Його ім’я стало символом українського кінематографа, а творчість – унікальним явищем, що поєднало ліризм, філософську осмисленість та національну ідентичність. Довженко не лише створив шедеври, які увійшли до золотого фонду світового кіно, а й залишив значний слід у літературі та громадському житті України. Більше про його постать розповість Еспресо.Біографія: життєві перипетії в буремні роки фото: з відкритих джерел Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 року в селі В’юнище (тепер частина селища Сосниця Чернігівської області) в багатодітній селянській родині (з 14 дітей врятувалися лише він та сестра). Батьки були неписьменні, а грамотним був лише дідусь.З дитинства він зростав у тісному зв’язку з природою, українським фольклором і традиціями, що пізніше стали основою його творчості. Освіту здобув у 1914 році в Глухівському учительському інституті, після чого працював учителем у Житомирі, де викладав різні предмети.Під час визвольних змагань, Олександр Довженко у 1918–1919 роках брав активну участь у бойових діях у складі армії УНР. Він був членом куреня Чорних гайдамаків, які придушували повстання на заводі "Арсенал". Ця подія згодом знайшла відображення у його фільмі "Арсенал", але вже з позиції повсталих робітників. У серпні 1919 року Олександр Довженко втік до Житомира, та після захоплення міста червоними був заарештований Волинською ЧК і три місяці провів у концтаборі як "ворог народу". Його врятував письменник Василь Еллан-Блакитний. Існує версія про вербування Довженка чекістами. Тоді ж він викладав у школі червоних старшин у Житомирі, а за порадою Еллана вступив до партії боротьбистів, яка невдовзі влилася в КП(б)У. У своїй автобіографії 1939 року Довженко описав це як свідомий крок до комуністичної партії, хоча біографи вважають, що він адаптував розповідь до вимог часу.У 1920 році Довженка призначили завідувачем Житомирської партшколи, але він потрапив до польського полону, де пережив інсценований розстріл і втік. За словами довженкознавця Сергія Тримбача, Довженко вірив у поєднання більшовицької ідеї з українською культурою, сподіваючись на відродження України, але згодом зрозумів свою помилку.Далі Довженко обіймав посади секретаря Київського губернського відділу народної освіти, комісара Театру ім. Тараса Шевченка та завідувача відділу мистецтв у Києві. Друзі-боротьбисти врятували його від партійної "чистки", організувавши виїзд до Польщі, де він працював під керівництвом Шумського в Повноважному представництві УСРР. У 1921 році Довженка перевели до Наркомату закордонних справ: у Польщі він керував репатріацією та обміном полонених, а згодом очолив справи представництва. У 1922 році його призначили секретарем консульського відділу Торгового представництва УСРР у Німеччині. Тоді ж з’явилися його перші карикатури в журналі "Молот" (США).Прагнучи розвивати мистецькі здібності, Довженко отримав стипендію від Наркомосвіти УСРР і навчався в Німеччині у школі експресіоніста Віллі Гекеля. У 1923 році його відкликали в Україну. За власними словами, виключення з партії через втрату партквитка він переживав важко, хоча не поспішав його відновлювати, залишившись безпартійним до кінця життя.Шлях до славиОлександр Довженко, фото: uinp.gov.ua Повернувшись до України, працював художником-ілюстратором, зокрема у Харкові для газети "Вісті ВУЦВК". Спочатку Довженко захоплювався живописом, але доля привела його до кінематографа. Перехід до кінематографа був для Довженка не випадковим. У 1920-х роках кіно вважалося новим і прогресивним мистецтвом, яке могло впливати на маси та формувати світогляд. Довженко побачив у кінематографі можливість поєднати свою любов до мистецтва, літератури та національної культури. Його цікавила здатність кіно передавати глибокі емоції та ідеї через візуальні образи. Крім того, робота в кіно давала змогу звертатися до широкої аудиторії, що відповідало його прагненню просувати українську культуру в умовах радянської ідеології.У 1926 році він переїхав до Одеси, де почав працювати на кіностудії. Спочатку в Одеській кінофабриці як режисер та сценарист, а згодом – художній керівник Київської кіностудії.Саме в Одесі, у віці 32 років, він дебютував як режисер, створивши короткометражний фільм "Вася-реформатор". Цей крок став початком його кінематографічної кар’єри, яка змінила історію українського кіно.Світове визнання Довженко здобув завдяки своїй знаменитій "українській трилогії" – фільмам "Звенигора" (1928), "Арсенал" (1929) і "Земля" (1930). Особливо значущим став фільм "Земля", який вважається вершиною його творчості та одним із найкращих фільмів в історії світового кінематографа. Ця поетична кінострічка, що розповідає про життя українського села в період колективізації, вразила глядачів і критиків своєю глибиною, символізмом і візуальною красою. "Земля" отримала високу оцінку на міжнародних кінофестивалях, зокрема у Венеції, де її визнали шедевром німого кіно.Довженко використовував унікальний стиль, що поєднував реалізм із поетичною образністю, а також глибоку повагу до української культури. Його фільми вирізнялися не лише художньою цінністю, а й сміливістю у висвітленні складних тем, таких як конфлікт між індивідуальним і колективним, вплив історичних подій на долю людини та краса рідної землі.Попри тиск радянської цензури, яка часто критикувала його за "надмірний націоналізм", Довженко продовжував працювати над фільмами, що прославляли Україну. Його пізніші роботи, такі як "Щорс" (1939) і "Мичурин" (1948), хоча й створювалися в умовах жорсткого ідеологічного контролю, все одно зберігали авторський почерк і художню цінністьЧому Довженко вважається найбільшим режисером України?фото: з відкритих джерел Довженкові приписують створення поетичного українського кіно – нової естетики, де зображення поєднувалось із символізмом і глибокими метафорами, які були зрозумілі всім людям. Якось відомий американський актор та кінорежисер Чарлі Чаплін сказав:"Слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка".Чарлі Чаплін стоячи аплодував переглядаючи трилогію Довженка. Багато критиків погоджуються, що Довженко заслужено вважається найвизначнішим режисером України завдяки своєму унікальному внеску в кіномистецтво. Його стиль вплинув на розвиток кінематографа не лише в Україні, а й за її межами, зокрема на таких режисерів, як Сергій Параджанов і Андрій Тарковський. В кіношколах по всьому світі й далі показують фільми Довженка на яких вчаться нові режисери. А це ознака якості.Крім того, Довженко був новатором у використанні кінематографічних засобів. Він майстерно працював із монтажем, композицією кадру та символізмом, створюючи фільми, які вражали своєю художньою силою. Його творчість стала важливим голосом української культури в умовах радянської системи, яка намагалася придушити національну ідентичність.Громадська та літературна діяльністьПоза кінематографом Олександр Довженко активно займався літературною та громадською діяльністю. Він писав сценарії, оповідання, статті та щоденники, які стали важливим джерелом для розуміння його світогляду. Його літературний твір "Зачарована Десна" (1956), автобіографічна повість, є одним із шедеврів української прози, де Довженко з ніжністю й теплом розповідає про своє дитинство та зв’язок із рідною землею. Цей твір, сповнений ліризму та філософських роздумів, став класикою української літератури.Загалом Довженко написав близько 20 кіносценаріїв і кіноповістей, понад 20 новел та оповідань. У роки Другої світової війни виступав як військовий кореспондент газети та опублікував відому статтю "Україна в огні", яка стала основою однойменної кіноповісті. Цікаво, що за цей твір Довженко дістав особистої критики від самого Сталіна. У 1943 році він мав зустріч із диктатором у Москві, яка стосувалася його кінематографічної та літературної діяльності. Сталін критикував Довженка за сценарій "Україна в огні", вважаючи його занадто націоналістичним і таким, що не відповідає радянській ідеології. Ця зустріч посилила цензурний тиск на режисера: сценарій був заборонений, а Довженко змушений працювати над пропагандистськими стрічками, такими як документальні фільми про війну. Як громадський діяч, Довженко брав участь у культурному житті України. Він виступав за збереження національної культури, попри тиск радянської влади, яка обмежувала його творчу свободу. У своїх щоденниках Довженко висловлював біль за долю України та її народу, що зазнавав репресій і русифікації. Його громадянська позиція, хоч і була обмежена умовами радянського тоталітарного періоду, була спрямована на захист української ідентичності.Довженко помер 25 листопада 1956 року в Москві, але його спадщина продовжує жити. Фільми й літературні твори митця залишаються актуальними, надихаючи нові покоління. У 1966 році на його честь було названо Київську кіностудію художніх фільмів, яка й нині носить ім’я Олександра Довженка. Його творчість вивчається в Україні та світі, а фільми регулярно демонструються на міжнародних кінофестивалях.Кіномова Довженка також стала символом незламності української культури, її краси та глибини. Олександр Довженко – не просто режисер. Він – поет, мислитель, художник слова, громадський діяч. І через 131 рік після його народження творчість Довженка продовжує дивувати й цікавити.Читайте також: Як Котляревський створив нову українську літературу і обігнав російську: 256 років від дня народження автора "Енеїди"