Читайте у огляді Еспресо про життєвий творчий шлях українського політика.Біографічна довідкаНародився Дмитро Павличко 1929 року в Стопчатові (зараз Косівського району на Прикарпатті). Вчився у польськомовній Яблунівській школі та Коломийській гімназії. В класі серед євреїв та поляків він був єдиним українським учнем.Якось він згадував, як на одному з уроків вчителька змушувала його продекламувати польський патріотичний віршик, де були такі слова: "Хто ти є? – Поляк малий. – Який знак твій? – Орел білий". Але Дмитро відповів, що він – українець і читати цей вірш не хоче, за що його побили лінійкою по руках.  У 16-річному віці його вперше ув'язнили за звинуваченням в належності до УПА. "П'ятеро хлопців зі Стопчатова, у їх числі був і я, та п'ятеро із сусіднього Великого Ключева у квітні 1945-го приєдналися до сотні, якою командував Спартан. Перед тим гітлерівці упіймали мого брата Петра, бандерівця, який перебував у школі старшин УПА в Карпатах, і розстріляли його в Коломиї. Мама плакала, батько мене не пускав, але я твердо сказав: "Мушу наздогнати німаків і помститися їм за брата".За кілька років вступив на філологічний факультет Львівського університету. По закінченню навчання вступив до КПРС і був її членом із 1954 року по 1990 рік. Творчість Дмитра ПавличкаЗавідував відділом поезії редакції журналу "Жовтень", який нині має назву "Дзвін",  редагував журнал іноземної літератури "Всесвіт".Перша збірка поезій "Любов і ненависть" з'явилася у 1953 році. 18-тисячний тираж книжки "Правда кличе" знищили за вказівкою партійних цензорів. Причиною для цього став сонет "Коли умер кривавий Торквемада" – реакція письменника на смерть Сталіна. На його підтримку виступали письменники Павло Тичина та Олесь Гончар."З Дмитра Павличка почалося в Українi те, що пiзнiше дiстало назву "дисидентство". Маю на увазi його поетичну збiрку "Правда кличе!", а в нiй славетний вiрш "Коли умер кривавий Торквемада..." – перша в Радянському Союзi публiчна оцiнка Сталiна як тирана i його доблесних соратникiв як "кривавих пастирiв людського стада", – казав дисидент, літературний критик Іван Дзюба.У 1968 році вийшла збірка "Гранослов", "Сонети", "Поеми й притчі".На думку журналіста, історика Вахтанга Кіпіані, "Павличко, Драч та Яворівський з усією щирістю та талантом віддавались соціалістичним ідеалам до початку перебудови… націоналісти ненавиділи їх за комуністичне минуле, колабораціонізм з радянським режимом, "ленінські" вірші тощо". У мережі широко розповсюджені такі його рядки: "Що у житті мене зігріва? Леніна думи ясні, Леніна мудрі слова"; "Як добре, що на світі є Москва, моя земля, столиця і надія", але згодом сам поет розповідав, ці вірші йшли не від душі."Я змінився – звичайно, що вже не той хлопчик, який писав про Кремлівські зорі… Ви думаєте, я написав про Кремлівські зорі і закохався в них навіки? На той час, коли писав – звичайно, але зазвичай я писав для того, щоб увійти ближче до кола комуністичних лідерів… Я розвалював партію зсередини: будучи її членом, завжди пам'ятав, що моє завдання – це вільна Україна… Сьогодні мої вірші про партію і Леніна слід сприймати як муку… ", – розповідав Дмитро Павличко. фото: istpravda.com.ua Він згадував, що крім того чинив опір системі."Писав про кривавого Торквемаду, мою книжку "Правда кличе" порізали на січкарні… Я щасливий від того, що час московської неволі і російської комуністичної імперії закінчився за мого життя і я був не німим свідком, а голосом доби".Чимало текстів, що написав поет, стали піснями. "Впали роси на покоси", "Явір і яворина", "Долиною туман тече" та найвідоміша поезія "Два кольори", яка стала відомою піснею. Цензура назвала пісню "гімном націоналістів" через символічні червоний та чорний кольори."Я щодня працюю. Люблю працювати зранку, навіть не просто зранку, а вдосвіта. Прокидаюся інколи о четвертій-п'ятій ранку. Мені інколи здається, що я належу до такої категорії людей, які з деякими своїми творами можуть залишитися в житті і після смерті. Чи будуть ще співати "Два кольори", як мене не буде? Може, й будуть, і це дає мені певною мірою в житті полегшення", – розповідав він в одному з інтерв'ю.Перше публічне виконання пісні належить Анатолію Мокренку. Він заспівав про два кольори на художній раді Українського радіо. Тодішній міністр культури спротивився запису композиції. Співаку Дмитру Гнатюку дивом вдалося відстояти пісню. Її виконували в різні роки й різними мовами Квітка Цісик, Василь Зінкевич, Олег Скрипка, Віктор Павлік. Політична та громадська діяльністьДмитро Павличко –  один з організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови ім. Шевченка.В одному з інтерв'ю розповідав: "В журналі я друкував переклади людей, творчість яких тоді була заборонена, і виписував їм гонорари на інші імена. І КҐБ все це було відомо, бо ж у редакції сиділи люди, які все доносили. Я знав дуже добре долі моїх друзів братів Горинів, з якими вчився в університеті. Як, власне, почався Рух? Ми з Драчем поїхали на квартиру до щойно випущеного з тюрми Михайла Гориня і сказали йому, що створюємо Народний Рух України. Запросили його бути з нами, і він погодився стати нашим провідником".Тричі був обраний народним депутатом України. У 1990—1994 роках очолював комітет із закордонних справ Верховної Ради України.Один з авторів Декларації про державний суверенітет України та першої зовнішньополітичної доктрини самостійної держави, що передбачала нейтральний та позаблоковий статус України. Іноді цю доктрину іменують саме "доктриною Павличка" і часто критикують як занадто романтичну і загалом нереалістичну, зокрема й з огляду на відмову України від ядерної зброї.За часів президентства Віктора Януковича неодноразово закликав до акцій масової непокори проти чинної української влади. Найбільшим злочином президента Януковича вважав підписання мовного закону. Розглядав російську мову як мову, що була й залишається мовою окупантів. У російсько-українському конфлікті висловлювався проти ДНР та ЛНР, виступав за заборону Комуністичної партії України. Закликав передати Києво-Печерську лавру Київському патріархату.Павличко був послом України в Словаччині та Польщі. Завдяки ньому в центрі Варшави в березні 2002 року спорудили пам'ятник Тарасу Шевченку.Дмитро Павличко був одним із найвизначніших українських перекладачів. Перекладав з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдишу та багатьох слов'янських мов.Захоплення Павличка сонетною формою вилилось у створення антології "Світовий сонет". У цій антології українською мовою були опубліковані великі добірки сонетів Данте, Мікеланджело, Шекспіра, Шарля Бодлера. Розширене видання антології, до якого крім перекладів увійшли й оригінальні сонети Павличка, з'явилося 2004 року у видавництві "Генеза" під назвою "Сонети".Автор першого рядка Акта проголошення незалежності України"Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв’язку з державним переворотом в срср 19 серпня 1991 року"  – саме ці рядки написав Дмитро Павличко.Останню правку до Акта внесли перед входом до кабінету Леоніда Кравчука. Остаточна редакція була готова безпосередньо перед голосуванням. Та чи будуть комуністи голосувати "за" –  ніхто не знав до останнього.— Леонід Макарович взяв документ у руки, і не квапиться, так би мовити, відповідати. Весь час поглядає у зал. І каже, вагаючись: "А, може, не сьогодні, може, на понеділок принесемо?" Павличко каже пану Кравчуку: "Читай! Якщо ні — я задушу тебе!", — згадував в інтерв’ю Ярослав Кендзьор.Дмитро Павличко помер увечері 29 січня 2023 року у віці 93 років у Києві. 1 лютого його поховали в Стопчатові, на малій батьківщині поета, поруч із могилами його батьків на місцевому кладовищі.