"Якби скандалу з НАБУ і САП не сталося, його довелося б вигадати штучно. Може, саме завдяки цій історії Верховна Рада на сьомому році роботи вперше глянула на себе як на самостійний орган влади", – жартома відповідає на запитання, що змінилось у парламенті після липневих протестів, один із впливових членів президентської партії.

Після пережитого публічного приниження, яке впало на голови провладних депутатів під час спроби ліквідувати незалежність антикорупційних органів, під куполом Ради зародилося щось нове. 

Називати це зародками суб'єктності на сьомому році каденції було б смішно. Але це нове рушення цілком схоже на небажання депутатів постійно бути крайніми в лавах нардепів.

Щоправда, шлях самоствердження – це дорога важка і терниста. Година запитань до уряду, яка відбулася в Раді 5 вересня – найкраща тому ілюстрація. Поговорити з депутатами від Кабміну прийшло цілих 5 членів уряду з 17. Отака суб'єктність як вона є.

Не даремно є в Раді і такі голоси, здебільшого в опозиції, які бачать більше ймовірності у сценарію, за якого парламент остаточно розсвариться всередині і, як наслідок, втратить здатність ухвалювати будь-які рішення. 

Власне, ознак руху за цим сценарієм є чимало. І саме його відчайдушно намагаються не допустити керівники Ради, лідери президентської фракції, люди з Офісу президента і новопризначена команда прем'єрки Юлії Свириденко.

[BANNER5]

"Ревком" у фракції "Слуга народу"

Найбільш неочікуваним наслідком скандалу з НАБУ / САП стала поява у фракції "Слуги народу" цілої групи "злючих" депутатів, які вимагали розправи з ідеологами наїзду на антикорупціонерів. Після шести років покірної депутатської праці на благо команди Зеленського мало хто сподівався побачити такий вибух революційного духу в партійних чатах.

"У нас там цілий "ревком" завівся в партійних групах. Депутати були такі лихі, що навіть якісь зазвичай тихі люди вимагали всіх "притягнути до відповідальності" і ледь там не розстріляти. А ще була група "підбурювачів", які самі не голосували і всіх драконили. Словом, було гаряче", – згадує в розмові з УП один із депутатів СН.

Характер цих розмов можна оцінити з опублікованої частини переписок у партійних чатах "Слуги", яка з'явилась у Bihus.info.

Врешті дійшло навіть до того, що депутати згадали давно забутий законопроєкт про інтерпеляцію. За цим страшним словом криється відновлення можливості для Верховної Ради вимагати звіту від окремого міністра і можливість одразу ж відправляти його у відставку простим голосуванням у 226 голосів.

Від такого низового зухвальства і "атаки на інтереси президента" у керівництва "Слуги" забило дух. 

"По підсумку вдалося збити ці революційні ідеї. Було ж очевидно, що Зеленський такий закон не підпише, нащо зайвий раз сваритися з президентом. Зійшлися на тому, що дозволили штрафувати міністрів, які не приходять на вимогу комітету чи Ради. Наче це всім зайшло", – розповідає співрозмовник із президентської фракції. 

Додатково, щоб дати депутатам відчуття, що їхня позиція враховується, президент пообіцяв зустрітися з фракцією та, як кажуть, почути кожного. Зустріч мала відбутись ще перед відновленням незалежності антикорупційних органів, правда, досі не відбулася. 

А поки депутати її чекають, керівництво фракції і Ради погодилось на запровадження ще одного внутрішнього правила, яке має дати рядовим "слугам" віру в дотичність до процесу.

"Фракція напрацювала так зване "правило 133". Якщо збирається 133 голоси за певний законопроєкт, то його обов'язково включаємо в порядок денний. Незалежно від того, чи подобається він комусь чи ні. 

Так само, якщо 133 депутати підписалися "проти" якого проєкту закону, який уже включений в порядок денний, то ми його звідти вилучаємо. Цей механізм ще апробовують, але перші закони уже його пройшли", – розповів УП спікер Ради Руслан Стефанчук.

[BANNER1]

Рада коаліції 

Найбільшою зміною в роботі фракції влади стало створення такого собі нового координаційного майданчика між Радою, урядом і ОП, який назвали Радою коаліції.

Як пояснює голова парламенту Стефанчук, ще до повномасштабної війни він був ініціатором створення такого механізму спільної роботи різних гілок влади, який тоді отримав не дуже поетичну назву "трійки". Свого часу УП детально писала про цю ідею.

Однак початок великої війни цей формат зруйнував. 

"Тепер же з'явився новий механізм – до його складу входить керівництво Верховної Ради, лідери фракції влади, голови комітетів, а також міністри й їхні заступники.

Фактично, це близько пів сотні людей, які об'єднані в спільний чат. Регулярно ми збираємося для розгляду окремих важливих напрямків роботи. Наприклад, питання ветеранів: і от по цьому кластеру запрошуються усі дотичні люди й узгоджується спільний порядок денний для парламенту, уряду, Офісу президента та інших. Щоб діяли як одна команда", – пояснює суть ідеї Стефанчук.

Щоправда, Рада коаліції не стала наслідком протестів і скандалу із НАБУ / САП. Вона зародилася дещо раніше – на етапі формування нового уряду Юлії Свириденко.

"Коли Юлю почали активно просувати на прем'єра, то Гетьманцев всіх попередив, що буде цьому протидіяти. Ну і їм організували зустріч. Була Свириденко, Давид Арахамія і Гетьманцев. Десь зо дві години вони там сперечалися, обмінювалися претензіями, але зрештою домовилися створити оцю Раду коаліції, щоб координуватись", – розповідає УП обізнаний співрозмовник із президентської фракції.

Але вибух антиантикорупційного скандалу різко зробив створення подібного органу для обміну думками пріоритетним і реально запустив процес. Ще на початку серпня депутати у фракційних чатах не могли добитись від Гетьманцева пояснень, хто ж таки в цю Раду коаліції входить, а вже за кілька тижнів нова прем'єрка презентувала на ній програму дій свого уряду. Останнім часом засідання цього органу відбуваються майже регулярно.

Деякі міністри уже навіть скаржились УП, що раніше домовлятись необхідно було тільки з ОП чи керівництвом Ради, а тепер ще й треба випросити прихильність у Гетьманцева / Арахамії. 

Але в умовах "наближення виборів", ідея яких усе більше захоплює парламент і загострює політичну конкуренцію, такий інструмент дозволить новому уряду принаймні бути на одній хвилі з формальною більшістю.

[BANNER2]

Тактика "доброї прем'єрки" Свириденко

Для нової очільниці уряду конструктивна робота з Радою – це життєва необхідність. 

Тому вже з перших тижнів Юлія Свириденко вирішила потрошки додавати депутатам відчуття їхньої власної ваги.

Почалося все з речей, які нічого не коштували прем'єрці, але багато допомогли їй у роботі з депутатами. 

Свириденко поступово знімає цілу низку формальних обмежень, які раніше викликали відверте роздратування в парламентарів. Наприклад, депутатам забороняли заїжджати у внутрішній двір Кабміну на авто. Тепер це дозволено. 

"Це така дрібничка, але для багатьох наших це стало справжньою символічною "перемогою"", – сміючись, розповідає один зі "слуг".

Ще один момент – присутність міністрів на засіданнях комітетах Ради. Раніше багато урядовців ігнорували запрошення і навіть "виклики" депутатів. Тепер прем'єр зобов'язала їх приходити. 

Або ж раніше багато мажоритарників від СН скаржились УП, що під час регіональних поїздок прем'єра або членів уряду парламентарів від "Слуги" не те що не запрошують, а фізично не пускають на місця проведення заходів. Тепер домовилися, що депутати братимуть у цьому безпосередню участь.

Ці та інші кроки Свириденко мають потрошки зближувати її з правлячою фракцією і демонструвати готовність до співпраці.

[BANNER3]

Проблеми (майже) опозиції

Цілком можливо, що чуйність глави уряду до "слуг народу" продиктована не простим вибухом політичної симпатії, а холодним розрахунком. 

Після липневих "грязевих процедур", які влаштував парламенту Офіс президента атакою на антикорупційні органи, багато депутатів-"попутників" влади вирішили, що більше їм із командою Зеленського не по дорозі. 

"У нас, наприклад, із "Майбахом" (група "За майбутнє" – УП) проблеми. Ігор Петрович (Палиця – УП) не звик, щоб його так катали обличчям в багнюці. Їм обіцяли, що все буде тихо і гладко, потім кинули. А там же депутати їхні ще пам'ятають "закони 16 січня", другий раз воно їм ні до чого", – іронічно пояснює в розмові з УП один із членів президентської партії.

За його словами, СН уже готується до того, що в "За майбутнього" будуть "хворіти" / зникати / їхати на похорони / тощо депутати перед важливими голосуваннями.

"І тепер не можна покладатись на те, що якийсь один Єрмак подзвонить комусь, і всі збіжаться. Там тепер навпаки працює: якщо дзвонять, то краще десь зникнути. Вся попередня довіра втрачена", – додає співрозмовник-"слуга".

До речі, співпраця монобільшості з "Довірою", іншою олігархічною групою, яка допомагає президентській фракції, теж була ускладнена. Правда, там ішлося не так про НАБУ / САП, як про "шкурні" правки щодо мит на експорт сої. 

Влада обіцяла бенефіціарам "Довіри" запровадити їх ще в липні, але президент не підписав закон навіть у серпні. Тому важливі голосування в останній місяць літа проходили без голосів групи Веревського. І йшли, треба сказати, зі скрипом.

2 вересня Зеленський таки підписав закон із "соєвими правками", що варто сприймати якраз як спробу повернути в гру ситуативного союзника в парламенті. 

***

Таке бажання влади втримати "Довіру" та інших сателітів дуже легко зрозуміти. Влада мусить втримати керованість і працездатність парламенту. Інакше ситуація загрожує трагедією для нового уряду.

Після липневих скандалів у парламенті і так не стало можливості вирішувати проблеми одним дзвінком. Неможливо більше просто зателефонувати Давиду Арахамії чи Андрію Мотовиловцю й швидко зібрати голоси під будь-що.

Рада фрагментується, і результат буде залежати від здатності збирати докупи голоси багатьох різних кластерів, аж до рівня "груп Бужанського", тобто по 5–7 депутатів. 

Нова прем'єрка Свириденко на старті мала величезний кредит довіри й фактично карт-бланш на дії та призначення від президента Зеленського. Але цей період довіри авансом закінчиться дуже скоро, хай би хоч до дати "100 перших днів" протривав. 

А там уже й голосування за бюджет-2026, і виконання програми з МВФ, і Ukraine facility…

І все це буде тим складніше робити, чим чіткіше опозиція відчуватиме в повітрі запах передвиборчого популізму. Власне, в Раді і так уже багато хто доєднався до гри під назвою "підготовка до неіснуючих виборів".

Наприклад, зареєстрований Юлією Тимошенко законопроєкт про "повернення суверенітету" інакше як виборчим маніфестом годі й назвати. 

Роман Романюк, УП