверхневі та не повні, оскільки якісну оцінку ефективності будь-якої реформи можна надати через декілька десятків років. Але підвести проміжні підсумки, проаналізувавши пройдений шлях, зокрема, у вигляді напрацьованої судової практики, щоб зрозуміти куди рухається цей "криголам" і де необхідно скоригувати його курс – змінити чи підправити судову практику, точно потрібно.

Зважаючи на те, що, за спостереженнями автора, найчастіше публічній критиці в ЗМІ піддаються рішення антикорупційного суду стосовно сум застави, яку призначають підозрюваним у "корупції" [використаю саме це слово для узагальнення всіх злочинів, справи щодо яких розглядаються в антикорупційному суді], спробую коротко розповісти про практику визначення її розмірів, яка склалася за майже шість років (з 05.09.2019 по 30.06.2025) суддівської роботи.

Кілька слів про суть застави

Під час проведення розслідувань кримінальних правопорушень (злочинів) детективи з прокурорами досить часто ініціюють питання про застосування до осіб, підозрюваних у їх вчиненні, запобіжних заходів, якими згідно з ч. 1 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) є особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.

Застава є досить специфічним заходом, оскільки її слідчі судді можуть визначати для підозрюваного як самостійний від інших вид запобіжного заходу чи як альтернатива утриманню особи під вартою (це коли до підозрюваної людини ухвалою застосовано тримання під вартою, але з наданням їй права вийти з-під варти, сплативши зазначену в рішенні суму застави). Зауважу, що подібні рішення – це не український винахід, а нормальна практика, поширена у всьому світі, особливо в країнах, які йдуть демократичним шляхом розвитку.

Як "працює" застава

Уявіть ситуацію, що людина отримала підозру про її причетність до вчинення злочину й на час розслідування ухвалою слідчого судді на неї покладено низку обов’язків (наприклад, заборонено спілкуватися з іншими підозрюваними чи свідками, зобов’язано прибувати на виклик до слідчого, прокурора або суду та здати закордонний паспорт до міграційної служби на зберігання тощо), у тому числі вказано про необхідність перерахувати на визначений державою рахунок зазначену суддею суму грошей.

Держава, отримавши вказане перерахування, не стає власником коштів, а фактично приймає їх на зберігання як своєрідну фінансову гарантію, що підозрюваний в період проведення щодо його дій чи бездіяльності розслідування буде дотримуватися покладених на нього обов’язків. Тобто це такий запобіжник від перешкоджання розслідуванню підозрюваним. Але у випадку, якщо цей запобіжник не спрацьовує – передані державі кошти застави переходять у власність держави. Подібне позбавлення людини сплачених коштів не є покаранням за злочин, в якому її підозрюють, тобто вона ще не визнана винуватою, а є лише способом реагування на створення перешкод для розслідування.

Наслідки порушення обов’язків

Наприклад, ухвалами Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду лише в квітні 2020 в доход держави перейшли через невиконання підозрюваним обов’язку:

• здати на зберігання до органів державної влади належний йому паспорт, який давав можливість виїзду за кордон, – 35 млн грн застави (справа 991/1114/20);
• не спілкуватися під час розслідування з іншими підозрюваними у – 30 млн грн застави (справа 991/2529/20);
• з’явитися на виклик до слідчого судді – 536 тис грн застави (справа 991/2890/20).

Більшість читачів погодяться, що йдеться про величезні кошти, але, як показала практика, навіть ризик їх втратити не стримав підозрюваних у згаданих справах від поведінки, яка могла зашкодити розслідуванню.

Розміри застави "в межах"

За загальним правилом суми, в яких має слідчим суддею встановлюватися застава, повинні визначатися у передбачених законом розмірах, які мають свої верхню і нижню межі. Зазвичай щороку вони змінюються, якщо в законі про державний бюджет на відповідний рік змінюється значення розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Ось коротко про те, як відбуваються розрахунки сум застави і звідки беруться цифри для їх проведення:

1) станом на 1 січня один прожитковий мінімум як відповідна величина у 2019 складав 1921 грн, у 2020 – 2102 грн, у 2021 – 2270 грн, у 2022 – 2481 грн, у 2023 – 2684 грн, у 2024 і 2025 – 3028 грн;

2) зазвичай слідчий суддя, ураховуючи одну із наведених величин, чинну на момент прийняття ним рішення щодо суми застави, має визначити розмір застави у таких межах щодо особи, підозрюваної у вчиненні: 

• нетяжкого злочину, – від 1 до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2025 це сума від 3028 до 60 560 грн);
• тяжкого злочину, – від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2025 це сума від 60 560 до 242 240 грн);
• особливо тяжкого злочину, – від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2025 це сума від 242 240 до 908 400 грн) (абз. 1 ч. 5 ст. 182 КПК);

3) тобто, обрахунок у 2025 виглядає так, що коли людина підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину [такими певні дії визнаються відповідно до статті Кримінального кодексу, за якою висунуто підозру, в поєднанні із ст. 12 цього кодексу!], і суддя вирішує застосувати для неї максимальну суму застави, яка знаходиться в діапазоні можливих меж (від 80 до 300 прожиткових…), то 300 розмірів х 3028 грн = 908 400 грн.

Окремо зауважу, що те яку кількість прожиткових обрати у конкретній справі – 80, 120, 233… чи 300 визначає слідчий суддя. За бажання зрозуміти чим керується суддя більш детально написано в главі 2 монографії "Становлення антикорупційної юстиції в Україні", виданої у Києві в 2024, яка є у вільному доступі за ось цим посиланням.

Вихід "за межі"

Проте дуже часто слідчі судді в справах про корупцію визначають підозрюваним суми застави, які перевищують згадані вище межі. Саме такі рішення, в яких йдеться про встановлення сум застави, що можуть вимірюватися не тисячами, а мільйонами, десятками чи навіть сотнями мільйонів грн, найчастіше й критикують адвокати. І наявність критики – нормальна річ, враховуючи, що клієнти адвокатів скоріш за все не задоволені, коли слідчий суддя визначає, що вийти з СІЗО вони можуть, якщо буде сплачено заставу в розмірі не 242 тис або 908 тис грн, а 10 чи 100 млн грн.

Проте зазначений вихід за межі прямо передбачений в законі, в якому написано, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя встановить, що сума коштів у зазначених межах (про них згадано вище) не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 80 чи 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК).

Трохи статистики

У період із 05.09.2019 по 30.06.2025 включно до слідчих суддів Вищого антикорупційного суду надійшло на розгляд загалом 1127 клопотань про запобіжні заходи щодо підозрюваних, із яких 26 стосувалося особистого зобов’язання, 369 – застави, 43 – домашнього арешту, 689 – тримання під вартою.

Оскільки наведена статистика в частині тримання під вартою включає не лише ті справи, в яких прокурор просив про утримання під вартою з альтернативою застави, але й ті, які стосуються "заочного" тримання [це коли про альтернативу застави не просять, бо таке рішення потрібне, щоб на його виконання за межами країни затримати підозрюваного та повернути в Україну для участі в суді], то кількість клопотань до слідчих суддів Вищого антикорупційного суду, в яких обвинувачення пропонувало також визначити розмір застави, за майже шість років роботи надійшло не 1058 (689+369), а дещо менше. Проте точно більше 2/3 від усіх клопотань про застосування запобіжних заходів. Стверджую це із впевненістю, оскільки за роки роботи лише один раз випала нагода перевіряти в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення про утримання в СІЗО підозрюваного, якому не визначили альтернативи у вигляді застави.

Поруч із цим із 1127 вищезгаданих справ Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду, яка, в тому числі, перевіряє правильність встановлення слідчими суддями сум застави, було проведено розгляд у порядку апеляції 408 справ. Як результат у 109 справах розмір застави визначався антикорупційним судом, в тому числі його Апеляційною палатою, в передбачених законом межах (становив від 49 620,00 грн і до 908 400,00 грн), а в 299 – із виходом за відповідні межі (становив 336 320,00 грн як у справі 991/3595/20 щодо тяжкого злочину чи 523 205 685,00 грн – у справі про особливо тяжкий злочин).

Особливі справи – неймовірні застави

Коли аналізуєш критиків визначення високих розмірів застави, то розумієш, що основний їх аргумент один – людина не може внести суму застави, яку визначив їй суд як умову виходу з СІЗО, так як сума надто велика.

Проте, кожна справа про застосування запобіжного заходу, в тому числі й того, який передбачає внесення застави, сама по собі дуже індивідуальна та унікальна.

Критики рішень про високі застави замовчують, що антикорупційний суд розглядає справи про високопосадову корупцію, підозрювані в якій досить часто є одними із найбагатших людей в Україні. Й справи стосуються не якоїсь дрібної крадіжки, а корупції у всеукраїнських масштабах. Наприклад, стосувалися справи, в яких застави були визначені в сумі: 523 млн грн – підозри у сприянні здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі понад 3 млрд грн; 268 млн грн – підозри в заволодінні майном міжнародного аеропорту; 60 млн грн – підозри у діяльності злочинної організації, якою впроваджено механізм ввезення товарів на митну територію з приховуванням від митного контролю із ненадходженням в бюджет коштів у сумі понад 289 млн грн тощо.

Крім того, як показує практика, в таких справах багато з підозрюваних у злочинах не завжди офіційно декларують свої статки та часто мають можливості сплати застави за рахунок прихованих коштів і майна. Тобто, коли ми говоримо про встановлені антикорупційним судом застави, то зазвичай маємо на увазі підозрюваних, які не живуть на мінімальну заробітну плату.

Для прикладу, суми застави в розмірі декількох мільйонів, десятків чи сотень мільйонів грн за підозрюваних досить часто вносилися й ті, щодо кого тривало розслідування, виходили "під заставу" з під варти. Так, іноді ці суми вносилися після прийняття рішення про застосування запобіжного заходу (наприклад, у справах 991/1301/24 – 272 млн грн, 991/6280/25 – 200 млн грн, 991/6137/22 – 129 млн грн, 991/6138/22 – 124 млн грн, 991/10280/23 – 100 млн грн, 760/25235/19 – 80 млн грн, 991/2177/19 – 70 млн грн), чи після зменшення розміру застави в ході вирішення питання про продовження тримання підозрюваного під вартою. Наприклад, у справі 991/7226/24 застава в сумі 65 млн грн не була внесена, але згодом після зменшення суми до 20 млн грн за відповідного підозрюваного її внесли (справа 991/382/25). У справі 991/13893/24 застава в сумі 10 млн грн не була внесена, але згодом після зменшення її до 6 млн грн за підозрюваного кошти внесли (справа 991/945/25). Траплялося й так, що після звернення половини від 70 млн грн в дохід держави за підозрюваного додатково доплатили понад 40 млн грн застави (справа 991/1114/20).

Тому, невнесення суми застави не завжди може свідчити про відсутність коштів для її сплати. Для декого внести заставу означає розкрити наявність у себе прихованих активів, що спонукає не платити, а для іншого – не бажання її сплачувати обумовлене страхом, що в разі засудження відповідні кошти можуть конфіскувати (це, наприклад, коли стаття за якою оголошено підозру, передбачає конфіскацію). Крім того, є люди, які вважають за краще посидіти в СІЗО, але не вносити заставу, сподіваючись, що під час чергового продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою їм суму застави зменшать і тоді вони оплатять менші кошти, а зекономлені залишать для подальшого безбідного життя.

Висновки

Дослідження справ, рішення в яких оскаржувалися в апеляційному порядку, показує, що в 3 із 4 випадків (299 із 408 справ) суми застави для підозрюваних антикорупційним судом визначалися в розмірах, які перевищували визначені кримінальним процесуальним законом межі. Вказане не є порушенням, оскільки таку можливість Кримінальний процесуальний кодекс допускає.

Більше того, наведена статистика не свідчить про існування якогось викривлення практики на користь визначення непомірних застав, через неможливість внесення яких підозрювані вимушені були б перебувати в СІЗО, оскільки закон не визначає яке має бути співвідношення між кількістю рішень, коли заставу визначають в межах, і їх кількістю, коли розмір застави визначається з виходом за вказані межі. Наведене є логічним, адже на рівні закону не можливо встановити якою буде кількість підозрюваних у справах про ТОП–корупцію, котрі здатні сплатити заставу в тій чи іншій сумі. Кожна справа потребує індивідуального та ретельного вивчення, за результатами якого суддя й визначає для конкретного підозрюваного достатньо встановити 908 тис грн застави чи 200 млн або іншу суму.

За жодних обставин високопосадовців та інших осіб, яких підозрюють у високопосадовій корупції, справи про яку розглядає антикорупційний суд, за їх майновим станом не можна прирівнювати із середньостатистичними українцями. Це підтверджують сотні випадків внесення значних сум застави.

За шість років роботи Європейський Суд з прав людини жодного разу не приймав рішення, в якому б вказав, що Вищий антикорупційний суд визначив непомірний розмір застави будь–кому з підозрюваних. Навпаки, у рішенні "Альперін проти України" (п. 52) цей суд високо оцінив роботу антикорупційного суду у справі 991/1114/20, дійшовши висновку, що його Апеляційна палата не порушила п. 3 ст. 5 Конвенції при визначенні розміру застави, яка спочатку була сплачена в сумі понад 70 млн грн, а згодом через звернення її половини в доход держави розмір застави збільшено на понад 40 млн грн.

Таким чином, за шість років діяльності Вищий антикорупційний суд довів власну відданість дотриманню прав людини та ефективність у питанні контролю за дотриманням прав людини під час досудового розслідування в питанні визначення підозрюваним розміру застави.

Микола Глотов, суддя-спікер, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду