Колишні ув’язнені розповіли свої особисті історії без прикрас та про мотивацію приєднатися до 59-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Бійці пригадали перший бойовий вихід на фронті – зачистку окупантів, які просочилися в тил українських оборонців.

Перший вихід: коли "кураж" перетворюється на пастку

– FPV можеш підняти?

– Мінус. У нас обстріл.

– "Добриня", вогонь на 12.

– Це в їхню сторону, один, два.

– Він зараз у полон здасться, він без зброї йде. Поранений. Веди його, веди.

– Продовжує рух! Пішов уперед.

Заступник командира штурмового батальйону, військовослужбовець з позивним "Борода", розповів, що тактика росіян не змінилася.

– І місяць тому, і два – тактика така сама. Вони просуваються маленькими групами, невеличкими машинами. Ми їх називаємо "владками": перероблені машини з різного мотлоху. На мотоциклах прориваються в міжпозиційний простір. Таким чином, вони блокують логістику до наших позицій, евакуації або заміни людей та створюють інші проблеми.

Боєць штурмового батальйону з позивним "Гога" й дотепер пам'ятає свій перший бойовий вихід.

– Нам передали по радіозв'язку, що ми виходимо. Ми відбули три доби і, я так зрозумів, нас мають змінювати. Передали: "Збирайтесь!". А потім надійшла команда про кругову оборону: десь неподалік з'явилися орки. Виявили противника між позиціями – вони десь з поля зайшли.

– Нам доручили піти й "штурманути" окупантів. Треба виявити окупантів і зачистити їх. Ми знали, що вийшли "Вовки да Вінчі" і попали на засідку. Перший, хто йшов, мав позивний "Шаман" – він був трьохсотим. Ми на позиції ночували, тож пішли туди, де вони сиділи. Нас було троє: я – старший групи – слухав команди по рації.  

Йдемо, але його не знаходимо. Мені передають команду, що попереду нас є бліндаж. Ми його зачищаємо: там немає нікого. Нам дають команду, що вони перебувають в іншому бліндажі – наші їх з дрону побачили.

Це був перший раз. Наче нас підготували до того, що з дрону може бути скид: "Дивіться, хлопці, не кучкуйтеся!". Нас по рації сварять, що йдемо, не приховуючись. А треба йти, як нас учили.

– А чого ви не йшли, як вас вчили? Забули все, чи що?

– Нічого не забули. Ну ми на "куражі" були, бо почули, що наші російського пацана там затрьохсотили. А ми прийшли, він вже…  двохсотий. Ми його перенесли, щоб могла під'їхати машина і забрати. Я рюкзак біля нього поклав, автомат ми самі винесли. А вранці його вивезли. Молодший за мене він був, нормальний хлопець. Ми ночували в нього на позиції. Розмовляли всю ніч. Він бутерброди зробив, води дав, бо нам треба було зранку йти далі – на свою позицію. А повертаємось, а вже він двохсотий. Така ситуація.

FPV і третій "бабах". Повітряна розвідка вирішує долі

Черговий FPV-дрон летить до бліндажу, де перебувають росіяни. Приміряється, як краще до них залетіти. Зараз буде третій бабах. Є!

Боєць штурмового батальйону з позивним "Мураха" розповів про те, як все було.

– Нам казали, що в бліндажі перебуває троє росіян. Ми отримуємо команду: "Зачистити". Прийшли. А вони почали відстрілювалися. У нас із собою було по дві гранати на кожного. Всі повкидали в середину до них, але більше нічого не можемо зробити. Починаємо з росіянами бесіду:  

– Здавайтеся і будете жити.

– Дайте нам цигарку!

– Вилазьте і нічого вам не буде.

– Ні, я в тюрму не хочу: в мене троє дітей. І щось нам почали розказувати про своє.

Далі розповідь продовжив боєць на псевдо "Гога".

– Потім вони попросили п'ять хвилин на роздуми. Я так зрозумів, що вони тягнули час. Бо поки ми вели з ними "перемовини", то сталося пару прильотів: їхні почали по нас кидати з дрону. "Мураха" стояв навпроти мене з іншого боку бліндажу. Я його покликав і тільки він відійшов – туди прилетіло: ба-бах! По-ходу, у них була рація і вони про нас доповіли своїм.

– Ми їм дали право вибору: хочете жити, то здавайтеся. Вони вибрали інший варіант.

– Ну і ми починаємо їх гранатами закидувати. А нам звідти теж "подаруночки" кидають. Ми розподілилися. Атакували двоє: один другого прикривав. То з автомата працювали, то гранатою. Тут закінчуються гранати, довелося за ними бігти до хлопців на позицію.  

– Ви їх довго штурмували?

– Ми їх жахали з вечора і до другої години ночі. Міцний бліндаж був. Мав один вихід, в середині – багато кімнат. Він був з дерева зроблений, а зверху накритий металевим шифером. І тому так довго все відбувалося.

– Вони коли відстрілювалися, то могли поцілити і по ногах, і по тобі. Наче крізь стіни кулі вилітали. А "Шустрий" мені говорить: "Дивись, там позаду стріляють". Я повертаюся, а він і правда, стріляє під ногами. Ми вже почали видихатися. Там і так спека стоїть, а ми ще й по гранати бігаємо. Ще їм термобари закидували.

– О! Така красива штука…

– Ми накидали таких, як Ф-1, в рюкзак. Приношу, кажу: "Братуха, на ось, кинь їм термобарчик". Він пішов кидати, а я сидів у кущах – прикривав.

– І снаряди летіли по нас, і скиди з дрона, і міномет працював. Вся посадка палала, вони побачили, що ми там і били з міномету. Але ми той бліндаж врешті "розкрили".

У бліндажі вже нікого було зачищати

Боєць з позивним "Шустрий" додав, що згодом до них приєдналися свої.

– Наші хлопці зайшли, просвітили бліндаж: там вже нікого було зачищати…

– Про що думали в той час?

– В той момент взагалі нічого не думав. Я просто хотів залишитися живим і здоровим. І щоб цих окупантів більше не було на нашій землі. Страху не було, ну може, тяжко було. Бо довго до бліндажу йшли, потім ще за гранатами бігав… З'ясувалося, що то раніше наш бліндаж був. Ми там сіли, відхекалися, попили води, відпочили.

– Це ви їх ліквідували? Чи дрони, чи "вампір"?

– Усе сумісно зробили. Ми їх потім витягли і поклали біля бліндажу. Команда була достати їх, щоб можна було сфотографувати, зафіксувати. Ось такий був у нас перший вихід, так би мовити, пройшли бойове штурмове хрещення.

– Не кожен може стати штурмовиком?

– Може кожен стати, хто цього захоче. І має здоров'я. Я казав своєму командиру: "Який з мене штурмовик у 50 років?" А він: "Що ти сказав? Я бачив таких мужиків у 50, що в порівнянні з ними – молоді відпочивають".

Відверті розмови про особисте. За плечима: грабіж, вбивство, СЗЧ

– Це був ваш перший контакт з противником безпосередньо?

– По цьому контракту, так. А взагалі – не перший. Я в минулому році на Куп'янському напрямку був. Теж вони по три, по п'ять лізуть. В трьох метрах від мене були: ближче не долазили... Комусь же треба це робити! Бо це війна. Звідки я можу знати: виживу я чи ні. Як Бог дасть, так буде. Будемо старатися.

– Готові до наступного виходу?

– Звісно, я вже готовий. Вчора приїхали: помилися, попрали одяг, виспалися, бо не спали три дні.

– Як ви потрапили в "Шквал"?

– Добровільно.

– Яка у вас стаття?

– Можна про це не казати?

– А ви як в "Шквалі" опинилися?

– Так і розказувати?

– Ага.

– Попав в тюрму.

– За що?

– Напився, пішов вдень в магазин: взяв пляшку вина, пляшку коньяку і банку Rave. І вийшов. Стаття 186, четверта частина: від 7 до 10 років. Вкрав на 340 гривень – дали сім років.

– Чому так багато?

– Бо стаття 186, військовий стан, четверта частина. Не крадіжка, а грабіж: тож дали мені сім років.

– Ви до того не сиділи у в'язниці?

– Сидів.

– За що перший раз посадили?

– За вбивство. П'янка, конфлікт, щось там не поділили, не знаю. Я вже рік не п'ю. Взагалі. А тоді сильно пиячив: не міг напитися, як-то кажуть: "Дна не бачив". У 2023 році я вже був тут, у 53-й бригаді. Ми стояли в селі, під Мар'янкою. Трохи я побув у бліндажах та подався в СЗЧ: мене посадили. Потім з'явилася можливість вийти: приїхала бригада, я записався до них і мене взяли назад.

– А у мене 407-ма. СЗЧ (самовільно залишив частину). Я в минулому воював на Куп'янському напрямку. Після поранення поїхав додому, повернувся на два тижні пізніше. У мене проблеми з ногами були, не міг ходити. Коли ноги зажили і я повернувся, то вже було відкрито справу по СЗЧ.

– Вас посадили?

– Так, на 5,5 років. У мене було поранення двох ніг. Ми тримали позиції, а по нас били снарядами, гранатами, дрони скиди робили. Получив поранення й лежав у лікарні в Балаклії. Коли ноги зажили, я потихеньку почав ходити, з лікарні поїхав додому. Потім повернувся в 14-ту бригаду, звідки призивався. Але по мені Харківське ДБР відкрило справу: СЗЧ. Посадили до в'язниці. А я звідти знову пішов на фронт.

Чого в тюрмі сидіти: щоб вони прийшли і застрелили? Краще, щоб я – їх!

– Нас, з тюрми, беруть тільки в штурмовий батальйон. Другий раз вже страшніше йти в бій, ніж коли йдеш вперше. Зараз я вже знаю, що це таке. Хлопці не раз гинули: штурмовиком бути страшнувато.

– А чого ж тоді пішли до війська? Могли ж сидіти в тюрмі.

– 7 років? Ні! Хоча брат казав мені: "Будеш живий, в тюрмі". Але вирішив піти на війну: треба якусь добру справу зробити, а не дарма просидіти ці роки.

– Взагалі, зеки на передовій показали себе з нормальної сторони.

– Що робити, якщо противник таке робить? Дітей, жінок вбивають. Чого сидіти та чекати? Щоб вони прийшли й прямо в тюрмі застрелили? Краще я буду їх стріляти. Я не ховаюся: те, що з лікарні поїхав, я ж не з позицій втік.

– А скільки ви, до речі, воювали?

– Півроку. Ми не йдемо до них, не робимо того, що вони нам роблять. А я там багато чого побачив.

– Де "там"?

– У лісопосадках. Багато чого. Недоброго…

Ольга Калиновська, "5 канал"

Як повідомляв 5.UA, Пішли з в'язниці на фронт: Департамент з виконання покарань назвав скільки засуджених мобілізували до лав ЗСУ

Дивіться також відео:

• Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій
• Підтримайте "5 канал" на "Патреоні"

Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською