Декілька днів тому я приїхав на лондонське летовище Хітроу, аби зустріти приятельку з України. На виїзді з аеропорту я побачив, що на всіх ліхтарних стовпах вздовж дороги хтось порозвішував прапори. Юніон Джек (офіційний британський прапор, що є комбінацією з прапорів Англії, Шотландії та Ірландії) перемежовувався з полотнищами з червоним хрестом святого Джорджа – патрона Англії. Останній вже довший час є атрибутом англійських футбольних хуліганів, а зараз ще й став асоціюватись із ультраправими расистськими політичними угрупуваннями, які виступають проти імміграції.

Віднедавна ці прапори стали зʼявлятись на британських вулицях, і розвішує їх не уряд, а прибічники правої антимігрантської Партії Реформ. Гостей, які прилітають у Хітроу, зустрічає абсолютно протилежне за смислом до "ласкаво просимо" вітання. Я відчув, що мені досить важко пояснити своїй українській гості, чому ці прапори викликають у мене не гордість за націю, а сором та ніяковість.

Сподіваюсь, що хтось на правах офіційної влади вже познімав ці прапори, але все схоже на те, що ультраправий рух набирає в Англії сил, зрештою, як і в інших країнах Європи. Зазвичай англійці вивішують Юніон Джек лише на офіційні дати, на відміну від Америки, де зірково-смугастий перед родинним домом є цілком звичною картиною і, зрозуміло, України, де повсюди можна побачити жовто-блакитний. У мене самого над дахом будинку у південному Лондоні з самого початку великої війни три роки назад замайорів український прапор.

Сучасне британське суспільство не можливо зрозуміти, не беручи до уваги його імперське минуле. Протягом останніх років існування імперії її прихильники посилались на "обовʼязок білої людини" та стверджували, що завданням імперії є освіта відсталих, поневолених нею народів. Але побудова імперії відбувалась через загарбання силою завдяки перевазі у зброї, і метою її створення було економічне визискування (і работоргівля). До кінця двадцятого сторіччя світова міграція представляла собою розповсюдження європейців по решті світу.

З часом напрям течії змінився, і нинішні міграційні потоки – з колишніх колоній до Європи. Тепер іммігранти складають велику частину населення у всіх європейських країнах, хоч варто не забувати, що з історичного погляду, у своєму минулому ці країни вже були досить етнічно різнорідними. У політичному житті майже всіх європейських держав починають домінувати популістські партії правого спрямування, які виступають проти міграції. Вони стверджують, що через іммігрантів знижуються зарплати, що вони забирають робочі місця та збільшують безробіття, сприяють росту злочинності та виснажують фонди соціальної підтримки. Наукові дослідження довели, що всі ці твердження брехливі, але політики та медіа не звертають на це ані найменшої уваги.

Британська преса, натомість, всю свою увагу присвячує невеликій кількості іммігрантів, які прагнуть нелегально потрапити у Сполучене королівство, з великим ризиком перепливаючи на човнах через Ла-Манш. Це попри те, що більшість іммігрантів потрапляє до країни цілком легально. Хоча британські уряди, один за одним, стверджують, що скоротять імміграцію, реальність полягає в тому, що британська економіка залежить від іммігрантських робочих рук, а трудове законодавство, що в теорії могло б обмежити імміграцію, на повну силу не застосовується. Основною причиною імміграції є брак робочої сили в заможних країнах, він то і притягує потік мігрантів з країн з меншим достатком. Імміграція – це не голодні орди з найбідніших країн світу. Імміграція – річ недешева, і для більшості мігрантів – виважена інвестиція в краще майбутнє.

Отже, якщо імміграція настільки важлива для європейської (і американської) економік, чому вона стала настільки токсичною політичною темою? Партію реформ найбільше підтримують в тих частинах Сполученого королівства, де іммігрантів менше. Там же найбільше підтримували Брекзит, який був насамперед проти імміграції. Звісно, що і расизм, і дискримінація трапляються у Сполученому королівстві, але все свідчить про те, що наступні покоління іммігрантів переважно повністю асимілюються у країні, яка їх прийняла. 

Ми мусимо ретельніше поглянути на глибинні причини підйому цієї популістської, антиіммігрантської хвилі у політиці. І відповідь полягає у тому, що фінансова дерегуляція у більшості західних країн, розпочата прихильниками поглядів "неоконів" – Тетчер та Рейганом, і продовжена їхніми наступниками, призвела до великого збільшення нерівності. Від економічного росту останніх декількох десятирічь користь отримав лише найзаможніший один відсоток всього населення, в той час, коли всі інші в реальних числах лише збідніли. Оцими бідністю та відчуттям скривдженості у робочого класу користаються політики-популісти, і за що помилково винять мігрантів.

Наступні загальні вибори у Сполученому королівстві відбудуться через чотири роки. Ще колишній премʼєр-міністр Гарольд Вілсон казав, що тиждень в політиці – досить тривалий строк. Було б досить передчасно стверджувати, що Партія Реформ з її харизматичним лідером Фараджем формуватиме новий урядовий кабінет. Проте, ще минулого рокутакої думки навіть не припускалось. Фарадж, треба нагадати, у минулому висловлював захоплення Путіним і звинувачував НАТО у провокації повномасштабної війни в Україні. Звичайна маячня. І саме тому, коли я бачу Юніон Джек, мене охоплюють тривога і неспокій, а не гордість.

Генрі Марш спеціально для "Української правди"