Сьогодні Павло Гриценко відзначає ювілей – 75 років життя, присвяченого українській мові. Він понад чотири десятиліття працює над збереженням і розвитком державної мови, активно виступає за українсько-центричну мовну політику та виховання національної свідомості. «Главком» нагадує біографію відомого мовознавця.

Біографія Павла Гриценка

Павло Юхимович Гриценко народився 23 вересня 1950 року у селі Розівка Великомихайлівського району Одеської області.

У 1972 році закінчив філологічний факультет Одеського державного університету імені І. І. Мечникова. Продовжив навчання в аспірантурі Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України, де згодом почав працювати.

З 1975 року пов’язав свою наукову діяльність з Інститутом української мови НАН України, пройшовши шлях від молодшого наукового співробітника до директора. У 2008 році очолив Інститут і залишається його керівником донині.

Учений є провідним українським славістом, діалектологом і лексикографом. Він досліджує історію та сучасний стан українських говорів, брав участь в укладанні та редагуванні фундаментальних лексикографічних праць. Один із його масштабних проєктів – «Словник українських діалектів».

Науковий доробок Павла Гриценка налічує понад 500 публікацій, серед яких – монографії, статті, словники, а також розвідки з історії українського та слов’янського мовознавства.

Він також активно виступає у публічному просторі, захищаючи позиції української мови в освіті, медіа та державній політиці.

Цитати про мову

В інтерв’ю «Главкому» Павло Гриценко розповів про важливість української мови, її роль у формуванні національної свідомості та збереженні історичної пам’яті. Він присвятив життя збереженню та розвитку української мови, доводячи, що вона є не лише засобом спілкування, а й живим серцем національної ідентичності та культури.

«Коли агресор знищує нас за нашу мову, а на тимчасово захоплених територіях випалює усе, що пов’язане з українською мовою, історією, культурою і поспішає все замінити мовою російською, коли з намаганням стерти українську мову і замінити її російською мовою, пов’язав з мовою геноцид українців, то притомна мисляча людина за цих обставин не може надалі демонструвати свою причетність до «русского міра», продовжуючи послуговуватися російською мовою»

«Мовний фронт – це сьогодні основний фронт у боротьбі за незалежну Україну. Буде українськомовне середовище потужне, не підважувальне, буде сильна Україна. Ми сьогодні побачили, що навіть тоді, коли немає достатньої чи якісної зброї мілітарної, але є зброя духовна, то ми непереможні. Ми можемо стягти і випозичити, чи купити, чи випросити зброю мілітарну, але випросити мову, випросити своє історичне минуле, своє ментальне світосприймання ми не можемо»

«У своїй мові ми зберегли свою ментальність, сформулювали положення і зміст нашої історичної пам’яті, оформили словесну культуру – унікальний фольклор і високорозвинену художню літературу»

«Українська мова злить Росію. Кремль знає, що мова є ідеологічним інструментом. Українська мова – це мова, яку плекає український народ, як код своєї держави. Це не просто мова спілкування, це національний код. Енергія виборювання народом своєї рідної мови надала українській мові такої внутрішньої енергетики, такої сили опорності, що вона вистояла і здатна вистояти у майбутньому перед найдосконалішими маніпуляціям»

«Російська мова не витіснена. А відтак, українська мова ще не стала остаточно повноваго удержавлена, тим більше, на всіх теренах нашої держави. Я не кажу, що є терени тимчасово окупованих територій. Я кажу, що є терени, які окуповані неукраїнською ідеологією, окуповані тими, хто не хотів би, щоб тут була українська мова»

«За останні 30 років українська література, поезія, проза зробила такі колосальні кроки вперед, скільки з’явилося цікавенних авторів із різними стилістиками, різними підходами до слова. Тому коли хтось починає глибокодумно заводити мову про заморських неокласиків, то я згадую вершинні явища сучасної української літератури. Усе величне є в Україні, є в нашій культурі!»

Російська мова – інструмент геноциду українців

Павло Гриценко неодноразово підкреслював: російська мова стала одним із пунктів для знищення України і інструментом геноциду українців. Причому Кремль зорганізував це як вияв доброї волі самих громадян України.

«Використання мантри захисту російськомовних громадян України триватиме ще довго. Текстові заготовки відомі наперед, їх укотре вписують у чергові «вимоги» рашистів щодо «мирного врегулювання ситуації в Україні». Інфекція неправди з російських наративів про мовне життя України зрідка проникає і у риторику окремих європейських політиків, які ретранслюють і назву російськомовний Донбас, і спотворену інформацію про сутність явища «російськомовне населення». Не знаючи, чи забуваючи про кількасотлітній цілеспрямований лінгвоцид українців у російській імперії, заборони і тяжкі кари за рідну мову, перекриття перспективи жити і творчо розвиватися у лоні материнської мови і вимушене мовне відступництво, яке й зродило тяжкий феномен русскоязичія й суржику», – вважає Гриценко.

Також відомий мовознавець звернув увагу на одну особливість окупантів. Ці «освободітєлі», як виявилося, часто не були здатні одного речення скласти російською, бо не вивчили мови, яку прийшли захищати в Україні.

Професор переконаний, що російська мова в Україні не може вважатися природною. Лише з українською мовою наш народ відчуває свою внутрішню силу.

Головний український філолог жорстко звернувся до російськомовних громадян. Коли агресор знищує нас за нашу мову, притомна мисляча людина не може далі демонструвати свою причетність до «русского міра». На його думку, цілеспрямоване викрадення рідної мови й заступлення її російською мовою спровокувало мовне каліцтво кількох поколінь українців, різні форми свідомого чи мимовільного мовного відступництва.

Раніше Павло Гриценко розповів, що у противників української мови змінилася тактика. Зокрема, вони почали робити підступні кроки, щоб російська мова в Україні була присутня опосередковано.  

Раніше «Главком» розповідав, як своїми інноваційними ініціативами політики відходять від 10 статті Конституції України, від мовного чи освітнього закону і при цьому кажуть, що такими змінами вони прагнуть досягти поступу на шляху до ЄС, – це чергова облуда, груба маніпуляція! Це спроба умилостивити агресивну позицію деяких наших міжнародних опонентів, які через надумані претензії до України намагаються розв’язувати свої проблеми – внутрішні і міжнародні. Йдеться, зокрема, про угорців, які переймаються ухваленням в Україні мовних та освітніх законів.