Сьогодні Європейський Союз зробив якісний стрибок в економічній війні проти Росії, представивши 19-й пакет санкцій. Це не просто чергові обмеження, а доволі точний удар по механізмах, які дозволяли Кремлю фінансувати війну та обходити попередні заборони.

Що ключове?

По-перше, ЄС прискорює повну відмову від російського скрапленого газу (СПГ) до 2027 року. Це нищівний удар по стратегічних арктичних проєктах РФ, які тепер ризикують перетворитися на багатомільярдні «заморожені» активи. Також знижено стелю цін на нафту до $47.60 за барель і додано до чорного списку ще 118 танкерів «тіньового флоту».

По-друге, вперше в історії ЄС вводить санкції проти криптовалютних платформ, які Росія використовувала для обходу обмежень. Крім того, під удар потрапили іноземні банки, що використовують російську альтернативу SWIFT (СПФП), що значно ускладнить будь-які транзакції з РФ для третіх країн.

По-третє, нові обмеження перекривають доступ Росії до передових технологій, таких як штучний інтелект та геопросторові дані, що є критично важливими для виробництва сучасної зброї, зокрема безпілотників.

Який ефект?

Цей пакет, значною мірою сформований під тиском США, є стратегічним інструментом для систематичного виснаження здатності Росії вести тривалу війну. Він не лише скорочує поточні доходи Кремля, але й підриває його довгострокові економічні та військові амбіції.
Санкції ставлять партнерів Росії, зокрема Китай, перед складним вибором: продовжувати підтримку токсичної російської економіки, ризикуючи вторинними санкціями, чи зберегти доступ до набагато цінніших ринків США та ЄС.

Хоча це не є санкцією проти Росії як такою, пакет представлений паралельно з новою ініціативою під егідою G7 щодо використання прибутків («надзвичайних доходів»), отриманих від заморожених російських суверенних активів, для надання Україні «Репараційної позики». Ця позика підтримає оборону України, і Україна буде зобовʼязана повернути її лише після того, як Росія виплатить репарації.

Цей крок має на меті змусити Росію платити за війну, не торкаючись основної суми заморожених активів, що дозволяє обійти складні юридичні питання, надаючи при цьому відчутну підтримку Києву.

Загалом 19-й пакет – це перехід від тактики «тисячі порізів» до стратегічного удушення. Санкційний режим Заходу демонструє явну еволюцію. Якщо ранні пакети були спрямовані на створення широкого економічного шоку та покарання, то 19-й пакет є набагато більш цілеспрямованим та оперативним. Він фокусується на конкретних механізмах стійкості та ухилення, які Росія розробила у відповідь на попередні обмеження.

Початкові санкції були переважно реактивними. У відповідь Росія адаптувалася, створивши інфраструктуру для обходу: «тіньовий флот» для експорту нафти, альтернативу SWIFT у вигляді СПФП та використовуючи нові фінансові інструменти, такі як криптовалюти. Девʼятнадцятий пакет націлений не на нові сектори, а саме на ці механізми адаптації, що є контр-адаптацією з боку Заходу.

Це свідчить про те, що західні політики тепер розглядають санкції не як дипломатичний інструмент для примусу до зміни поведінки, а як прямий інструмент економічної війни, призначений для деградації здатності противника воювати протягом тривалого періоду.

Мова, яку використовують фон дер Ляєн та Кая Каллас – «ослабити воєнну економіку Росії», «вдарити туди, де Росія отримує гроші», «зробити її агресивну війну нестійкою» – підтверджує цю військову логіку.