Через високу вартість життя багато батьків не в змозі покрити навіть базові потреби. З якими складнощами сьогодні стикаються молоді сім'ї, як їх підтримує держава і чи є надія на покращення – в матеріалі RegioNews.

Реальне життя

Про те, що українська сім'я ризикує опинитися на межі бідності з народженням вже другої дитини, ще в 2021 році відзначали вчені Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України. З тих пір ситуація ще більше ускладнилася, враховуючи що рівень бідності в країні зріс із 19% в 2020 році до 37% в 2024-му – наголошується в доповіді Світового банку. Детальніше про складність ситуації розповіли самі батьки.

Мешканка Києва Ганна Демченко разом із чоловіком виховують двох дітей віком 4 та 5 років. У родині працює лише чоловік, оскільки сама Анна зайнята вихованням сина і дочки, які хоча і ходять до садка, проте через часті хвороб нерідко залишаються вдома. Щомісячний дохід сім'ї становить 30 тис. грн, що за даними Work.ua є середньою зарплатою для Києва. Втім, цих грошей родині ледь вистачає.

Після вирахування першорядних статей витрат таких як оренда невеликої однокімнатної квартири, оплата комунальних послуг, харчування, оплата харчування дітей в дитячому садку, покупку медикаментів – у сім'ї залишається дві - три тисячі. Гроші, що залишилися, батьки розподіляють на оплату мобільного та інтернет зв'язку, поїздки в міському транспорті, внески до батьківського фонду дитсадка, придбання іграшок дітям, покупку одягу і взуття, придбання побутових речей. Ні про які заощадження мови не йде.

"Щоб вилікувати дитину від застуди, необхідно витратити 800 – 1 тис. грн. Кожен з дітей хворіє в рік 12 - 15 разів і більше. Коли діти були маленькі, кожному були потрібні підгузки на суму біля 700 грн на місяць, плюс вітамін D-3 для формування кісток вартістю 300 грн на місяць. З садком нам пощастило, бо якби у нас не було "Карти киянина" (оформляють тим хто зареєстрований в Києві або офіційно працює, або має статус ВПО – авт.), садок для нас був би платним і коштував 4 тис. грн на місяць за кожну дитину. У той же час за харчування в дитсадку нам доводиться доплачувати близько 3 тис. грн щомісяця", – розповіла нашим журналістам Анна.

Дуже складна ситуація у сімей, які мають дітей з інвалідністю. За словами голови батьківського комітету центру "Милосердя" Покровська Донецької області Людмили Фоменко, соціальні виплати у таких сімей з початком війни не урізали, проте додаткової підтримки немає.

Найважливішою потребою, каже Людмила, для таких сімей є житло. Більше 60% батьків, яких об'єднує комітет "Милосердя", через обстріли втратили свої будинки та квартири, і не один рік живуть в будівлі переобладнаному під гуртожиток в невеликих кімнатах площею 15 кв. м. із загальним санвузлом і кухнею. Причому люди не можуть отримати сертифікати на придбання житла замість знищеного, хоча їхні заявки і є пільговими.

"Житла немає і не будується. А на одержувані соціальні виплати ми його за все життя не купимо", – зазначила RegioNews жінка.

Соціальні виплати у сімей вельми скромні. Наприклад, 25-річний син Людмили (ситуація у сімей з дітьми така сама) має найважчу першу групу інвалідності підгрупи А. Щомісячні соціальні виплати на хлопця становлять 8 тис. грн. Ще 2,9 тис. грн на місяць отримує його мама як особа, яка доглядає за психічно хворою людиною. Причому ці виплат Людмила може втратити, якщо офіційний щомісячний дохід сім'ї перевищить три прожиткові мінімуми (менше 9 тис. грн).

Також мати з сином отримують 2 і 3 тис. грн на місяць як ВПО. У той же час чоловік Людмили виплати як ВПО не отримує, оскільки працює неофіційно – в невеликому закарпатському селищі Нересниця, в якому проживає сім'я, офіційно працевлаштуватися вкрай складно, бо більша частина бізнесу закрилася.

Що стосується медичної підтримки, то її, каже Людмила, істотно скоротили, що можна спостерігати по зниженню кількості безкоштовних медпрепаратів, які зобов'язані видавати за держпрограмою. Нерідко лікування сина подружжю доводиться оплачувати з власних заощаджень. Кілька місяців тому хлопцеві потрібна була операція, за яку батько з матір'ю заплатили 50 тис. грн в приватній клініці, бо в державній медустанові за подібну операцію взятися не ризикнули.

"Перемоги " і "поразки"

У плані підтримки дітей в державі діє ряд досить прогресивних програм. Із липня впроваджена програма "Пакунок школяра". Для сімей першокласників виділяється держдопомога в розмірі 5 тис. грн, яка надається для придбання шкільного приладдя, одягу та взуття.

З 2020 року діє оплата пологів за програмою медичних гарантій, що знімає з батьків необхідність доплачувати медпрацівникам пологових будинків. Додатково кожна породілля отримує від держави "Пакунок малюка" з усім необхідним вартістю 7,6 тис. грн. Також діє програма муніципальна няня – послуга догляду за дитиною до трьох років. У той же час існує ряд аспектів, які нівелюють всю користь перерахованої підтримки.

З 1 вересня держава вирішила не фінансувати за рахунок освітньої субвенції заробітну плату вчителів у школах з кількістю учнів менше 45 осіб, а з 1 вересня 2026 року — менше 60 осіб. Чи не за рахунок закриття малокомплектних шкіл вдалося профінансувати програму "Пакет школяра"? Що стосується медичної допомоги, то тут великою проблемою є нестача профільних лікарів в дитячих медустановах. Гостро не вистачає неврологів, ортопедів, офтальмологів.

За словами Анни, в КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" (колишня поліклініка) одного з районів Києва, до якого вона приписана, працює один дитячий кардіолог, який приймає лише півдня. Мало того, з 1 січня частину прийому до дитячих лікарів у медустановах зробили платними, про що свідчить постанова Кабміну.

Загалом, за 15 років в Україні вдвічі було скорочено кількість середнього медичного персоналу – медсестер, акушерок, лаборанток, радіологів. Також за останні роки істотно скоротилася кількість лікарень і особливо пологових будинків, кількість яких знизилася на чверть.

Для багатьох молодих мам великою підтримкою стало би збільшення грошової допомоги при народженні дитини. На сьогодні фінансова підтримка становлять 41,2 тис. грн або 14 прожиткових мінімумів. Одномоментно батьки отримують 10,3 тис. грн, а решта суми виплачується впродовж трьох років. Відзначимо, що дані виплати не змінювалися з 2014 року.

В той же час до 1 липня 2014 року суми виплат при народженні дитини становили:

при народженні першої дитини – 30,9 тис. грн або 30 прожиткових мінімумів на той час; на другу – 61,9 тис. грн або 60 прожиткових мінімумів; на третю – 123,8 тис. грн або 120 прожиткових мінімумів.

Суми виплачувалися впродовж двох, чотирьох і шести років відповідно. У липні новопризначена прем'єр-міністр Юлія Свириденко ініціювала законопроект 13532 про збільшення грошової допомоги за народження дитини до 50 тис. грн, плюс 7 тис. грн батьки зможуть отримувати щомісяця впродовж року. Однак даний законопроект пройшов лише перше читання. Що стосується підтримки багатодітних сімей, то виплати тут виглядають більш ніж скромно і становлять 2,1 тис. грн на місяць на третю і наступну дитину по досягненню нею шестирічного віку включно.

Думки батьків і міжнародний досвід

Недалекоглядна людина може заперечити, що дітей громадяни народжують для себе а не для держави, а тому утримання має бути на плечах батьків. Але, по-перше, Україна відчуває великі демографічні труднощі, по-друге, мова йде про соціальну систему країни – наскільки вона відповідає сьогоднішнім викликами і наскільки здатна підтримати людину в скрутну хвилину. Старший науковий співробітник відділу дослідження якості життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАНУ Людмила Черенько зазначає, що демографічна ситуація в державі дуже складна, а тому сім'ям з дітьми безумовно потрібно надавати допомогу.

"При цьому одних лише державних виплат не достатньо, необхідно комплексний підхід", – зазначила вона в коментарі RegioNews .

Опитані нами мами відзначають кілька напрямків, на які державі слід було б звернути більше уваги.

Виплати. Анна Демченко вважає, що величезною допомогою для більшості батьків з низьким статком стали би щомісячні додаткові виплати на кожну дитину в розмірі мінімум 4 тис. грн до шести років. У цьому віці, каже вона, витрачаються великі суми на медикаменти для дітей, вакцини (багато батьків вважають за краще брати імпортні аналоги замість дешевих безкоштовних), а також підгузки, одяг, взуття, розвиваючі ігри.

Забезпечення. Для нужденних або багатодітних сімей, вважає Анна, було б хорошою підтримкою видавати в поліклініках безкоштовні протизастудні дитячі ліки, а також щомісяця допомагати з недорогими підгузками. Також хорошим варіантом, вважає дівчина, було б створення банків допомоги, звернувшись до яких молоді батьки з низькими статками безкоштовно могли б отримати б/в коляску для дитини, меблі та іншу допомогу. Ну і, звичайно, сприяння з отриманням соціального житла або допомогу у його придбанні на доступних умовах.

Законодавство. У плані підтримки дітей з інвалідністю вітчизняне законодавство має ряд серйозних недоліків, вважає Людмили Фоменко. Ті ж соціальні виплати, які, за її словами, потрібно переоформляти кожні півроку і які розраховуються від загального доходу сім'ї. "Так не повинно бути. Незалежно від доходу сім'ї дитині потрібне лікування, їжа, реабілітація", – зазначила вона.

Європейський досвід. За словами Людмили, один з кращих підходів підтримки дітей з інвалідністю демонструє Німеччина. Такі сім'ї там повністю перебувають на забезпеченні держави. Людям надають безкоштовне соціальне житло, навіть створюються мікрорайони зі спеціально обладнаними для дітей з інклюзією школами, дитсадками, кафетеріями, з дітьми працюють спеціально навчені соцпрацівники та психологи.

Одна з найбільш розвинених систем підтримки багатодітних сімей впроваджена у Франції. Додаткові виплати сім'ї починають отримувати з народженням другої дитини, а не з третьої, як в інших країнах. Так, на двох дітей сім'я щомісяця отримує 140 євро, а на трьох – 320 євро.

Є щорічна допомога до початку навчального року на покупку шкільного приладдя в розрахунку 400 євро на кожну дитину. Також багатодітні сім'ї мають податкові пільги. Наприклад, при однаковому заробітку сім'я без дітей на рік платить 6,3 тис. євро податку на доходи, а сім'я з трьома дітьми – 1,6 тис. євро.

Також багатодітні отримують субсидію на оренду житла, розмір якої збільшується у відповідності до кількості дітей. Наприклад, сім'я з трьома дітьми може отримувати в місяць 560 євро. Також є можливість отримання соціального житла позачергово.

У пошуку нових підходів

Поза сумнівами, для кращої підтримки дитинства потрібні великі ресурси, які в Україні сьогодні обмежені. Також питання, чи зможуть країни Євросоюзу надалі підтримувати свою соціальну систему, враховуючи великі економічні труднощі? Наприклад, через кризи останніх років економіка Німеччини втратила 735 млрд євро, а економічна активність країни не зростає вже три роки поспіль повідомляє Deutsche Welle.

У той же час уряд Франції збирається економити витрати бюджету за рахунок пенсій та охорони здоров'я повідомляє Euronews. Напевно необхідно шукати інші підходи для вирішення кризової ситуації для підтримки соціальної сфери.

В даному розділі ми розповімо як жителі України, не маючи достатньо коштів, все одно намагаються покращувати соціальну ситуацію в своєму регіоні, активно займаючись питанням підтримки дитинства. Людьми рухає віра, що вони дбають про майбутнє своїх земляків.

У селі Капустинці Сумської області місцева жителька Світлана Грищенко – власниця невеликого фермерського господарства, разом зі старостою Світланою Кулинич вирішили врятувати школу від закриття.

Для цього в село запросили кілька багатодітних сімей яким надали безкоштовне житло – всього п'ять будинків. Всі будинки Світлана Грищенко за свої кошти викупила у місцевих жителів і в кожному зробила ремонт. Також батькам дітей допомогли з працевлаштуванням. У підсумку замість 21 учня через кілька місяців у школі навчалась 41 дитина.

"У моєму розумінні покупка будинків, щоб поселити туди багатодітні сім'ї, це внесок у майбутнє села", – розповіла нашому виданню Світлана Грищенко.

Щоб зберегти молодь в прифронтових селах, місцеві старости робляють величезну роботу для організації дітям простору для розвитку і проведення часу, бажаючи тільки одного – зберегти село.

У партизанському старостаті Первомайської громади Миколаївської області житловий фонд був зруйнований майже наполовину. Попри труднощі пов'язані з відновленням села і підтримкою місцевих жителів, місцева староста Раїса Шульга в ініціативному порядку заручилася підтримкою декількох благодійних фондів, а також місцевих жителів.

У підсумку впродовж року в селі вдалося побудувати невелику будівлю, де діти змогли вчитися і розвиватися (через відсутність укриття в селі немає школи). Теж саме ініціював староста села Леб’яже Пролісненської (Чкаловської) громади Харківської області Євген Алєксєєнко, який разом з друзями та родичами, за грантової підтримки створив для місцевих дітей освітній простір в одній з будівель.

"Збереження молоді в селі я вважаю своїм першочерговим завданням. Адже якщо виїде молодь і діти, то завтра не буде села. Не буде також сусіднього села і громади. Моя мета, щоб молодь не сиділа по лавочках і пила напої з банок, а займалася спортом, вчилася, розвивалася. Не тому що мені так хочеться, а тому що цього хочуть самі діти", – розповів староста нашим журналістам.

Цікавий досвід підтримки сімей з дітьми можна спостерігати у Станишівській об'єднаній територіальній громаді Житомирської області. Місцева влада за кожну дитину, яка народилася в громаді, виплачує батькам по 10 тис. грн – це крім іншої соціальної підтримки, яку громада надає ветеранам і вразливим категоріям громадян. Як зазначив голова громади Юрій Матвійчук, на війні гинуть найкращі хлопці та дівчата, тому громада і вирішила підтримати матеріально сім'ї.

"При цьому не важливо скільки в сім'ї народжується дітей, так як за кожну дитину ми все одно виплачуємо одноразову матеріальну допомогу", – розповів він RegioNews .

Ситуація підтримки сімей з дітьми в Україні виглядає досить складною, і здається, має сумні перспективи з урахуванням руйнувань і труднощів в економіці. Проте окремі спроби громадськості підтримати дитинство будь-якими способами, показують не лише настрій людей на створення кращого майбутнього, віри у нього, але і те, що зробити це цілком можливо. Це приклад того, до чого потрібно прагнути для розвитку країни.