Головне:

• Чому країни Заходу раптово почали визнавати незалежність Палестини?
• Як на це реагує Ізраїль?
• Чи наблизить визнання Палестини мир на Близькому Сході?

Цьогорічна сесія Генасамблеї ООН обіцяла бути такою ж, як і багато попередніх: десятки лідерів зі всього світу мали б приїхати в Нью-Йорк, виступити із голосними заявами, а далі повернутися до своїх країн та рутинних справ. Але цього року все цікавіше. Несподівано у центрі уваги в ООН опинилася Палестина.

Буквально напередодні сесії Велика Британія, Канада, Австралія та Португалія визнали Палестину незалежною державою. Аналогічне рішення очікується і від Франції, президент якої Емманюель Макрон хоче сформувати на Генасамблеї справжній "дипломатичний фронт" проти Ізраїлю та його союзника США. У відповідь на це прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху закликав до "боротьби", заявивши, що такий крок "поставив під загрозу існування" Ізраїлю.

Проблемі Палестини вже багато десятків років. У 1947 році резолюція ООН №181 передбачала створення на Близькому Сході двох держав – Ізраїлю та Палестини. Та якщо в ході цілої низки конфліктів між Ізраїлем та його арабськими сусідами єврейська держава таки була створена і змогла утвердитись, то палестинські угруповання не отримали бажаного та розпочали терористичну війну проти Ізраїлю.

Такий стан справ зберігався протягом всієї Холодної війни. На початку 90-х почався процес примирення між ізраїльтянами та палестинцями. В результаті цього, власне, і виникла Палестинська національна автономія. Її було створено після 1993 року, коли Ізраїль та "Організація визволення Палестини" (ОВП) підписали рамкову угоду в Осло.

Згідно з формулою "території в обмін на мир", ОВП визнала державу Ізраїль та відмовилася від тероризму. Натомість Ізраїль надав організації в управління частину територій на Західному березі річки Йордан та Сектор Газа. Там була створена Палестинська національна адміністрація (ПНА) – тимчасовий орган, який мав здійснювати управління територіями до підписання остаточної угоди про мирне врегулювання з Ізраїлем.

Нова угода так і не була реалізована через цілу низку причин. У 2000 році сторони провалили остаточні домовленості через розбіжності щодо кордонів, статусу міста Єрусалим, яке Ізраїль та ПНА вважали своєю столицею, право на повернення палестинських біженців, а також гарантії безпеки для Ізраїлю.

В керівництві ПНА та ізраїльському істеблішменті вистачало противників угод Осло, тож на тлі провалу перемовин спалахнула так звана "Інтифада аль-Акси" – конфлікт низької інтенсивності. Він супроводжувався терактами та заворушеннями з боку палестинського населення, а у відповідь Ізраїль здійснював жорсткі силові акції. Наразі процес державотворення в Палестині де-факто поставлений на паузу. А в Секторі Газа вже два роки тривають активні бойові дії між ЦАХАЛ та бойовиками ХАМАС, спровоковані масштабним нападом терористів на Ізраїль 7 жовтня 2023 року.

Чергова хвиля визнань Палестини, попри резонанс, є радше символічним кроком, але з політичними мотивами, сказав РБК-Україна ізраїльський дипломат і аналітик Аркадій Міл-Ман.

Вже понад 140 країн світу це визнання вже зробили раніше (зокрема і Україна). Крім того, у 2012 році Генасамблея ООН надала Палестині статус держави-спостерігача. ПНА також є членом кількох інших міжнародних організацій.

"Усі ці рішення мають виключно символічний характер, який, за великим рахунком, не змінює ситуацію і не підтримує сторони вирішення цього конфлікту та завершення цієї війни", – зазначив Міл-Ман.

Бойовики ХАМАС (фото: Getty Images)

Раніше Велика Британія, Франція, Австралія та деякі інші країни не визнавали Палестину як державу, заявляючи, що її державність має бути реалізована через прямі переговори з Ізраїлем. Але позиція частини з цих країн змінилася через погіршення гуманітарної ситуації у Секторі Газа влітку цього року, на фоні бойових дій проти ХАМАС.

Визнання Палестини у Лондоні та Парижі розглядають як спосіб привернути увагу міжнародної спільноти до ситуації в анклаві, а також посилити тиск на Ізраїль, аби той припинив бойові дії. Але це не єдина думка в західному політикумі. Приміром, проти визнання Палестини виступили опозиційні у Великій Британії партії консерваторів та Reform UK. Водночас сам прем'єр-міністр країни Кір Стармер хоч і заявив про визнання Палестини, але підкреслив неприпустимість участі в її політичному житті угруповання ХАМАС, яке досі контролює принаймні частину Сектору Газа.

У цій ситуації перед ізраїльським урядом є кілька опцій, зважаючи на внутрішньо- та зовнішньополітичні обставини. Серед пропозицій: анексія Західного берега річки Йордан (Іудеї і Самарії), розширення ізраїльських поселень та дипломатичні заходи на кшталт перегляду рівня відносин з окремими країнами, які визнали Палестину.

"Картина дуже складна, і сьогодні знаходиться в одній з точок кипіння, з якого складно виходить через політику уряду Нетаньяху. На думку понад половини населення Ізраїлю, він продовжує війну в Секторі Газа, виходячи зі своїх політичних міркувань, а не з міркувань національної безпеки Ізраїлю", - сказав виданню Міл-Ман.

До внутрішньополітичних факторів слід віднести намагання Нетаньяху втриматися при владі, зберігши парламентську коаліцію. В міру затягування війни у Газі із цим виникає все більше труднощів. В цьому контексті все більше викликів виникає і від ультраправих членів коаліції, і від більш центристських. Ця ситуація загалом є похідною від поточного стану ізраїльського суспільства.

Ізраїльська операція проти ХАМАС триває з кінця 2023 року і вже є чи не найдовшою в історії Ізраїлю. За цей час угруповання було серйозно ослаблено, проте не до кінця знищено. Крім того, Ізраїль значно ослабив інші сили у регіоні, які становили для нього загрозу – угруповання "Хезболла" у Лівані та Іран. Все це має прямий вплив на ізраїльське суспільство. Втім, двоякий.

"Війна у ​​Газі – це серйозна проблема, яка сьогодні розколола ізраїльське суспільство. І це продовжується. З іншого боку, об'єднання навколо прапора йде з інших мотивів. Основний мотив – це питання, які стосуються безпеки. Але там дуже багато суперечностей. З одного боку, резервісти в армії продовжують воювати у Газі. З іншого боку, вони не погоджуються з тим, що війна триває", – зазначив РБК-Україна Міл-Ман.

Ще одним важливим чинником в контексті в подальших дій Ізраїлю буде позиція США. Нетаньяху уже анонсував зустріч із президентом США Дональдом Трампом. За словами Міл-Мана, для жорстких дій, наприклад щодо Іудеї і Самарії Ізраїлю буде потрібна підтримка США.

З іншого боку, низка арабських монархій Перської затоки уже заявили, що в такому випадку нормалізації відносин з Ізраїлем в рамках так званих "угод Авраама" не буде. Це своєю чергою суперечить інтересам США в регіоні. Крім того, в окремих європейських столицях починають говорити і про можливі торгові чи санкційні обмеження проти Ізраїлю, у випадку ескалації.

Втім, жодні дипломатичні акти з боку західних країн ніяк не допомагають вирішити фундаментальну проблему – наявність у регіонів численних організацій, які в принципі відмовляють Ізраїлю в праві на існування, зокрема, того ж ХАМАС. І поки не буде вирішена ця проблема, ескалація, воєнна і дипломатична, буде розкручуватись і далі.